Рішення № 80585096, 13.03.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/15538/18

н/п 2/640/590/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Кочеткової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу №640/15538/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Служба у справах дітей Київського району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2018 р. до Київського районного суду м.Харкова надійшла вказана позовна заява в якій позивач просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 1500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та позбавити відповідача батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що вона знаходилася в зареєстрованому шлюбі з відповідачем в період з 08.10.2010 р. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2015 р. шлюб було розірвано. Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 В графі батько зазначений - ОСОБА_2. Фактично відповідач залишив позивача одразу ж після народження дитини, тобто, дитина з народження не бачила батька, не знає його. Весь час дитина мешкає з позивачем. До 2017 р. вони фактично мешкали за місцем реєстрації - АДРЕСА_1. З вересня 2017 р. ОСОБА_1 з дитиною фактично мешкають за адресою: АДРЕСА_2. Відповідач ніколи не приймав та не приймає участі у вихованні дитини, не надає жодної матеріальної допомоги, не цікавиться дитиною. Дитина взагалі не пам*ятає свого біологічного батька.

Відповідно до довідки-інформації щодо вихованця КЗ «ДНЗ № 290» від 02.03.2018 року за № 25/01-41 - ОСОБА_3; відповіді КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 23», характеристики КЗ Бірківської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів с. Бірки від 01.03.2018 року на ОСОБА_3, вихованням та доглядом за малолітнім ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, займається на надає мати - ОСОБА_1 та бабуся - ОСОБА_4.

В даний час позивач мешкає з чоловіком, який піклується також і про дитину. Вони мають намір одружитися та в нього є бажання всиновити дитину.

Позивачу не відомо працює відповідач чи ні, тому вона просить стягнути аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1500,00 грн.

У зв'язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 16.10.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.01.2019 р. закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та її представник не з'явились, 18.02.2019 р. представник позивача подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити, проти постановлення заочного рішення не заперечувала (а.с.75).

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, 21.01.2019 р. до канцелярії суду подано письмові пояснення по справі з проханням розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування, надано письмовий висновок щодо розв'язання спору.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що представником позивача та представником третьої особи подані до суду заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_3, про що в книзі реєстрації народжень 20.06.2011 р. зроблено відповідний актовий запис за №2279 (а.с.7).

Батьками дитини записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30.03.2015 р. розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 08.10.2010 р. у Відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1572 (а.с.8).

ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8 на звор.).

За наданою інформацією КЗ «ДНЗ №290» ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, відвідував комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад №290 комбінованого типу Харківської міської ради» з 08.09.2014 по 31.05.2017. У вирішенні усіх питань, які виникали під час перебування хлопчика в дошкільному навчальному закладі брали участь його мама ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_4 (а.с.9).

Відповідно до відповіді КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 23», дитина ОСОБА_3 перебуває під наглядом фахівців закладу після пологового будинку та мешкає за адресою: АДРЕСА_1; амбулаторні прийоми дільничого педіатра хлопчик відвідує у супроводі матері - ОСОБА_1 або бабусі - ОСОБА_4 (а.с.9 на звор.).

Згідно довідки КЗ «Бірківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Зміївської районної ради Харківської області» від 01.03.2018 р., ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, є учнем 1 класу вказаної шкоди в 2017/2018 навчальному році (а.с.10).

ОСОБА_1 працює на посаді юрисконсульта у ТОВ «ВИРОБНИЧА ОРГАНІЗАЦІЯ «ХАРКІВ», характеризується як добрий співробітник (а.с.11).

Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст.19 СК України).

Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради розглянуто питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та надано висновок №78 від 21.01.2019 р., в якому Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.66-67).

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Згідно ст.3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка відповідно до ст.9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст.164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання ними своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 181 СК України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідноі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Зі змісту ч.1 ст.184 СК України вбачається, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що зазначається у приписах постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"(п. 17).

Згідно до ст. 184 СК України суд погоджується зі способом визначення аліментів у твердій грошовій сумі, обраним позивачем.

Відповідно Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік», прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти в розмірі, що буде відповідати, як інтересам дітей, так і матеріальному становищу та стану здоров'я платника аліментів.

При визначенні величини аліментного платежу суд враховує, відповідно до ст. 182 СК України, матеріальне становище платника аліментів, той факт, що відповідач перебуває в працездатному віці, не обтяжений турботами щодо утримання непрацездатних батьків, а також з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей вважає, що аліменти в розмірі 1500 грн. щомісячно на утримання дитини, є сумою, що відповідатиме обов'язку батька дитини забезпечити частину витрат на її утримання, з урахуванням мінімальних життєвих потреб дитини і матеріального стану відповідача.

Суд вважає, що визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини.

Положеннями ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та стягнення з нього аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. до досягнення дитиною повноліття є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір за вимогу про позбавлення батьківських прав в розмірі 704,80 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 813 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, ст. 19, 80, 84, 141, 150, 164, 179, 180-182, 183, 191 СК України, Законом України " Про охорону дитинства", Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 25.10.2010 р.) аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1500 грн. щомісяця, з індексацією, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.08.2018 р.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 25.10.2010 р.) витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 25.10.2010 р.

Відповідач 1: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2.

Відповідач 2: Служба у справах дітей Київського району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: 61002, м.Харків, вул..Чернишевська, б.55, код ЄДРПОУ 26489104.

Повне судове рішення складено 20.03.2019 р.

Суддя Чередник В.Є.