Рішення № 80581051, 14.03.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 199/5507/18

2/0203/215/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Ркоян Ю.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 24.02.2018 року близько 21-20 г. в м.Дніпро на вул.Запорізьке шосе, в районі перехрестя з Зоряним бульваром, водій ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21101 н/з НОМЕР_1, повертаючи праворуч на вул.Запорізьке шосе з Зоряного бульвару, на регульованому перехресті не надав дорогу пішоходу ОСОБА_3, який переходив проїзну частину вул.Запорізьке шосе з право на ліво по ходу його руху, внаслідок чого допустив на нього наїзд, чим порушив вимоги п.16.2 ПДР України. В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.04.2018 року ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Також позивач зазначив, що під час дорожньо-транспортної пригоду було пошкоджено належний йому телефон Самсунг, чим завдано матеріальних збитків на суму 15279 грн. Крім того, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в завданні негативних наслідків, до яких він відносить нервовий стрес, який він пережив під час наїзду; тривалі фізичні страждання, які він переніс та продовжує відчувати до цього часу внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, після яких він не може жити повноцінним життям, а його можливості обмежені. Зокрема, він не міг вільно переходити проїжджу частину без побоювань повторного наїзду на нього, в нього з'явився страх перед транспортними засобами. З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_4 у рахунок відшкодування матеріальних збитків 15279 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у письмовому відзиві та поясненнях під час розгляду справи в суді проти позову заперечувала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилалась на те, що згідно представлених позивачем доказів особою, винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яку постановою суду від 04.04.2018 року за цим фактом було притягнуто до адміністративної відповідальності є ОСОБА_4 Будь-яких даних щодо вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди сповіщеного про розгляд справи її довірителя ОСОБА_5, матеріали справи не містять. Також посилалась на те, що з представлених позивачем фотознімків пошкодженого телефону Самсунг, неможливо встановити дату, коли вони були зроблені, а також чи відповідає мобільний телефон з фото, моделі нібито ушкодженого телефону позивача, зазначеній ним в позові. Крім того, згідно наданого до позову товарного чеку вбачається, що телефон було виготовлено в листопаді 2016 року та придбано 17.12.2016 року. Таким чином, з моменту покупки та до моменту дорожньо-транспортної пригоди сплинуло близько 1 року 3-х місяців, що беззаперечно вказує на те, що вартість мобільного телефону зменшилась на підставі зносу під час його експлуатації. Окрім цього, з зображень телефону вбачається, що останній не було знищено, пошкодження мають локальний характер та позивачем не надано жодного технічного висновку фахівця, який би підтверджував, що телефон не підлягає ремонту та був пошкоджений в день дорожньо-транспортної пригоди. Також заперечуючи проти заявлених до відповідача вимог, представник останнього посилалась на те, що відповідачем було застраховано свою цивільно-правову відповідальність відповідно до вимог законодавства. Позивачем не зазначено, чи звертався він до страхової компанії та чи отримав відповідне відшкодування та в якому розмірі. В той час, як відповідно до діючого законодавства та правових висновків, наведених в постанові Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, належною особою, яка за законом має відшкодувати заподіяну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є страховик. Також представник відповідача посилалась на ненадання відповідачем належних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, зокрема факту виникнення стресу та психічних розладів, страхів, фобій внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.ч.1,2 ст.23 ЦПК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також

ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як зазначив позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, 24.02.2018 року близько 21-20 г. в м.Дніпро на вул.Запорізьке шосе, в районі перехрестя з Зоряним бульваром, сталась дорожньо-транспортна пригода під час якої водій ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21101 н/з НОМЕР_1, повертаючи праворуч на вул.Запорізьке шосе з Зоряного бульвару, на регульованому перехресті не надав дорогу пішоходу ОСОБА_3, який переходив проїзну частину вул.Запорізьке шосе з право на ліво по ходу його руху, внаслідок чого допустив на нього наїзд, чим порушив вимоги п.16.2 ПДР України.

Вказане підтверджується долученою до позову копією постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.04.2018 року, згідно якої ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.

Також позивач зазначив, що під час дорожньо-транспортної було пошкоджено належний йому телефон Самсунг, чим завдано матеріальних збитків на суму 15279 грн., а також заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 15000 грн.

На підтвердження заподіяних матеріальних збитків позивач надав фотознімки пошкодженого телефону, а також товарний чек щодо його придбання за ціною 15279 грн. 90 коп.

Поряд з цим, ані надані позивачем письмові докази, ані постанова суду від 04.04.2018 року, не містять відомостей про те, що належний позивачу телефон було пошкоджено саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.02.2018 року.

Крім того, заявляючи до стягнення у рахунок відшкодування матеріальної шкоди вартість телефону на момент його придбання, позивач не надав доказів тому, що внаслідок пошкодження телефону, останній є фізично знищеним та не міг бути відремонтованим і використовуватись в подальшому за функціональним призначенням.

А тому, вказані вимоги суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Окрім цього, суд враховує наступне.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

За правилами, встановленими ч.ч.2,3 ст.51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено. При цьому така особа самостійно визначає процесуального опонента (відповідача), що порушив її права або охоронювані законом інтереси.

Судовий захист забезпечується судом винятково в разі, якщо він встановить, що права, свободи чи інтереси особи, що звернулася до суду, були порушені особою (особами), визначеними позивачем в якості відповідача (відповідачів).

Відповідно до ч.ч.4,5,6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Пред'являючи позов до відповідача ОСОБА_4, позивач обґрунтовував це тим, що саме вказана особа 24.02.2018 року, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21101 н/з НОМЕР_1, вчинила дорожньо-транспортну пригоду, була притягнута до адміністративної відповідальності постановою суду від 04.04.2018 року та повинна нести майнову відповідальність за заподіяну позивачу шкоду.

Поряд з цим, під час розгляду справи в суді встановлено, що власником транспортного засобу ВАЗ 21101 н/з НОМЕР_1 є ОСОБА_5, тобто особа, прізвище якої не збігається з особою, що була учасникам дорожньо-транспортної пригоди 24.02.2018 року та визнана винною у її вчинені постановою суду від 04.04.2018 року.

На вказані обставини посилався у своєму відзиві представник відповідача та звертав увагу суд під час розгляду справи, пропонуючи стороні позивача усунути відповідні розбіжності у передбачений законом процесуальний спосіб шляхом звернення до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська для виправлення описок в постанові суду від 04.04.2018 року в частині написання прізвища правопорушника, якщо вони мали місце, а також роз'яснював право на заявлення клопотань в порядку ст.51 ЦПК України.

Поряд з цим, позивач вказаним правом не скористався та не визначився з особою відповідача, до якого заявлено вимоги, як до особи, винною у заподіянні шкоди.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про необхідність в задоволенні позовних вимог в повному обсязі за необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,23,1187 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,48,51,76-82,141,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя С.Ю. Казак