Рішення № 80602736, 20.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 березня 2019 р. Справа № 120/4180/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про зобов’язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.07.2011 року по справі №2а-3680/11 зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Томашпільському районі Вінницької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 8-ми мінімальних заробітних плат та пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Крім того, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 09.11.2011 року по справі №2а-6783/11 зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Томашпільської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Томашпільському районі Вінницької області провести перерахунок та здійснити доплати до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На підставі наведених судових рішень, позивач отримала три виконавчі листи.

У зв’язку з тим, що рішення Томашпільського районного суду Вінницької області не виконувались протягом 7 років, позивач вважає, що наявні підстави для виплати компенсації за порушення строку виконання даних рішень у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.

З огляду на викладене, позивач 12.06.2018 року звернулась до відповідача із заявою, у якій просила негайно перерахувати кошти на її картковий рахунок по трьом виконавчим листам, разом із компенсацією за порушення строку виконання рішень за весь час затримки та сплатити матеріальну та моральну шкоду.

Разом із тим, листом від 16.08.2018 року відповідач повідомив позивача про те, що виплата компенсації не застосовується у зв’язку з тим, що рішення Томашпільського районного суду Вінницької області мають зобов’язальний характер.

Наведені вище обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, у якому вона просить суд:

- зобов'язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.07.2011 року по справі №2а-3680/11 та рішення від 09.11.2011 року по справі №2а-6783/11 – за весь час прострочення виконання з урахування установленого індексу інфляції;

- зобов’язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку виконання рішень Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.07.2011 року по справі №2а-3680/11 та від 09.11.2011 року по справі №2а-6783/11 в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми;

- стягнути з Державної казначейської служби України грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 150000 грн.

Ухвалою від 11.12.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 09.01.2019 року.

Ухвалою від 09.01.2019 року відкладено судовий розгляд справи на 07.02.2019 року, у зв’язку з першою неявкою позивача у підготовче судове засідання.

Ухвалою від 07.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.03.2019 року.

Судове засідання 06.03.2019 року відкладено до 20.03.2019 року у зв’язку з першою неявкою позивача у судове засідання для розгляду справи по суті.

У судове засідання 20.03.2019 року позивач не прибула, натомість подала клопотання про розгляд справи без її участі. У даному клопотанні також позивач також зазначила, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибула, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялась завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом із тим, позиція представника відповідача з приводу заявлених позовних вимог викладена у поданому нею відзиві на позовну заяву, у якому остання заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що виплата компенсації в розмірі 3% річних від несплаченої суми може мати місце лише у випадку порушення строків виконання рішення суду про стягнення коштів. В даному ж випадку, рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.07.2011 року по справі №2а-3680/11 та від 09.11.2011 року по справі №2а-6783/11 мають зобов’язальний характер, а тому підстави для виплати компенсації відсутні. Також вказує, що підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди відсутні, адже на даний момент не існує жодного судового рішення, яким би дії відповідача були визнані протиправними.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 та статті 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.07.2011 року по справі №2а-3680/11 зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Томашпільському районі Вінницької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 8-ми мінімальних заробітних плат та пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком (16524,83 грн.)

Крім того, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 09.11.2011 року по справі №2а-6783/11 зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Томашпільської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат за 2011 рік (5245 грн.), а також зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Томашпільському районі Вінницької області провести перерахунок та здійснити доплати до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі однієї заробітної плати (3446,52 грн).

На підставі наведених судових рішень, позивач отримала три виконавчі листи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, з жовтня 2011 року по липень 2012 року вказані виконавчі листи неодноразово направлялись до відділу Державної виконавчої служби Томашпільського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, однак повертались без виконання, у зв’язку з закінченням строків виконання рішення та неможливістю стягнути кошти з боржника.

Крім того, 17.07.2012 року, 04.09.2012 року та 28.09.2012 року позивач також зверталась до Державної казначейської служби в Томашпільському районі із заявою про прийняття до виконання виконавчих документів, однак у відповідь на її звернення було повідомлено про те, що питання виконання судових рішень не належить до компетенції ДКС України, а тому оригінали виконавчих документів було повернуто позивачу.

