Рішення № 80573740, 20.03.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/344/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1В.) звернулась до суду з позовом до управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області (надалі - відповідач, УСЗН), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті допомоги після народження дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з серпня 2014 року;

зобов'язати відповідача відновити виплату державної допомоги після народження дитини та виплатити заборгованість, що виникла з серпня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, матір’ю шістьох дітей. На переконання позивача, відповідач безпідставно відмовив у поновленні виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплату якої припинено з серпня 2014 року у зв'язку з початком антитерористичної операції.

2. Позиція відповідача.

15.03.19 судом одержано відзив на позов, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 31-33/. Звертав увагу на відсутність підстав для поновлення виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини, оскільки з моменту її народження до моменту звернення позивача за призначенням такої допомоги минуло більше дванадцяти календарних місяців.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.19 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії ЕМ №847659 /а.с. 9-10/.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, взята на облік за адресою фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджено копією довідки УСЗН від 24.10.18 №1613000284 /а.с. 13/.

Довідкою виконавчого комітету Новогалещинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області від 12.01.19 №3358 про склад сім’ї ОСОБА_1 підтверджено, що сім’я позивача складається з неї, чоловіка та шістьох дітей /а.с. 16/.

Залученою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження серії І-ЕД №236326, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції у Луганській області підтверджено, що 3.12.11 народився ОСОБА_2 /а.с. 12/.

За твердженням позивача, після народження сина вона звернулась за призначенням та їй фактично виплачувалась допомога при народженні дитини у м. Антрацит Луганської області. Однак, у зв'язку з початком активної фази антитерористичної операції виплату допомоги фактично припинено з серпня 2014 року.

31.10.18 позивач звернулась до УСЗН із заявою про відновлення виплати допомоги при народженні дитини з серпня 2014 року /а.с. 14/.

Листом від 14.11.18 вих. №01-20/2637 відповідач повідомив ОСОБА_3 про те, що відповідно до пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, а іншого чинним законодавством не передбачено /а.с. 15/.

Не погодившись з такою відповіддю суб’єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Основного Закону України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституційний Суд України у пункті 3.1. мотивувальної частини рішення від 7.10.09 №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначив, що В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.89 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.95), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20.10.14 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною другою статті 7 цього Закону визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 21.11.92 №2811-ХІІ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (надалі - Закон №2811-ХІІ) громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

За змістом пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2811-ХІІ відповідно до цього Закону призначається державна допомога при народженні дитини.

У відповідності до частини першої статті 4 Закону №2811-ХІІ покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Частиною першою статті 10 Закону №2811-ХІІ визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Статтею 12 Закону №2811-ХІІ (у редакції, чинній на дату народження ОСОБА_2) було передбачено, що допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини. Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з частиною дев'ятою статті 11 Закону №2811-ХІІ виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1751 (надалі - Порядок №1751), допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

За змістом пункту 13 Порядку №1751 виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу. Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_1 недоплаченої частини допомоги при народженні дитини.

За твердженням позивача, вона отримувала відповідну допомогу до серпня 2014 року за місцем реєстрації у м. Антрацит Луганської області. Однак, у зв'язку з початком активної фази антитерористичної операції виплату цієї допомоги припинено з незалежних від неї причин.

Відповідач, стверджуючи про відсутність підстав для поновлення виплати позивачу допомоги при народженні дитини, виходив з того, що з моменту народження дитини минуло більше дванадцяти календарних місяців, що унеможливлює призначення такої допомоги.

Оцінюючи наведені твердження, суд враховує, що пунктами 12, 13 Порядку №1751 дійсно визначено присічний строк у дванадцять календарних місяців протягом якого особа може звернутись за призначенням (а у визначених законом випадках - поновленням) виплати допомоги при народженні дитини.

Однак, спірні відносини не стосуються призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, адже відповідна допомога була призначена ще при народженні дитини та фактично виплачувалась позивачу за місцем реєстрації у м. Антрацит Луганської області, що відповідачем не заперечується.

У свою чергу, обмеження строку для звернення за поновленням виплати допомоги при народженні дитини, передбачене пунктом 13 Порядку №1751, стосується конкретних підстав припинення виплати такої допомоги, наявність яких у спірних відносинах відповідачем не доведено.

Суд враховує, що виплату допомоги при народженні дитини у спірних відносинах припинено у зв'язку з проведенням антитерористичної операції у місці фактичного проживання позивача та її сім’ї. При цьому, відповідна обставина відсутня у переліку підстав для припинення виплати згаданої допомоги, передбачених частиною дев'ятою статті 11 Закону №2811-ХІІ та пунктом 12 Порядку №1751.

Наведене є підставою для висновку, що на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги, передбачений пунктами 12, 13 Порядку №1751, а тому відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 5.09.18 у справі №223/859/16-а, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Навпаки, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи надає їй спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню соціальних виплат, гарантованих державою, у т.ч., допомоги при народженні дитини.

До того ж, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

За таких обставин, виходячи з принципу верховенства права, суд констатує наявність у позивача права на поновлення виплати допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з серпня 2014 року.

Виходячи з встановлених під час розгляду справи фактичних обставин, зважаючи на те, що відповідач листом від 14.11.18 вих. №01-20/2637 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для поновлення виплати допомоги при народженні дитини, суд дійшов висновку, що права позивача у спірних відносинах порушені діями відповідача щодо відмови у поновленні виплати допомоги при народженні дитини. А відтак, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Крім того, з метою належного захисту прав позивача, суд зобов'язує УСЗН відновити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з серпня 2014 року та виплатити заборгованість за період з серпня 2014 року.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 23.01.19 №1 /а.с. 4/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою про зарахування /а.с. 5/. Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є неправомірна відмова відповідача у внесенні змін до актового запису про народження позивача, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати повністю у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Зобов’язати управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області (код ЄДРПОУ 03195279; вул. Остроградського, 81/10, смт Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область, 39100) відновити виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 39140) допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з серпня 2014 року та виплатити заборгованість за період з серпня 2014 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області щодо невиплати допомоги при народженні дитини з серпня 2014 року відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області (код ЄДРПОУ 03195279; вул. Остроградського, 81/10, смт Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область, 39100) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 39140) судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба