Рішення № 80590942, 15.03.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2019 р. м. Київ

Справа № 911/2856/18

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участю секретаря судового засідання Щербакової В.О., розглянувши справу за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» до Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» про стягнення 30 909,66грн, за участю представників від:

позивача – ОСОБА_1 (довіреність від 10.01.2019);

відповідача – ОСОБА_2 (ордер серії КВ №068275 від 28.12.2018)

встановив:

Науково – виробниче приватне підприємство “Пласт” (далі – НВПП “Пласт”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства “Рітейл центр” (далі – ДП “Рітейл центр”) про стягнення 30 909,66грн, у тому числі: 13315,67грн основного боргу, 15692,99грн втрат від інфляції за період з січня 2015 року по жовтень 2018 року, 1 901,00грн - 3% річних за період з 15.01.2015 по 17.12.2018.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язання за договором про переведення боргу №v1192 від 15.01.2018, у якому зазначено про переведення боргу, що виник за договором переведення боргу №23GA/VA від 30.09.2014 та договором поставки (а.с.3-6).

Ухвалою від 08.01.2019 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.1-2).

23.01.2019 судом отримано клопотання, у якому відповідач, вказуючи на неотримання копії позову з додатками від позивача, повідомив про неможливість подання відзиву у строк, встановлений ухвалою суду від 08.01.2019, та просив зобов’язати позивача направити йому копію позовної заяви з додатками та заяви про усунення недоліків (а.с.52-53).

Ухвалою від 23.01.2019 суд залишив без руху на підставі ч.11 ст. 176 ГПК України позовну заяву, за якою відкрито провадження у справі, та встановив строк для усунення недоліків, виявлених після відкриття провадження у справі (а.с.58-39).

31.01.2019 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (здана для відправлення відділенню зв’язку №107 м. Києва 30.01.2019), до якої додані докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (а.с.62-65).

Ухвалою від 01.02.2019 розгляд справи продовжено та призначено проведення судового засідання з розгляду справи по суті на 18.02.2019 (а.с.69-70).

18.02.2019 відповідачем подано заяву про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності (а.с.74), а також клопотання про продовження строку для подання доказів та відзиву (а.с.75-76).

Ухвалою від 18.02.2019 відмовлено у задоволенні клопотання ДП “Рітейл Центр” про продовження строку для подання відзиву та доказів (а.с.87-88).

06.03.2019 відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач вказує на те, що:

- з договору про переведення боргу не можна визначити за яким саме договором поставки передавався борг;

- договір про переведення боргу від 15.01.2015 не визначає порядку та строків оплати боргу;

- збитки від інфляції та проценти нараховані безпідставно, оскільки відсутній борг (а.с.104-106).

Ухвалою суду від 06.03.2019, яка занесена до протоколу, судом визнано поважними причини пропуску строку на подання відзиву, зокрема, з урахуванням того, що первісно копія позовної заяв направлена позивачем відповідачу за іншою адресою.

Також, судом задоволено клопотання відповідача про визнання поважними причин не подання у встановлений строк копії договору поставки (а.с.90-91).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

03.03.2012 між ДП “Фуршет Центр” (покупець) та НВПП “Пласт” (постачальник) укладено договір №ФЦ008643, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити товар, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар (а.с.92-96, далі – договір поставки).

Товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця за асортиментом,, кількістю, ціною та у строк, які вказані у замовленні (п. 3.1 договору поставки).

За умовами доп. 5.1 вказаного договору поставки, перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Відповідно до 7.1 договору поставки покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних; ціна на товар в специфікації вказується у гривнях.

Пунктом 7.8 договору поставки узгоджено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, за якими здійснена поставка товару.

У відповідності з п. 7.9 договору поставки оплата за товар здійснюється в українській валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів. При цьому, відповідним пунктом сторонами узгоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше 5000грн з кожного магазину.

Згідно п. 10.1 такого договору, він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015.

15.01.2015 між ДП “Фуршет Центр” (первісний боржник), ДП “Рітейл Центр” (новий боржник) та НВПП “Пласт” (кредитор) укладено договір про переведення боргу №v1192 (а.с.10-11, далі – договір переведення).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, первісний боржник переводить на нового боржника борг у розмірі 18 315,67грн, який виник перед кредитором за договором переведення боргу №23GA/VA від 30.09.2014, укладеним між ДП «Маркет-Плазо» та первісним боржником (далі – основний договір), а новий кредитор приймає на себе зобов’язання сплатити кредитору суму боргу на умовах, передбачених договором поставки (далі – договір поставки), що зазначається в п. 1.1 основного боргу та даним договором.

Згідно п. 2.1 договору переведення, підписанням вказаного договору новий боржник зобов’язується належним чином та добросовісно виконувати умови вказаного договору та основного договору.

Первісний боржник зобов’язується в день підписання вказаного договору передати новому боржнику всю необхідну інформацію (документи), пов’язану із переведенням боргу за цим договором (п.2.3 договору).

У відповідності до п. 2.5 договору, новий боржник зобов’язується сплатити кредитору борг за основним договором у сумі, вказаній в п. 1.1 даного договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора або складанням акту заліку зустрічних вимог, у разі наявності такої зустрічної заборгованості.

Як визначено п. 4.1 договору переведення, вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за вказаним договором.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідачем відповідно до платіжного доручення №101117920 від 05.01.2018 (а.с.12) здійснено оплату у сумі 5000,00грн із зазначенням у графі «призначення платежу» «опл за ТНС зг.дог.перев.боргу v1192 від 15.01.2015».

Крім того, позивач звертався до відповідача з вимогами про сплату заборгованості: від 27.04.2018 (а.с.16), яка отримана відповідачем 11.05.2018, що підтверджується повідомленням про вручення (а.с.17); від 05.09.2018 (а.с.14), яка отримана відповідачем 12.09.2018, що підтверджується повідомленням про вручення (а.с.15).

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язання з оплати товару, борг за який переведено відповідно до вищевказаного договору переведення боргу, а також застосування до відповідача відповідальності за порушення відповідного зобов’язання.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, як визначено ст.. 521 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як визначено ст. 522 ЦК України, новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Отже, форма договору при укладенні договору переведення сторонами дотримана.

Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач, зокрема, вказував, що невідомо за яким саме договором поставки відбулась заміна боржника, оскільки не зазначено номеру та дати відповідного договору у договорі переведення.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що інші договори поставки, крім договору №ФЦ008643 від 03.03.2012, з ДП «Фуршет Центр» не укладались; представник відповідачем під час розгляду справи не надав суду доказів існування між вищевказаними особами інших договорів поставки.

За вказаних обставин суд відхиляє заперечення відповідача, про те, що невідомо за яким договором поставки відбулась заміна боржника.

Також, жодною із сторін не надано доказів існування договору переведення боргу№23GA/VA від 30.09.2014, який згадується у п.1.1 договору переведення.

Крім того, договором про переведення боргу №v1192 від 15.01.2015 сторонами у даній справі визнано існування заборгованості саме у розмірі 18 315,67грн на момент його укладення, однак, суд погоджується з запереченнями відповідача про те, що умовами вказаного договору не визначено строків погашення такого боргу і оплата за товар має здійснюватися на умовах договору поставки. При цьому, слід зазначити, що позивач не є особою, яка реалізовує переданий товар, а відповідач не надав будь-яких доказів того, що товар не був реалізований; доказів повернення товару позивачу також не надано, а за умовами відповідного договору поставки, товар переходить у власність покупця в момент його передачі (п.5.1 договору поставки), отже, покупець за договором поставки має всі правомочності власника і вільно ним розпоряджається.

Оскільки товар не був повернутий після пред’явлення вимоги про його оплату, а відповідач не надав доказів того, що товар досі не реалізований, суд вважає, що строк оплати відповідного товару настав і відповідач мав здійснити оплату протягом 7 днів з дня такої вимоги відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України.

У відповідності до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, в обґрунтування поданої заяви про пропущення позивачем позовної давності відповідач посилався на те, що борг мав бути оплачений 30.06.2015, в той час як з даним позовом позивач звернувся 19.12.2018, тобто після спливу позовної давності.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Так, строк розрахунків за договором про переведення боргу №v1192 від 15.01.2015 до 30.06.2015 (п. 2.4 договору) встановлено для розрахунку між первісним боржником та новим боржником, проте такого строку не встановлено для розрахунку нового боржника (відповідач у даній справі) з кредитором (позивачем у даній справі).

Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Так, відповідачем з посиланнями на договір про переведення боргу №v1192 від 15.01.2015 здійснено часткову оплату боргу в сумі 5000,00грн, що свідчить про його визнання.

Крім того, прострочення відповідачем оплати заборгованості мало місце після закінчення семиденного строку з моменту пред’явлення позивачем вимоги, тобто з 19.05.2018, оскільки таку вимогу отримано відповідачем 11.05.2018; факт реалізації товару раніше відповідної дати не доведено.

За вказаних обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 13 315,67грн (18315,67-5000) основної заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1901,00грн -3% річних та 15 692,99грн втрат від інфляції за період з 15.01.2015 по 17.12.2018.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, суд не погоджується з визначеною позивачем початковою датою періоду нарахування процентів та втрат від інфляції.

Враховуючи, що вимога отримана відповідачем 11.05.2018, відповідний семиденний строк спливає 18.05.2018, і прострочення виконання відповідного зобов’язання має місце з 19.05.2018 у сумі 13 315,67грн.

За вказаних обставин, вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 347,75грн, які нараховані на суму боргу 13315,67грн за період з 19.05.2018 по 27.12.2018, у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу у вимогах про стягнення з відповідача 1553,25грн 3% річних.

За розрахунком суду, розмір втрат від інфляції за період з 19.05.2018 по 27.12.2018 складає 949,18грн; у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 14 743,81грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача, а саме - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить - 832,99грн

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» (ідентифікаційний код 38734018; 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Лісова, 6-Г) на користь Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» (ідентифікаційний код 14347180; 04107, м. Київ, вул. Тропініна, 1) 13315,67грн основного боргу, 949,18грн втрат від інфляції, 347,75грн – 3% річних, а також 832,99грн в рахунок часткового відшкодування судових витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 14 743,81грн втрат від інфляції, 1553,25грн -3% річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено – 20.03.2019.

Суддя А.Р. Ейвазова