Не погодившись із висновками Державної казначейської служби в Томашпільському районі, 14.01.2013 року позивач знову направила три виконавчі листи до ДКС у Томашпільському районі із заявою про вжиття заходів щодо їх виконання, однак виконавчі листи знову були повернуті їй без виконання.

01.02.2013 року позивач звернулась до ДКС України із скаргою, у якій просила вжити заходів щодо виконання судових рішень. Разом із тим, отримала відповідь №5-13/2017-5371 від 27.02.2013 року про те, що виконання судових рішень здійснюється органами виконавчої служби.

В жовтні 2014 року позивач звернулась до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області із заявою про прийняття до виконання виконавчих листів по справам №2а-3680/11 та №2а-6783/11, у відповідь на яку отримала повідомлення №8936/2/0-14, №8935/2/0-14 та №8934/2/0-14 від 22.10.2014 року про прийняття до обліку рішення, виконання якого гарантується державою.

18.05.2015 року позивач звернулась із заявою до начальника управління ДФС Головного управління юстиції у Вінницькій області, у якій просила повідомити її про стан виконання виконавчих документів.

Листом від 19.06.2015 року №П-440 Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області повідомило позивача про те, що подані нею виконавчі документи відповідно до п. 7 порядку №845 прийнято до обліку та включено до першої черги задоволення вимоги. Дані про рішення 22.10.2014 року внесені до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за №45179043, №45182022 та №45183257. Крім того, повідомлено про те, що на виконання п. 17 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМ України від 03.09.2014 року №440 вказані виконавчі документи згідно акта приймання-передачі за ІV квартал 2014 року, передані до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

06.07.2015 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області із заявою, у якій просила надати відповідь про дату отримання виконавчих документів та повідомити про стан їх виконання.

Листом від 16.07.2015 року №15-13/455-4414 позивача повідомлено про те, що відповідно до приписів Порядку №440 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області отримано від Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області акт приймання-передавання за IV квартал з пакетом судових рішень, виконавчих документів та інших документів, в тому числі і виконавчі документи ОСОБА_1 Під час опрацювання даних документів виявлено ряд недоліків, у зв’язку з чим, відповідно до приписів Порядку №440, значна частина виконавчих документів була повернута до органу державної виконавчої служби для усунення виявлених недоліків. Станом на 16.07.2015 року від Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області вищезазначені документи із усуненням недоліків до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області не надходили.

Крім того, листом від 10.04.2017 року №12-13/461-1638 Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повідомило позивача про те, що після усунення недоліків, органом державної виконавчої служби були повторно направлені виконавчі листи, видані на користь ОСОБА_1, які прийняті Головним управлінням ДКС України до подальшого виконання. Також повідомлено, що виконання виконавчих документів, виданих Томашпільським районним судом Вінницької області буде здійснено Державною казначейською службою України виключно згідно черговості їх надходження та у межах відповідних бюджетних призначень. Одночасно до відома позивача доведено, що протягом лютого-квітня 2017 року Державною казначейською службою України планується здійснити перерахування коштів на користь стягувачів за рішенням судів, що подані на виконання територіальних органів Казначейства України до 31.12.2014 року.

Встановлено, що 06.06.2018 року позивач звернулась на електрону адресу Державної казначейської служби України із запитом про надання інформації щодо стану виконання судовим рішень, у відповідь на який її було повідомлено, що перерахування належний їй коштів заплановано на червень-серпень 2018 року.

Разом із тим, 12.06.201 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, к якій просила негайно перерахувати їй кошти по трьом виконавчим листам №2а-3680/11 від 25.07.2011 року, №2а-6783/11 від 09.11.2011 року та №2а-6783/11 від 09.11.2011 року разом із компенсацією за порушення строку виконання рішень за весь час просрочки та, в зв’язку з тривалим не виконанням судових рішень, просила сплатити їй матеріальну та моральну шкоду в розмірі 150000,00 грн.

За наслідком розгляду даної заяви, відповідач листом від 18.06.2018 року №514/3603-10006 повідомив позивача про те, що кошти за виконавчими листами по справі №2а-6783/11 були виплачені на її банківський рахунок 11.06.2018 року. Також зазначено, що інформація, надана Казначейством у листі від 06.06.2018 року є актуальною та виплата коштів за виконавчим листом по справі №2а-3680/11 запланована на серпень 2018 року. Крім того, позивача також повідомлено про те, що оскільки рішення Томашпільського районного суду Вінницької області мають зобов’язальний характер, норми статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо виплати компенсації, не застосовуються. Даним листом позивача також повідомлено про відсутність у Казначейства повноважень щодо здійснення виплати моральної шкоди.

Наведені вище обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановленні Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Із аналізу наведених положень слідує, що підставою для виплати стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми є факт не перерахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців коштів за рішенням суду про стягнення коштів.

В даному ж випадку, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача виплатити компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми позивач зазначає, що Державна казначейська служба України тривалий час не виконувала рішення Томашпільського районного суду Вінницької області по справам №2а-3680/11 та №2а-6783/11.

Надаючи оцінку даним твердженням позивача, суд зазначає наступне.

Так, як уже було встановлено судом вище, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.07.2011 року по справі №2а-3680/11 зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Томашпільському районі Вінницької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 8-ми мінімальних заробітних плат та пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Крім того рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 09.11.2011 року по справі №2а-6783/11 зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Томашпільської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Томашпільському районі Вінницької області провести перерахунок та здійснити доплати до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Із наведеного слідує, що зазначені рішення Томашпільського районного суду Вінницької області не можуть вважатись рішеннями про стягнення коштів, порушення строків виконання яких тягне за собою виникнення у особи права на виплату компенсації, адже їх зміст свідчить про те, що вони є рішеннями зобов’язального характеру.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов’язання Державної казначейської служби України виплатити позивачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, адже на його виконанні перебували рішення Томашпільського районного суду Вінницької області, які мають зобов’язальний характер, а тому не можуть вважатись рішеннями про стягнення коштів.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Не підлягають також задоволенню вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання рішень Томашпільського районного суду Вінницької області по справам №2а-3680/11 та №2а-6783/11 за весь час прострочення виконання з урахуванням установленого індексу інфляції, адже виплата такої компенсації за весь час прострочення із урахуванням індексу інфляції не передбачена положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Крім того, дана позовна вимога у позовній заяві позивачем жодним чином не обґрунтована, а також не зазначено, яким саме нормативно-правовим актом передбачена виплата такої компенсації за весь час прострочення виконання рішення суду із урахуванням індексу інфляції.

При цьому, суд також вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), в частині відповідальності за порушення грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК України), які стосуються інституту відповідальності, як матеріально-правового за своєю природою, не поширюються на інститут компенсації, який є процедурно-правовим за своєю природою.

З огляду на викладене, при вирішенні спорів щодо стягнення компенсації за порушення строків перерахування коштів за рішенням суду, застосуванню підлягають саме положення ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Що ж до вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 150000,00 грн.

Відповідно до частини 1статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч.1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

В даному ж випадку, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди.

Крім того, посилання позивача на практику стягнення моральної шкоди Європейського Суду є недостатніми, оскільки Європейським Судом здійснюється стягнення компенсації на користь фізичної особи пропорційно встановленому порушенню норм Конвенції з боку держави у кожній конкретній справі з урахуванням певних обставин, та сума цієї компенсації не є однаковою у всіх справах Європейського Суду, у яких встановлено порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно тривалого невиконання судових рішень.

Також варто звернути увагу і на те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є встановлення факту неправомірних дій органу чи його посадових або службових осіб. При цьому, такий факт вчинення дій чи/або бездіяльності повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто має підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.

Разом із тим, жодних доказів існування судового рішення, яким би було визнано протиправними дії чи\або бездіяльність відповідача з приводу невиконання судових рішень Томашпільського районного суду Вінницької області по справам №2а-3680/11 та №2а-6783/11, матеріали справи не містять.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди в сумі 150000,00 грн. задоволенню не підлягають.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (вул. Миру, 27, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37567646).

Повний текст рішення складено 20.03.2019 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна