Рішення № 80590957, 26.02.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2019 р. м. Київ Справа № 911/2099/18

Розглянувши матеріали справи за позовом Науково-виробничого підприємства «Нива» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 України»

про стягнення 104 719,13 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

При секретарі судового засідання: Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: ОСОБА_2

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Науково-виробничого підприємства «Нива» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 України» (надалі – відповідач) про стягнення 104 719,13 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.11.2018 року відкрито провадження у справі № 911/2099/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.12.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.12.2018 року підготовче засідання у справі № 911/2099/18 відкладено на 03.01.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.01.2019 року закрито підготовче провадження у справі № 911/2099/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 17.01.2019 року представником відповідача подано клопотання б/н від 17.01.2019 року про відкладення розгляду справи або ж оголошення перерви у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.01.2019 року судом було оголошено перерву на 22.01.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 22.01.2019 року представником відповідача подано відзив на позов б/н від 22.01.2019 року.

У судовому засіданні 22.01.2019 року судом було оголошено перерву на 05.02.2019 року.

У судовому засіданні 05.02.2019 року судом було оголошено перерву на 19.02.2019 року. Представником позивача подано відповідь на відзив № 5-юр від 31.01.2019 року.

У судовому засіданні 19.02.2019 року представником відповідача було заявлено клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи з метою визначення наявності та розміру заборгованості відповідача перед позивачем. Представник позивача заперечував проти вищенаведеного клопотання представника відповідача.

В судовому засіданні 19.02.2019 року судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи у зв’язку з його необґрунтованістю та безпідставністю. Зокрема, відповідач просить призначити судову експертизу для встановлення обставин, які не мають істотного значення для вирішення спору, крім того, для встановлення відповідних обставин не вимагається проведення експертизи.

Згідно зі ст. 217 Господарського процесуального кодексу України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

У судовому засіданні 19.02.2019 року суд закінчив з’ясування обставин та перевірку їх доказами та оголосив про перехід до судових дебатів, судове засідання призначено на 26.02.2019 року.

В судовому засіданні 26.02.2019 року представник відповідача проти позову заперечував, представник позивача в судове засідання не з’явився.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв’язку з чим, в судовому засіданні 26.02.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2016 року між Науково-виробничим підприємством «Нива» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 України» (відповідач, Покупець) був укладений Договір поставки № 161004 (далі - Договір), відповідно до якого Постачальник зобов’язався доставити та передати, а Покупець прийняти та оплатити ОСОБА_3 у відповідності з умовами даного Договору.

Позивач зазначає, що належним чином виконав умови Договору та поставив відповідачу ОСОБА_3 за видатковими накладними від 17.07.2017 року № НИ-00005964 (на суму 59 287,32 грн.) та № НИ-00005965 (на суму 25 095,96 грн.), від 24.07.2017 року № НИ-00006177 (на суму 24 578,28 грн.) та № НИ-00006178 (на суму 10 113,48 грн.), всього на суму 119 075,04 грн.

Відповідно до п. 1.1 Договору поставки Покупець зобов’язався прийняти ОСОБА_3 у власність та оплачувати його на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 6.7. Договору поставки Покупець зобов’язався оплачувати кожну конкретну партію ОСОБА_3 в строк, що не перевищує 80 (вісімдесят) календарних днів з дня виконання Постачальником зобов’язань з поставки ОСОБА_3.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем зобов’язання з оплати поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не виконано, ОСОБА_3 оплачено частково, неоплаченим залишився ОСОБА_3 на суму 91 138,29 грн.

Відповідно до н. 7.2. Договору поставки у випадку несвоєчасної оплати поставленого ОСОБА_3 Покупець на вимогу Постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

В позові позивач зазначає, що строк оплати останньої поставленої партії ОСОБА_3 відповідно до умов Договору поставки настав 12.10.2017 року, відповідно термін прострочення станом на момент звернення до суду складає 243 календарних днів.

У зв’язку з чим, позивач просить в позові стягнути з відповідача 91138,29 грн. основної заборгованості та пеню за період з 12.10.2017 року по 12.06.2018 pоку в сумі 13 580,84 грн.

Відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечував, зазначив, що ним за результатами аналізу даних власного бухгалтерського обліку встановлено, що станом на 17.01.2019 року у відповідача взагалі відсутня заборгованість перед позивачем, про що свідчать дані Акту звірки взаємних розрахунків.

Зокрема, відповідач зазначає, що позивачем не було враховано, що протягом 2016-2017 років відповідачем було здійснено повернення поставленого позивачем ОСОБА_3 на загальну суму понад 500 тис.грн., однак, не усі зазначені господарські операції із повернення поставленого товару були відображені позивачем у даних власного бухгалтерського та податкового обліку.

Однак, відповідачем не додано до відзиву жодних належних доказів в підтвердження викладених в ньому обставин.

Судом досліджено наданий відповідачем ОСОБА_4 звірки взаємних розрахунків, наданий в підтвердження викладених у відзиві обставин та встановлено, що за відповідним Актом вбачається факт повернення ОСОБА_3 за певними накладними, серед яких відсутні наведені в позові.

Обставини щодо податкового обліку спірних господарських операцій не підлягають дослідженню в матеріалах даної справи, оскільки наведені відповідачем у відзиві фати належними доказами є відповідні первинні документи (про повернення ОСОБА_3).

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача з оплати поставленого за видатковими накладними від 17.07.2017 року № НИ-00005964 та № НИ-00005965, від 24.07.2017 року № НИ-00006177 та № НИ-00006178 ОСОБА_3 в сумі 91 138,29 грн., що відповідачем не спростовано.

Відповідно до н. 7.2. Договору поставки у випадку несвоєчасної оплати поставленого ОСОБА_3 Покупець на вимогу Постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Ссторонами в Договорі погоджено неустойку за прострочення виконання зобов’язання, яка відповідає ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована за фактичні періоди прострочення по кожній простроченій сумі в межах строків, визначених законодавством з врахуванням умов Договору.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 580,84 грн. пені обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам і підлягають задоволенню.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 1762 грн., яка підлягала сплаті з заявленого позову. Зайво сплачені суми судового збору можуть бути повернуті позивачу за його заявою відповідною ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Науково-виробничого підприємства «Нива» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 України» про стягнення 104 719,13 грн. задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 УКРАЇНИ» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Чорновола, 54 код ЄДРПОУ 39143745) на користь Науково-виробничого підприємства «НИВА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Україна, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 19201066) 91 138,29 грн. основного боргу, 13 580,84 грн. пені та 1 762 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу XI Господарського процесуального кодексу України.

повне рішення складено 18.03.2019 року

Суддя А.Ю. Кошик