Ухвала суду № 80571443, 20.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

20 березня 2019 р. Справа №200/2587/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку письмового провадження

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК

Добропіллявугілля»

до відповідача ОСОБА_1 сільської ради Добропільського району Донецької

області

про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (ЄДРПОУ 37014600, юридична адреса: 85043, Донецька область, м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Красноармійська, 1а) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 сільської ради Добропільського району Донецької області (ЄДРПОУ 04343145, юридична адреса: 85032, Донецька область, с. Добропілля, Добропільський район, вул. Леніна, 51А) про визнання протиправними та нечинними рішень:

- від 24.11.2017 року № VІІ/24-5 «Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік»;

- від 14.06.2018 року № VII/31-5 «Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2019 рік»;

- від 14.06.2018 року № VII/31-6 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік».

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, приймаючи рішення про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки, які оскаржуються, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Зазначає, що в порушення норм чинного законодавства рішення, повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, відповідних аналізів регуляторного впливу розробником цих проектів оприлюднено не було, також не була забезпечена підготовка експертних висновків щодо регуляторного впливу, при прийнятті рішень без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія не прийняла рішення про направлення проектів регуляторних актів на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.

Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що рішення, які оскаржуються, прийняті в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Враховуючи наведене, просить в задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

- хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>».

З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

- за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

- спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

- спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

- спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

- спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

- спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

- спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

- спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України “Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень”.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об’єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Особливістю цих відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно – правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Тобто, специфіку публічно – правового спору визначають: суб’єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов’язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.

Що стосується кола суб’єктів публічно – правового спору, то обов’язковим його учасником є суб’єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об’єктів управління.

Специфіка публічно – правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб’єктом публічного управління суб’єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.

Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно – правовий характер, пов’язаний із сферою реалізації публічної влади.

Тобто, суттєвою ознакою публічно – правового спору є участь у справі суб’єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб’єктів і його рішення є обов’язковими для виконання.

Як вбачається з позовної заяви, вона містить вимогу про визнання протиправними та нечинними рішень сільської ради про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік та 2019 рік та рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно ст. 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад віднесене вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Поняття регуляторного акту визначено в ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», згідно якої регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Органи місцевого самоврядування, відповідно до положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» відносяться до регуляторних органів.

Тобто, у спорі, що розглядається, орган місцевого самоврядування виступає як регуляторний орган, до компетенції якого віднесене вирішення питань регулювання земельних відносин, а не як суб?єкт владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), від 11 листопада 2014 року (справа № 21-405а14), від 09 грудня 2014 року (справа 21-308а14), 17.02.12015 року (справа № 21-551а14), від 24.02.2015 року, від 16.12.2015 року (справа № 6-2510-ц15).

Верховний суд України у рішенні від 16.12.2015 року № 6-2510-ц15 зазначив, що визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобовязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки предметом розгляду даної справи є правова оцінка відносин між сторонами, які склались під час прийняття регуляторних актів, тобто, спір не є публічно-правовим, а випливає з господарських відносин, суд приходить до висновку, що вказана справа не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, суд враховує, що, хоча стороною у справі є фактично суб'єкт владних повноважень, вищевказаний спір не є публічно-правовим, оскільки виникає із господарських відносин та між сторонами відсутня така ознака публічно-правового спору, як підпорядкованість одного учасника відносин іншому.

Тобто, між сторонами існує спір про право, який має приватноправовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Таким чином, суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє, зокрема ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне роз’яснити позивачу, що він не позбавлений права звернутись до господарського суду в порядку господарського процесуального судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

На підставі викладеного, керуючись Земельним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до ОСОБА_1 сільської ради Добропільського району Донецької області про визнання протиправними та нечинними рішень від 24.11.2017 року № VІІ/24-5 «Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік», від 14.06.2018 року № VII/31-5 «Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2019 рік», від 14.06.2018 року № VII/31-6 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік» – закрити.

Повернути з Державного бюджету України на корись Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» суму судового збору згідно квитанції від 06.02.2019 року № 26731 в розмірі 3842 грн.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Давиденко Т.В.