Рішення № 80590573, 11.03.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2019 Справа №914/2252/18

За позовом: публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,до відповідача:Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1, м. Львів,про: стягнення заборгованості 208806, 50 грн (з яких: 131054,52 грн – заборгованість, 26293,26 грн – пеня, 10588,90 грн – три відсотки річних та 40869,82 грн – інфляційні втрати).Суддя Березяк Н.Є. Секретар судового засідання Кравець О.І.За участю представників:позивача:не з’явився,відповідача:ОСОБА_2 – представник (довіреність №22-49-16 від 11.10.2018).На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 208806, 50 грн (з яких: 131054,52 грн – заборгованість, 26293,26 грн – пеня, 10588,90 грн – три відсотки річних та 40869,82 грн – інфляційні втрати).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.01.2019. В подальшому підготовче засідання відкладалось до 28.01.2019 та до 18.02.2019.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.03.2019.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах та протоколах суду.

В судове засідання представник позивача не з’явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про час, місце та дату розгляду справи, що підтверджується повідомленням на якому власноручно розписався представник позивача. Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу №2877/15-ТЕ-21 від 28.12.2015, в наслідок яких в останнього виникла заборгованість в розмірі 131054,52 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов’язань відповідачу нараховано 26293,26 грн – пені, 40588,90 грн – три відсотки річних та 40869,82 грн – інфляційних втрат.

В судове засідання представник відповідача з’явився, проти позову заперечив, повідомив про оплату основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням № 577 від 07.12.2018 на суму 131054,52 грн. Додатково, просив зменшити заявлену до стягнення пеню на 95 відсотків з посиланням на норми ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. Поданим уточненням до вказаного клопотання просив застосувати наслідки спливу позовної давності, адже вказував про відсутність окремого письмового договору про збільшення позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

28 грудня 2015 року між публічним акціонерним товариством «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу природного газу №2877/15-ТЕ-21 (надалі – Договір). За умовами цього Договору, Постачальник зобов’язався передати у власність Споживачу у 2015 році природний газ, а Споживач зобов’язався прийняти та оплатити цей природній газ, на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).

На виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем отримано природній газ згідно з актом приймання-передачі природнього газу від 31.12.2015 на суму 131054,52 грн.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Втім, відповідач свої зобов’язання за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків, а саме, сплативши 131054,52 грн – 07.12.2018.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання Споживачем п. 6.1 цього Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п. 10.3. Договору, строк, у межах якого Сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п’ять) років.

Тому, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Відповідач проти позову заперечив, надав копію платіжного доручення № 577 від 07.12.2018 про сплату 131054,52 грн основного боргу. Крім того, просив зменшити пеню до 95 відсотків, а поданими уточненнями до клопотання від 11.03.2019 просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані частково, а тому підлягають до частково задоволення.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов‘язання у строк, встановлений договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем отримано природній газ згідно з актом приймання-передачі природнього газу від 31.12.2015 на суму 131054,52 грн. Кореспондуючий обов’язок з оплати відповідач виконав 07.12.2018, що підтверджується копією платіжного доручення № 577 на суму 131054,52 грн.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України).

Так, судом встановлено, що спір щодо основної суми боргу станом на час прийняття рішення у даній справі відсутній, а тому, провадження щодо стягнення 131054,52 грн заборгованості підлягає закриттю.

Щодо заявленого клопотання про застосування позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з п. 10.3. Договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п’ять) років.

Отже, судом встановлено, що сторони погодили збільшити строк позовної давності до п’яти років в укладеному договорі, а тому заявлене клопотання про застосування наслідків спливу позовної задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наявні у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних, зазначає, що такі здійснені правильно, а тому вимоги про стягнення 10588,90 грн – трьох відсотків річних та 40869,82 грн – інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 статті 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Пунктом 10.3. договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років.

Розрахунок пені від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є обґрунтованим та правильним.

Однак, відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, просить суд врахувати те, що відповідач є державною установою, що фінансується з державного бюджету, заборгованість виникла у зв’язку з недофінансуванням з державного бюджету та зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 1 ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. При цьому господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку виняткових обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Зважаючи на вищенаведене, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, урахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором (повне виконання), причини прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з постачання природного газу (відсутність своєчасного бюджетного фінансування), а також те, що позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, суд, керуючись положеннями ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, вважає за можливе зменшити розмір пені до 13146,63 грн (на 50%).

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 247 - 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 131054,52 грн заборгованості – закрити.

3. Стягнути з Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені ОСОБА_1 (79010, місто Львів, вулиця Пекарська, будинок 50; ідентифікаційний код 00492990) на користь публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 13146,63 грн – пені, 10588,90 грн – трьох відсотків річних, 40869,82 грн – інфляційних втрат та 3133,00 грн – відшкодування витрат на оплату судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.03.2019.

Суддя Березяк Н.Є.