Рішення № 80603793, 15.03.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 березня 2019 року м. Ужгород№ 260/1296/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань – ОСОБА_1

та осіб, що беруть участь у справі:

представник позивача - ОСОБА_2;

представника відповідача - ОСОБА_3;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.09.2018 року у позивача закінчилася посвідка на тимчасове проживання. Як зазначав в позовній заяві позивач, оскільки постала необхідність продовження посвідки на тимчасове проживання, він звернувся за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_5, яка запевнила його про достатній рівень знань та компетенції щодо оформлення процедури для продовження строку дії даної посвідки. Однак, як наголошував позивач, він в кінці вересня 2018 року дізнався, що адвокат ОСОБА_5 нічого не зробила для продовження посвідки на його тимчасове проживання, а тому позивач звернувся до іншого адвоката за правовою допомогою та 27.09.2018 року вони прибули до відповідача із заявою та необхідними документами для продовження дії посвідки. Проте, як зазначає позивач відповідач не прийняв його заяву з наданими документами для продовження дії посвідки та не повідомивши про причини неприйняття вказаних документів, що на думку позивача є незаконною відмовою відповідача у прийнятті документів для продовження тимчасової посвідки. Таким чином, позивач надіслав вказаний пакет документів поштою, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 04.10.2018 року. Проте, в листопаді 2018 року відповідач надіслав лист на адресу позивача, згідно якого відмовив у прийнятті документів для продовження посвідки на тимчасове проживання. Позивач наголошував, що вказаний строк для подачі документів був пропущений не з його вини, а внаслідок введення його в оману адвокатом, тому він був позбавлений можливості вчасно подати заяву на оформлення посвідки. Також, 28.09.2018 року представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом для отримання інформації, однак як зазначає позивач, відповідач на жодне запитання запиту не надав конкретної відповіді. Позивач, в поданій позовній заяві наголошує, що з 2016 року по сьогоднішній день проживає на території України, за цей період створив сім'ю, уклав шлюб з громадянкою України та 15.08.2017 року у нього народився син, однак вказані обставини відповідачем не були взяті до уваги. Таким чином, позивач наголошував, що відповідач не перевірив подані ним документи, не зареєстрував їх, не сформував заяву-анкету та не вчинив подальші дії, чим порушив права позивача на звернення, подання документів та як наслідок, право на залишення на території України і право на сім'ю.

В судовому засіданні представник позивача просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вказавши на те, що позивач, який документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 30.09.2018 року, прибув до відповідача із заявою та документами для продовження дії посвідки - 27.09.2018 року, тобто з пропуском строку звернення з відповідною заявою про оформлення/обмін посвідки на тимчасове проживання, визначеного п. 17, п. 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання. Також, представник відповідача наголошував, що позивач проживав на території України 8 років на законних підставах та неодноразово продовжував термін дії посвідки на тимчасове проживання, а відтак йому був відомий порядок та строки продовження терміну дії посвідки та необхідність його особистого прибуття у приміщення ГУДМС України для написання заяви для продовження дії посвідки не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні. Таким чином, представник відповідача зазначав, що оскільки позивач у встановлений строк, а саме не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні (строку дії посвідки) із заявою про оформлення/обмін посвідки на тимчасове проживання до відповідача не звертався, відтак жодного рішення стосовно відповідача не приймалося.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з мотивів викладених у відзиві на позов.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач проживав на території України згідно посвідки на тимчасове проживання, виданої в квітні 2012 року № ТР150696, термін дії якої було продовжено до 30.09.2018 року (а.с. 16).

Підстави та порядок оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні встановлені Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 25.04.2018 р. №322.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п’ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Згідно до п. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.

Як встановлено в ході розгляду справи по суті та не заперечувалося сторонами, позивач прибув в Україну з метою навчання, у зв'язку з чим отримав посвідку на тимчасове проживання.

Таким чином, згідно посвідки на тимчасове проживання № ТР150696, позивач мав право законно перебувати на території України до 30.09.2018 року.

Згідно до ч. 13 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Відповідно до ч. 13 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

Згідно ч. 1 ст. 5-3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на тимчасове проживання видається у десятиденний строк з дня отримання заяви про її оформлення або продовження строку дії посвідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 5-3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства подає документи для продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання не пізніш як за 10 календарних днів до закінчення строку її дії.

Згідно з ч. 1 ст. 5-5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства подає заяву про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та відповідні документи, визначені цим Законом та Кабінетом ОСОБА_6 України, особисто або через свого представника на підставі довіреності до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.

Відповідно до ч. 18 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом ОСОБА_6 України.

Так, постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 25.04.2018 р. №322 був затверджений Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим (далі - Порядок №322).

Відповідно до п. 5 Порядку №322 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Згідно з п. 7 Порядку №322 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.

Відповідно до ч. 9 Порядку №322 оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства “Поліграфічний комбінат “Україна” по виготовленню цінних паперів” (далі - Центр).

Згідно з п. 11, п. 12 Порядку №322 внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС. Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.

Відповідно до п. 16 Порядку №322 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб’єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Згідно до п. 17 Порядку №322 документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Згідно п. 18 Порядку №322 у разі виникнення обставин (подій), у зв’язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку її дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

Відповідно до п. 19 Порядку №322 у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

Так, строк дії посвідки позивача за №ТР150696 на тимчасове проживання закінчувався у неділю (вихідний день) - 30.09.2018 року. Однак, як встановлено згідно наявних матеріалів справи та не заперечувалося сторонами особисто із заявою про обмін посвідки, у зв'язку із закінченням строку її дії, позивач звернувся до відповідача у четвер - 27.09.2018 року, тобто за три календарні дні і за один робочий день до дати закінчення строку дії посвідки.

Таким чином, у зв'язку із закінченням строку дії посвідки, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою та документами для обміну посвідки, з порушенням строку звернення встановленого п. 19 Порядку №322 та строку встановленого ч. 2 ст. 5-3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Так, позивач наголошує, що він особисто у четвер - 27.09.2018 року звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідки, строк дії якої закінчувався, однак відповідачем протиправно в усній формі було відмовлено у прийнятті таких документів та не роз'яснено причин відмови. Надаючи правову оцінку вищевказаному твердженню позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 21 Порядку №322працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб’єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв’язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.

З системного аналізу вище вказаних правових норм вбачається, що працівник відповідача під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства зобов'язаний перевірити своєчасність їх подання та у разі виявлення факту не своєчасного подання документів в усній формі відмовляє у їх прийнятті із зазначенням підстав такої відмови, при цьому у письмовій формі відмова надається за бажанням іноземця або особи без громадянства.

Таким чином, під час особистого звернення позивача із заявою та відповідними документами про обмін посвідки, працівник відповідача встановивши, що така заява була подана із пропущенням строку звернення, відмовив у прийнятті таких документів. ОСОБА_3 з тим, позивачем не було надано до суду доказів того, що під час усної відмови відповідача у прийнятті документів він виявив намір отримати письмову відмову.

В подальшому, як підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з письмовим зверненням щодо поновлення строків для подачі документів на продовження посвідки на тимчасове проживання.

Так, згідно листа від 31.10.2018 року, відповідач, розглянувши письмове звернення позивача, щодо поновлення строків для подачі документів на продовження посвідки на тимчасове проживання повідомив позивача, що у разі звернення іноземця або особи без громадянства із документами для обміну посвідки на тимчасове проживання з порушенням вказаного строку, такі документи не приймаються територіальними органами ДМС до розгляду, оскільки це не передбачено законодавством (а.с. 26).

Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання позивача про те, що він пропустив строк звернення до відповідача із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання, у зв'язку з тим, що він дізнався тільки в кінці вересня 2018 року, про те, що адвокат ОСОБА_5 ввела його в оману та не звернулася із заявою про продовження дії посвідки та тільки в телефонній розмові повідомила його щоб він особисто з'явився до відповідача і підписав заяву на продовження строку дії посвідки, з огляду на наступне.

Так, в позовній заяві позивач наголошує, що з метою продовження строку дії посвідки він уклав договір та сплатив значну суму коштів адвокату ОСОБА_5 Однак, позивач не надав до суду жодних доказів на підтвердження того, що він уклав договір з адвокатом ОСОБА_5 про надання правничої допомоги. Також, позивачем не було надано до суду доказів того, що у адвоката ОСОБА_5 була довіреність на представлення інтересів позивача щодо подачі заяви про оформлення або продовження дії посвідки.

ОСОБА_3 з тим, суд констатує, що позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами наявність об'єктивних підстав, пов'язаних з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що призвели до неможливості його особистого звернення до відповідача у встановлені законодавством України строки із заявою та необхідними документами для обміну/продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання.

В матеріалах справи наявна постанова від 10.11.2018 року № ПН МЗК 031537 про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення вимог законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства (а.с. 27).

Під час накладення адміністративного стягнення за порушення вимог законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, позивач надав письмові пояснення, згідно яких зазначив, що пояснення написані ним особисто, послуг перекладача не потребує та пояснив, що він не подав необхідні документи і письмову заяву в органи ДМС за місцем проживання для продовження терміну дії посвідки, у зв'язку з сімейними обставинами, студентом УЖНУ він не являється, оскільки був відрахований з університету та має намір отримати посвідку за дружиною - громадянкою України (а.с. 28).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Враховуючи вище викладене, суд приходить висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачеві у прийнятті документів для обміну посвідки на тимчасове проживання.

Щодо твердження позивача про те, що відповідачем було порушено його право на сім'ю, оскільки 20.09.2018 року він одружився з громадянкою України - ОСОБА_7, з якою 27.07.2017 року у них народився син - ОСОБА_8 Дінешович, то суд констатує наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" возз'єднання сім'ї - в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

Як встановлено в ході розгляду справи по суті та підтверджується матеріалами справи, підставою відмови у прийнятті документів позивача для обміну посвідки на тимчасове проживання, у зв'язку із закінченням строку її дії, слугувало порушення строку подання таких документів, у зв'язку з чим жодного рішення стосовно позивача не приймалося.

При цьому, суд констатує, що позивач не позбавлений можливості звернутися у встановленому законодавством України порядку до відповідача для надання посвідки з підстав возз'єднання сім'ї.

Згідно ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України уразі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов’язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Щодо позовної вимоги в частині зобов’язання відповідача здійснити оформлення та видачу нової посвідки, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету ОСОБА_6 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_6 Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю прийняття рішення та відповідності його чинному законодавству, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача видати наказ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земельної ділянки є формою втручання у повноваження відповідача.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є контроль за законністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В даному випадку, питання щодо оформлення та видачі нової посвідки на тимчасове проживання позивача віднесено до компетенції відповідача – Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області. У зв’язку з чим, суд відмовляє в задоволенні вимоги про зобов’язання відповідача здійснити оформлення та видачу нової посвідки позивачеві.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12 а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.

2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяОСОБА_9

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 21.01.2019 року, у зв'язку з перебуванням судді у відгулі на підставі наказу Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року №39/ВП.