Рішення № 80566224, 15.03.2019, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

15 березня 2019 рокуСправа №451/1088/18 Провадження № 2/451/390/19

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Сахаревич М.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові цивільну справу №451/1088/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області про встановлення факту, визнання права власності на спадкове майно,-

встановив:

6 серпня 2018 року ОСОБА_2, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області про встановлення факту, визнання права власності на спадкове майно.

В позовній заяві зазначає, що 11 січня 2010 року померла баба позивача ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії 1-СГ № 202201 від 12 січня 2010 року. Після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно - земельна ділянка, площею 2,0778 га, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності спадкодавця на дані земельні ділянки підтверджується відповідним Державним актом на право приватної власності на землю. За життя спадкодавець залишила особисте розпорядження на випадок своєї смерті. Згідно заповіту, посвідченого 6 жовтня 2009 року ОСОБА_5 - секретарем виконкому ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області та зареєстрованого в реєстрі за №3, спадкоємцем майна ОСОБА_4 є позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який доводився спадкодавцю онуком. Позивач прийняв спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Просив постановити рішення, яким встановити факт постійного проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із ОСОБА_4, що померла 11 січня 2010 року на час відкриття спадщини, тобто смерті останньої та визнати за ним, у порядку спадкування за заповітом після смерті 11 січня 2010 року ОСОБА_4, право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0778 га, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії IV-ЛВ № 025168 від 11 квітня 2000 року.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просив ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району, скерував суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує, клопотав про розгляд справи за його відсутності (а.с.30).

Вислухавши пояснення представника позивача, покази свідків та дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не має для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що 11 січня 2010 року померла баба позивача ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії 1-СГ № 202201 від 12 січня 2010 року (а.с.9).

Після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно - земельна ділянка, площею 2,0778 га, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується відповідним Державним актом на право приватної власності на землю (а.с.12-12 зворот).

За життя спадкодавець залишила особисте розпорядження – заповіт, посвідчений 6 жовтня 2009 року ОСОБА_5 - секретарем виконкому ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області та зареєстрований в реєстрі за №3, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 є позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який доводився спадкодавцю онуком (а.с.10).

Згідно свідоцтва про народження, серії ІV-СГ №301523 ОСОБА_2, народився 5 березня 1987 року, в графі батьки значаться ОСОБА_6 - батько та ОСОБА_7 - мати (а.с.11).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії IV-ЛВ № 025168, виданого 11 квітня 2000 року Радехівською районною радою на підставі рішення X сесії III демократичного скликання Радехівської районної ради народних депутатів від 25.02.2000 року, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №9117 вбачається, що земельна ділянка, площею 2,0778 га, яка складається із двох земельних ділянок площею 1,0308 га, та площею 1,0470 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області, належали ОСОБА_4 (а.с.12 -12 зворот).

Відповідно до довідки №184 від 25.06.2018 року, виданої виконкомом ОСОБА_3 сільською радою Радехівського району Львівської області вбачається, що ОСОБА_4 по день смерті 11.01.2010 року дійсно проживала і була зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_3 районну Львівської області (а.с.13).

Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 своєї постанови «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснив, що спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (далі - ЦК), законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII ( 3425-12 ) «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року N 2709-IV ( 2709-15 ) «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК ( 435-15 ), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК ( 435-15 ) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Таким чином на спадкові правовідносини після смерті ОСОБА_4 поширюються норми Цивільного кодексу України, оскільки спадщина після його смерті відкрилася і була прийнята вже після 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до частини 1 статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1, 2 статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

В силу вимог частин 1, 2 статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Частинами 2, 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В силу вимог статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Перешкодою в реалізації позивача її законних прав та інтересів, є те, що він позбавлений у позасудовому порядку оформити спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_4.

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент смерті.

Суд встановив, що позивач прийняв спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 недовіряти яким суду немає підстав.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають до задоволення.

Таким чином, узагальнюючи вищенаведене, виходячи із рекомендацій викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, враховуючи те, що у позивача немає іншого способу захисту порушених прав, суд робить висновки, що позовні вимоги необхідно задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141, 206,258-259,263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із ОСОБА_4, що померла 11 січня 2010 року на час відкриття спадщини, тобто смерті останньої.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у порядку спадкування за заповітом після смерті 11 січня 2010 року ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0778 га, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії IV-ЛВ №025168 від 11 квітня 2000 року.

Стягнути з ОСОБА_3 сільської ради Радехівського району Львівської області на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 судові витрати в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять ) гривень 60 ( шістдесят ) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ГоловуючийОСОБА_10

Повний текст судового рішення виготовлено 20.03.2019 року.