Ухвала суду № 80603003, 20.03.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

20 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/702/19

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Смокович В.І., отримавши позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2 про зобов’язання здійснити державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, а саме: житлового будинку, розташованого за адресою: Волинська область Луцький район, село Липини, вулиця Січових Стрільців, 13; земельної ділянки кадастровий номер якої 0722883400:01:001:0390; зобов’язання здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки на вказаний житловий будинок і земельну ділянку.

Відповідно до пункту 4 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Із позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що 24 червня 2004 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк "Синтез" (далі – ПАТ "Акціонерний банк "Синтез", Банк) було укладено кредитний договір №230604/1. Також, 27 липня 2004 року між тими ж сторонами укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, відповідно до умов якого в іпотеку було передане майно: житловий будинок за адресою: Волинська область Луцький район, село Липини, вулиця Січових Стрільців, 13; земельну ділянку, кадастровий номер 0722883400:01:001:0390. Відповідно до довідки ПАТ "Акціонерний банк "Синтез" №1148 від 03 жовтня 2012 року заборгованість позивача перед банком повністю погашена. Водночас, постановою Правління Національного банку України № 479 від 03 листопада 2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Банку. Надалі 31 жовтня 2014 року між Національним банком України, ліквідатором Банку і Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Покровський, Левківський та партнери" (Управитель) було укладено договір про передавання в управління непроданих активів. Як установлено, 09 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України з проханням надати лист-підтвердження про припинення кредитного договору № 230604/1 від 23 червня 2004 року та договору іпотеки від 27 липня 2004 року. Листом № 20-0010/45056 від 17 серпня 2018 року Національний банк України запитуваного підтвердження не надав та роз’яснив позивачу право захисту порушених прав та інтересів у судовому порядку відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

З метою зняття заборони відчуження та припинення іпотеки на вказане нерухоме майно позивач звернувся до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2, надавши лист Національного банку України № 20-0010/45056 від 17 серпня 2018 року та довідку ПАТ "Акціонерний банк "Синтез" №1148 від 03 жовтня 2012 року. Однак листом №414/01-16 від 31 жовтня 2018 року відповідач відмовив позивачу у вчиненні дій щодо зняття заборони відчуження та припинення іпотеки. Ця відмова мотивована ненаданням повідомлення кредитора про погашення позики, повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки).

ОСОБА_1 вважає, що відмова приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2 у знятті заборони відчуження та припинення іпотеки спірного майна порушують його майнові права та інтереси, як власника такого майна.

Необхідно зауважити, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

При цьому, КАС України регламентує порядок розгляду не усіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його рішення, дії чи бездіяльність. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Окрім того, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України” зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на протиправності відмови приватного нотаріуса ОСОБА_2, як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до чинного законодавства, у знятті заборони відчуження та припинення іпотеки спірного майна, оскільки на момент такої відмови зобов’язання за кредитним договором та договором іпотеки припинені.

Вимоги про зобов’язання здійснити державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, а саме: житлового будинку, розташованого за адресою: Волинська область Луцький район, село Липини, вулиця Січових Стрільців, 13; земельної ділянки кадастровий номер якої 0722883400:01:001:0390; зобов’язання здійснити державну реєстрацію припинення іпотеки на вказаний житловий будинок і земельну ділянку фактично покликані на відновлення прав позивача у зв'язку із незаконною, на його думку, відмовою у знятті обтяженням нерухомого майна, яке відбулось на виконання цивільно-правових угод та пов'язане із намаганням відновити своє порушене право як власника на це майно.

Відтак, метою позову є захист права позивача, як власника майна, на внесення у державні реєстри відомостей про припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання про припинення між позивачем і банківською установою договірних зобов’язань за цивільними угодами (кредитним договором і договором іпотеки).

Вирішення вказаних питань виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.

За таких підстав предметом судового розгляду у цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права позивача розпоряджатись належним йому нерухомим майном, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання правомірності набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності у контексті правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами нерухомого майна. Такий спір, з урахуванням суб'єктного складу учасників справи, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Вказана правова позиція викладену у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 826/27224/15, а також сформована у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/1646/16.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

А тому, з наведених вище мотивів у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити дії необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Згідно із частиною п’ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України слід роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Також роз’яснюємо, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, сплачена сума судового бору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною п’ятою, шостою статті 170, статтями 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити дії.

Роз’яснити позивачу, ОСОБА_1, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного процесуального судочинства, а також, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відтак, враховуючи норми частини шостої статті 170 КАС України, позивач з даним позовом повинен звернутися до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня підписання ухвали суддею.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович