Рішення № 80574978, 20.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 березня 2019 року № 826/8209/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., при секретарі судового засідання Кириллові М.С. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2018 № 92069-1305-2658, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2018 № 92069-1305-2658.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідачем не було враховано, той факт, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та відповідно є платником єдиного податку, у зв'язку з чим відповідно до положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку. Також позивач посилається на те, що він не є власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмовий відзив в якому зазначив про те, що позивач є власником нежилого приміщення № 1 по АДРЕСА_2 площею 90 кв.м. у зв'язку з чим відповідно до статті 287 Податкового кодексу України було сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення - рішення від 05.02.2018 № 92069-1305-2658. Також відповідач зазначив про те, що обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як - от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Позивачем надано суду відзив на позовну заяву в якому зазначено про те, що використовуючи приміщення в підприємницькій діяльності позивач автоматично використовую в цій діяльності і земельну ділянку, на якій розташований багатоповерховий будинок. При цьому позивач наголосив на тому, що свою діяльністю здійснює відповідно до зареєстрованих видів економічної діяльності, які окрім іншого передбачають і здавання нерухомості в оренду (КВЕД 33.19,68.20).

Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до договору купівлі - продажу нежилого приміщення від 30.06.2009 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА ФІРМА "ЄВРОТЕК" та ОСОБА_1 останнім придбано нежиле приміщення № 1 (групи приміщень №8), (в літ. А) по АДРЕСА_2, загальною площею 92,60 кв.м.

01.01.2012 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, є платником єдиного податку за ставкою 5% та його основним видом економічної діяльності є: "68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".

05.02.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення від № 92069-1305-3658, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 6716,26 грн.

Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду були порушені з огляду на наступне.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається у найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Позивач, відповідно до договору купівлі - продажу нежилого приміщення від 30.06.2009 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА ФІРМА "ЄВРОТЕК" та позивачем, придбав нежиле приміщення № 1 (групи приміщень №8), (в літ. А) по АДРЕСА_2, загальною площею 92,60 кв.м. та відповідно є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване це приміщення.

Нежиле приміщення на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, позивач використовує для провадження власної господарської діяльності, а саме, в частині приміщення розташовано офіс позивача та воно використовується для зберігання матеріальних цінностей, та частина надана позивачем в оренду відповідно до договору оренди від 01.07.2016 №04/16 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології та інновації".

Позивач зареєстрований в якості платника єдиного внеску, види господарської діяльності: 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, позивачем не здійснюються. Зазначений факт позивачем не заперечується.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а) та Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №826/8490/17 (провадження №К/9901/47129/18).

З огляду на викладена, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на факт реєстрації його платником єдиного податку, як на обставину, яка зумовлює відсутність у нього обов'язку щодо сплати земельного податку з фізичних осіб.

Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Згідно з пунктом 14.173 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України та підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Таким чином, у даному випадку, податковий орган мав оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з'ясовувати на підстав даних Державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо.

В наданому суду відзиві відповідачем зазначено про те, що розрахунок земельного податку з фізичних осіб визначеного в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні було здійснено на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2009 та довідки про показники об'єкта нерухомого майна від 07.02.2011, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, а також пункту 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" та рішення Київської міської ради від 03.07.2017 № 23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва".

Про факт використання при визначенні позивачу земельного податку з фізичних осіб даних Державного земельного кадастру відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено не було, як і не було надана доказів на підтвердження відповідного факту.

Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем було отримано та використано при розрахунку податкового зобов'язання з земельного податку дані Державного земельного кадастру.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до пункту 286.5 статті 286.5 Податкового кодексу України саме відповідач наділений повноваженнями здійснити нарахування суми земельного податку з фізичних осіб та враховуючи положення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодекс України, він повинен був використовувати дані державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, суд дійшов висновку про те, що відповідачем невірно розраховану суму податкового зобов'язання, яке було визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Аналогічна позиція викладена постанові Верховного Суду від 12.06.2018 № №К/9901/3401/17 (адміністративна справа №826/13291/16).

Суд звертає увагу на те, що він не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, вирішувати питання, які належать до його компетенції, усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення в ході судового розгляду. Оскаржуване рішення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані пізніше, ніж прийняте оскаржуване рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 №К/9901/1450/17 (справа №826/15139/16).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2018 № 92069-1305-2658 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05.02.2018 № 92069-1305-2658.

3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов