Рішення № 80570892, 27.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 р. Справа№200/12459/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії у зв’язку із втратою годувальника,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – відповідач, Управління) про визнання дії щодо відмови у переведенні на пенсію у зв’язку із втратою годувальника – протиправними, скасування рішення № 74 від 15.02.2018 року про відмову у перерахунку пенсії, зобов’язання здійснити призначення пенсії по втраті годувальника з 16.11.2017 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні як одержувач пенсії за віком. Після смерті чоловіка, позивач звернувся до Центрального об’єднаного управління Пенсійного воду України м. Маріуполя Донецької області із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», однак жодних письмових повідомлень про результат розгляду заяви позивачу не надходило.

02 листопада 2018 року листом управління на адвокатський запит позивачу було повідомлено, що рішенням Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області було відмовлено в переведенні на пенсію у зв’язку із втратою годувальника по причині неможливості обчислення стажу роботи померлого годувальника за трудовою книжкою, тому що на її титульній сторінці некоректно зазначено ім’я по батькові померлого годувальника.

Позивач вважає зазначені дії неправомірними, а рішення про відмову в переведені на пенсію по втраті годувальника таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та повідомлення (виклику ) учасників справи, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення, зобов’язано відповідача надати суду засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Ухвалою суду від 09 січня 2019 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, повторно зобов’язано відповідача надати суду засвідчену належним чином копію пенсійної справи позивача.

11 січня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 в якому відповідач повністю заперечував проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначив, що при розгляді документів, які надані позивачем для переведення на пенсію по втраті годувальника, встановлено, що трудова книжка годувальника має скорочення по батькові її власника, що виключає можливість управління встановити приналежність трудової книжки саме годувальнику – ОСОБА_2. Також відповідач зазначив, що позивачем не надавалось рішення про встановлення факту приналежності трудової книжки від 09.09.1975р. годувальнику - ОСОБА_2.

29 січня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Позивач зауважує, що вказане скорочення у трудовій книжці не може трактуватися ніяк інакше окрім Олександрович та при призначенні пенсії її покійному чоловіку дана трудова книжка приймалась до уваги.

Ухвалою суду від 01 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 27 лютого 2019 року.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, до суду не з’явились.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, громадянка України (паспорт серії ВА 493606, виданий 17 вересня 1996 року), пенсіонер за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серія АД № 724125.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ПІ-НО № 342932 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 липня 1980 року було укладено шлюб.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія Н-НО № 014883 ОСОБА_2 помер 08 листопада 2017 року.

16 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Однак рішенням Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області № 74 від 15.02.2018 року позивачу було відмовлено у переведені на пенсію по втраті годувальника оскільки в трудовій книжці померлого маються некоректні відомості щодо по батькові останнього.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_4 України через ОСОБА_4 соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету ОСОБА_4 України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та ОСОБА_4.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно статті 92 Основного закону виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі-Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 36 Закону України № 1058-ІV, пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Непрацездатними членами сім'ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Факт перебування позивача на утриманні чоловіка не заперечується відповідачем.

У відповідності до статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5статті 45 зазначеного Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1(далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Згідно із пунктами 2.8, 4.1 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту З пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно із пунктом 4.10 Порядку № 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, які регулюють пенсійні правовідносини, суд дійшов висновку, що передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті органами Пенсійного фонду за результатами розгляду заяви про призначення (переведення, перерахунку) пенсії: про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Позивачем була надано до управління трудову книжку її померлого годувальника від 09.09.1975 р., власника якої зазначено: «Прокошев Владимир Ал-дрович».

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана ОСОБА_5 на підтвердження періоду роботи з 10 жовтня 1996 року по 15 березня 2010 року у ВАТ «ММК ім. Ілліча». Даний період роботи співпадає із записом у трудовій книжці, виданої на ім’я «Прокошев Владимир Ал-дрович», що свідчить про можливість встановлення приналежності зазначеної трудової книжки померлому годувальнику позивача ОСОБА_2.

Окрім того померлий годувальник ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні як одержувач пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», даний факт не заперечується відповідачем та підтверджений у листі відповідача від 13 вересня 2018 року № 647/П-01-01-01. Також даний факт підтверджується у відзиві відповідача на позовну заяву, а отже трудова книжка, видана на ім’я ОСОБА_6, не була визнана такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, на момент призначення пенсії за віком ОСОБА_7, а тому не може бути підставою для відмови у переведені на пенсію по втраті годувальника позивачу ОСОБА_1.

Суд звертає увагу, що підставою для переведення на пенсію у зв’язку з втратою годувальника є подання до органів пенсійного фонду відповідного переліку документів, а не дотримання всіх формальних вимог.

Також суд вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно прийнято рішення № 74 від 15.02.2018 р. «Про відмову в перерахунку пенсії», а тому воно підлягає скасуванню.

Проте, щодо позовної вимоги в частині зобов’язання відповідача здійснити призначення пенсії по втраті годувальника суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень, окрім того позивач вже перебуває на обліку в управління як отримувач пенсії за віком, а отже в даному випадку позивач має право на переведення на пенсію по втраті годувальника, а не на призначення пенсії.

Так, дискреційне повноваження суб’єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб’єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб’єкт владних повноважень зобов’язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом ОСОБА_4 ОСОБА_8 розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме – мета дискреційного повноваження; об’єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у ОСОБА_8 зобов’язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб’єкти публічної адміністрації.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вчинення відповідачем наведених дій є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб’єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання дій щодо відмови у переведенні на пенсію по втраті годувальника протиправними, скасування рішення № 74 від 15.02.2018 року про відмову у перерахунку пенсії та зобов’язання Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву від 16 листопада 2017 року про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., судові витрати у розмірі 352,40 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії у зв’язку із втратою годувальника – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП:НОМЕР_1) у переведенні на пенсію у зв’язку із втратою годувальника.

Скасувати рішення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області № 74 від 15.02.2018 р. про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 листопада 2017 року про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП:НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Грищенко Є.І.