Рішення № 80567243, 19.03.2019, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/132/18

Провадження № 2/485/72/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Снігурівка в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Широківська сільська рада Снігурівського району Миколаївської області, про визнання заповіту недійсним,

установив:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 липня 2010 року Червонодолинською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області був посвідчений заповіт ОСОБА_7, згідно з яким він заповів належну йому земельну ділянку площею 8,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Червонодолинської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер. Позивач є донькою спадкодавця, та вважає, що на час складання заповіту її батько не усвідомлював значення своїх дій, а тому просить визнати даний заповіт недійсним.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила визнати даний заповіт недійсним, оскільки на час складання заповіту її батько не усвідомлював значення своїх дій, а за місяць до смерті сильно захворів, потребував сторонньої допомоги, яку відповідач, як його онук, відмовився надати діду, залишивши безпорадного діда на неї та її чоловіка до самої смерті.

Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, посилаючись на їх безпідставність. Позивач пояснив, що спадкодавець його рідний дідусь, з дитинства він проживав з дідусем та бабусею, які замінили йому батьків, він по можливості допомагав їм у веденні домашнього господарства, дід останнім часом хворів, але був адекватним, алкоголем не зловживав, у кінці грудня 2016 року дід повідомив, що склав на його ім»я заповіт, на його рішення він ніяк не впливав, за місяць до смерті дід попросив відвести його до доньки, що він і зробив, пізніше дізнався, що дідусь помер.

Представник третьої особи ОСОБА_8 вважала, що заповіт складено за вільною волею заповідача, у вирішенні позовних вимог поклалася на розсуд суду.

Представник третьої особи ОСОБА_4 надала письмове пояснення про те, що вона як секретар Виконавчого комітету Червонодолинської сільської ради 29 липня 2010 року посвідчувала заповіт ОСОБА_7 Перед тим як скласти заповіт ОСОБА_7 звернувся до неї для отримання інформації щодо переліку необхідних документів для складання заповіту, його поведінка була адекватною, після складання заповіту ОСОБА_7 жодного разу не звертався з проханням про зміну заповіту.

Заслухавши сторін, дослідивши докази по справі, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст.1233-1235 ЦК України заповіт є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті та кожна особа може залишити за заповітом все своє майно або його частку однієї, або кільком особам, як таким, що входять, так і таким що не входять у коло спадкоємців по закону.

Заповіт є правочином, тому до нього застосовуються загальні положення про правочини (ст.202-214 ЦК України) та положення про недійсність правочинів (ст.215-236 ЦК України).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року №9 угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3, 4 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

На підставі ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та

(або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснено в п.6 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року №6-9цс12, ухваленої у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч.1 ст.225 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст.225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Червона Долина Снігурівського району Миколаївської області помер ОСОБА_7, про що Червонодолинською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області 01 березня 2017 року внесено актовий запис про смерть №8, що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим 01 березня 2017 року Червонодолинською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області (а.с.5).

Позивач є донькою померлого ОСОБА_7; родинні відносини підтверджені копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 24 лютого 1973 року Червонодолинською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області, актовий запис №5 від 24 лютого 1973 року, та копією свідоцтва про шлюб серїі НОМЕР_3, виданого Червонодолинською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області, актовий запис №43, на підтвердження зміни прізвища з ОСОБА_7 на ОСОБА_1 (а.с.8-9).

Відповідно до посвідченого секретарем Виконавчого комітету Червонодолинської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області заповіту від 29 липня 2009 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все належне йому на праві власності майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, тобто все, що буде належати на день його смерті та на що він законом матиме право, заповів ОСОБА_9; заповіт зареєстровано в реєстрі за №51 (а.с.66).

Заповіт ОСОБА_7 зареєстровано у Спадковому реєстрі за №49778509, про що свідчить копія інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 23 березня 2017 року №47196638 (а.с.64).

Згідно з довідкою лікаря-нарколога Снігурівської ЦРЛ Майбороди Н.І. спадкодавець ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на "Д" обліку у лікаря-нарколога не перебував (а.с.24).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Широківської сільської ради Миколаївської області від 16 лютого 2018 року №217 (а.с.26), ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 з 1944 року по день своєї смерті.

Допитана у судовому засіданні 22 травня 2018 року в якості свідка фельдшер с.Червона Долина Снігурівського району Миколаївської області ОСОБА_11, на повторенні пояснень якої сторони не наполягали, пояснила, що на посаді працює з 1997 року. ОСОБА_7 надавала допомогу у зв'язку із загальними захворюваннями, останній вживав диклофенак та, у разі респіраторних захворювань, ліки від застуди, страждав на гіпертонію, станів втрати свідомості, запаморочень, погіршення пам'яті, агресії не проявляв; за наданням допомоги у зв'язку з психічними розладами ні ОСОБА_7, ні його близькі та рідні, ні представники сільської ради не звертались; скарги на психічне здоров'я ОСОБА_7 від вказаних осіб не надходили; на диспансерному обліку ОСОБА_7 з приводу хронічних захворювань не перебував; про зловживання алкогольними напоями ОСОБА_7 їй невідомо, за відповідною допомогою до неї не звертались.

Свідок ОСОБА_12 - медична сестра с.Червона Долина Снігурівського району Миколаївської області, на повторенні пояснень якої сторони не наполягали, пояснила, що працює на посаді з 2006 року, ОСОБА_7 надавала допомогу у зв'язку із загальними захворюваннями; ОСОБА_7 вживав диклофенак та, у разі респіраторних захворювань, ліки від застуди; станів втрати свідомості, запаморочень, погіршення пам'яті, агресії не проявляв; за наданням допомоги у зв'язку з психічними розладами ні ОСОБА_7, ні його близькі та рідні, ні представники сільської ради не звертались; відомо, що ОСОБА_7 протягом 2015-2017 років вживав спиртні напої, але це не викликало сумнівів у адекватності його поведінки.

Відповідно до акту №189 посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 червня 2018 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, психічною хворобою не страждав, станом на день укладання заповіту 29 липня 2010 року міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.138-145).

Як вбачається з даного акту, такого висновку експерти дійшли, дослідивши матеріали справи, показання свідків з боку позивача і відповідача, за відсутності медичної документації, оскільки за життя ОСОБА_7 не звертався в медичні установи за допомогою.

Допитані судом свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 суду показали, що незадовго до дня смерті ОСОБА_7 проживав з позивачем, його поведінка була адекватною, про зміст заповіту їм не відомо. Крім того, свідок ОСОБА_19 показала, що померлий за життя повідомляв їй про своє рішення заповідати все своє майно внуку, відповідачу по справі.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту від 29 липня 2010 року спадкодавець ОСОБА_7 перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Доводи позивача ґрунтуються на припущеннях. Сам факт не проживання ОСОБА_7 за місяць до смерті з відповідачем та здійснення позивачем у цей час догляду за хворим батьком, який такої допомоги потребував, за вказаних законодавчо визначених правових норм не є підставою для визнання зазначеного заповіту недійсним.

Враховуючи, що підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах заявлених позовних вимог судом не встановлено, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.4, 13, 81, 263-265, 141, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Снігурівський районний суд, який відраховується з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 20.03.2019р.

Суддя