Рішення № 80590632, 04.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.03.2019Справа № 910/16850/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.,

за участю секретаря судового засідання Зінчук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буденергомонтаж ЛТД»

про стягнення 152 055, 67 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буденергомонтаж ЛТД» (далі - відповідач) про стягнення 152 055, 67 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що за результатами проведення позапланової ревізії фінансового-господарської діяльності позивача у період з 01.02.2012 по 15.12.2015, Державною фінансовою інспекцією в Запорізькій області було складено Акт № 05-21/1 від 04.03.2016, згідно з яким позивачем до ревізії надано розрахунки витрат електроенергії до Договору № ЗАлК-Д-2014-217 за квітень, травень та червень 2015 року, підписані головним енергетиком ОСОБА_1 Відповідно до розрахунків витрати електроенергії за орендоване приміщення в місяць складають 5 500 кВтч. Крім того, до ревізії надано розрахунок витрат демонтажу ошиновки електролізерів. Відповідно до розрахунку при демонтажі ошиновки електролізерів витрачено електроенергії: в квітні 2015 року в кількості 34,98 тис. кВтч на суму 51 552, 47 грн., в травні 2015 року в кількості 53,50 кВтч на суму 20 768, 93 грн., яка не виставлена відповідачу для відшкодування. Таким чином, в порушення п. 5.2. Договору № ЗАлК-Д-2014-217, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 629 Цивільного кодексу України, позивачем понесено витрати з електроенергії при демонтажі ошиновки електролізерів відповідачем на загальну суму 152 055, 67 грн., чим завдано позивачу матеріальної шкоди.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/16850/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.01.2019 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2019 підготовче засідання відкладено на 18.02.2019 року.

14.02.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача надані пояснення у справі, а також додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/16850/18 до судового розгляду по суті на 04.03.2019 року.

Представники сторін у судове засідання 04.03.2019 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.11.2014 року між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір оренди № ЗАлК-Д-2014-217 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого (в редакції Додаткової угоди № 8 від 07.05.2015) Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування за оплату майно, що належить Орендодавцю на праві власності і розташований за адресою: 69032, м. Запоріжжя, Південне шосе, 15, а саме: будівля корпусу № 7 площею 580 м.кв. (інв. № 160), кран мостовий електричний Q=10т (інв. № 20076), кран мостовий електричний Q=10т (інв. № 21001), будівля корпусу № 1 площею 580 м.кв. (інв. № 10), будівля корпусу № 2 площею 580 м.кв. (інв. № 53), будівля корпусу № 8 площею 580 м.кв. (інв. № 175), кран мостовий електричний Q=10т № 15 (інв. № 22477), кран мостовий електричний Q=10т № 16 (інв. № 22475), кран ел.мостовий г/п 10 тн прольот 15,5м (№ 3) (інв. № 17000), кран ел.мостовий г/п 10 тн прольот 15,5м (№ 4) (інв. № 17001), кран ел.мостовий г/п 10 тн (інв. № 19090), кран ел.мостовий г/п 10 тн (інв. № 19091), будівля корпусу № 3 площею 580 м.кв. (інв. № 88), кран ел.мостовий г/п 10 тн (інв. № 18397), кран ел.мостовий г/п 10 тн 15,405 м А7 № 6 (інв. № 18398), будівля корпусу № 4 площею 580 м.кв. (інв. № 110), будівля корпусу № 5 площею 580 м.кв. (інв. № 133), будівля корпусу № 6 площею 580 м.кв. (інв. № 146), кран ел.мостовий г/п 10 тн № 9 5 корпус (інв. № 17610), кран ел.мостовий Q=10т № 10 корпус 5 (інв. № 17710), кран мостовий електричний Q=10т 9інв № 21000), кран мостовий електричний вантажопідйомністю 10 т. (інв. № 20077), кран мостовий електричний Q=10т № 7, кран мостовий електричний Q=10т № 8 (інв. № 21555).

Факт передачі позивачем вищевказаного майна відповідачу в оренду підтверджується актами прийому-передачі від 01.12.2014, 01.01.2015, 13.02.2015, 01.03.2015, 02.04.2015, 15.04.2015, 07.05.2015, 01.08.2015.

Розмір орендної плати за використання Орендарем об'єкту оренди складає 80 000, 00 грн. (п. 5.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 8 від 07.05.2015).

Згідно з п. 4.1. Договору сторони дійшли згоди, що термін оренди починається з моменту підписання Акту прийому-передачі та триває до 30 листопада 2015 року.

За умовами п. 5.2. Договору крім орендної плати Орендар щомісяця компенсує Орендодавцю витрати, пов'язані із забезпеченням орендованих приміщень комунальними послугами, які несе Орендодавець у зв'язку з діяльністю Орендаря.

За результатами проведення позапланової ревізії фінансового-господарської діяльності позивача у період з 01.02.2012 по 15.12.2015, Державною фінансовою інспекцією в Запорізькій області було складено Акт № 05-21/1 від 04.03.2016, згідно з яким позивачем до ревізії надано розрахунки витрат електроенергії до Договору № ЗАлК-Д-2014-217 за квітень, травень та червень 2015 року, підписані головним енергетиком ОСОБА_1 Відповідно до розрахунків витрати електроенергії за орендоване приміщення в місяць складають 5 500 кВтч. Крім того, до ревізії надано розрахунок витрат демонтажу ошиновки електролізерів. Відповідно до розрахунку при демонтажі ошиновки електролізерів витрачено електроенергії: в квітні 2015 року в кількості 34,98 тис. кВтч на суму 51 552, 47 грн., в травні 2015 року в кількості 53,50 кВтч на суму 20 768, 93 грн., яка не виставлена відповідачу для відшкодування. Таким чином, в порушення п. 5.2. Договору № ЗАлК-Д-2014-217, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 629 Цивільного кодексу України, позивачем понесено витрати з електроенергії при демонтажі ошиновки електролізерів відповідачем на загальну суму 152 055, 67 грн., чим завдано позивачу матеріальної шкоди. Вказане порушення допущено з вини головного енергетика ОСОБА_1, яким підписувались розрахунки споживання електроенергії.

10.03.2017 року позивач направив відповідачу претензію № 011-0151 від 16.02.2017 з вимогою відшкодувати понесені витрати з електроенергії при демонтажі ошиновки електролізерів на загальну суму 152 055, 67 грн., однак вказана вимога задоволена не була.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом, посилаючись на положення статей 193, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (частина 4 статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (статті 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Виходячи з наведеного та в силу приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.

Посилання позивача на Акт ревізії Державної фінансової інспекції в Запорізькій області № 05-21/1 від 04.03.2016 як на беззаперечну підставу для задоволення позовних вимог, суд вважає необґрунтованим, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Таким чином, Акт ревізії Державної фінансової інспекції в Запорізькій області № 05-21/1 від 04.03.2016 є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили і не є безумовною підставою для стягнення з відповідача коштів.

Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може розглядатись як підстава виникнення зобов'язання відповідача з відшкодування позивачу витрат з електроенергії при демонтажі ошиновки електролізерів на загальну суму 152 055, 67 грн.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до Акту ревізії згідно з розрахунками витрат електроенергії за орендоване відповідачем майно в місяць складають 5 500 кВтч. На вимогу щодо надання пояснень яким чином здійснювалося нарахування витрат, пов'язаних із забезпеченням орендованих приміщень комунальними послугами відповідача за спірним Договром у період з 11.03.2015 по 16.12.2015, начальником дільниці ЕлС ОСОБА_3 пояснено, що «відповідно до Договору оренди № ЗалК-Д-2010-2017 в період з квітня по червень 2015 року у відомості витрат електроенергії виставлялася електроенергія на освітлення корпусу 5 500 кВтч за місяць у вигляді комунальних послуг згідно даних, складених головним енергетиком ОСОБА_1 Електроенергія по демонтажу ошиновки електролізерів за квітень - 34980 кВтч, за травень 53 500 кВтч, за червень - 13 930 кВтч не виставлялася, чому мені не відомо». Порушення допущено з вини головного енергетика ОСОБА_1, яким підписувались розрахунки з споживання електроенергії. Отримати пояснення з ОСОБА_1 неможливо у зв'язку з його звільненням.

Таким чином, заявлена до стягнення сума на відшкодування витрат електроенергії позивачем відповідачу взагалі не виставлялась, внаслідок чого у останнього і не виникало зобов'язання з її оплати, у зв'язку з чим суд вважає, що складений відносно позивача Акт ревізії Державної фінансової інспекції в Запорізькій області № 05-21/1 від 04.03.2016 може бути підставою для вжиття ним у межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання у межах господарсько-договірних відносин.

Отже, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача, не доведено безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням шкоди.

За таких обставин, з огляду на відсутність повного складу цивільного правопорушення, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь витрат з електроенергії при демонтажі ошиновки електролізерів на загальну суму 152 055, 67 грн. на підставі Акта ревізії Державної фінансової інспекції в Запорізькій області № 05-21/1 від 04.03.2016, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буденергомонтаж ЛТД» про стягнення 152 055, 67 грн.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду 3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 20.03.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова