Рішення № 80565519, 20.03.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

спр. № 336/1159/19

пр. № 2/336/1711/19

м. Запоріжжя 20 березня 2019 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, за яким зазначив, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 412/2 від 28.10.2004 року до комунальної власності м. Запоріжжя прийнято гуртожиток по вул. Цегельній, 13.

Позивач на підставі ордеру № 733 серія «Г» від 07.11.2014 року вселився до однокімнатної квартири № 48-а у гуртожитку № 13 по вул. Цегельній та зареєстрований за вказаною адресою до теперішнього часу.

Позивач є основним наймачем квартири.

На теперішній час позивач бажає приватизувати вказану квартиру та звернувся для цього із листом до відповідача, однак йому було відмовлено у зв’язку із тим, що в ордері № 733 серія «Г» від 07.11.2014 року на житлову площу в гуртожитку, статус житла визначений як однокімнатна квартира, зазначаючи, що приватизація житлових приміщень у гуртожитках, що належать до комунальної власності територіальної громади міста, проводиться на підставі «Положення про порядок передачі квартир, жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» та «Порядку передачі житлових приміщень гуртожитків, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, у власність громадян», в яких чітко прописаний перелік житлових приміщень в гуртожитках, які підлягають приватизації.

Як зазначає позивач, він отримав вказаний ордер на житлову площу в гуртожитку, однак при його заповнені було помилково зазначений статус житла як однокімнатна квартира.

Вищевказана справа була призначена до судового розгляду, проте у судове засідання учасники справи не явилися.

При цьому відповідач просив справу розглядати без його участі, проти позову не заперечували, сторона позивача також просила справу розглядати без їх участі.

Отже, у порядку ст. 223 ч.3 п. 1 ЦПК України суд розглянув справу за відсутності учасників справи.

У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Всебічно з’ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 01 серпня 2017 року позивач звернулася до відповідача із заявою про оформлення у власність квартири № 48-а у гуртожитку № 13 по вул. Цегельній в м. Запоріжжі (про приватизацію житла).

За результатами розгляду заяви позивача відповідач листом від 11.08.2017 року, повідомив, що що в ордері № 733 серія «Г» від 07.11.2014 року на житлову площу в гуртожитку, статус житла визначений як однокімнатна квартира, зазначаючи, що приватизація житлових приміщень у гуртожитках, що належать до комунальної власності територіальної громади міста, проводиться на підставі «Положення про порядок передачі квартир, жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» та «Порядку передачі житлових приміщень гуртожитків, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, у власність громадян», в яких чітко прописаний перелік житлових приміщень в гуртожитках, які підлягають приватизації.

Враховуючи те, що у ордері статус житла був зазначений, як однокімнатна квартира, в оформленні права власності на квартиру за вказаною адресою, позивачу відмовлено.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Також судом встановлено, що з листопада 2014 року позивач був зареєстрований у спірній квартирі.

Суд дійшов висновку, що факт прописки (реєстрації) позивача в спірній квартирі, яка була проведена у відповідності до чинного на той час законодавства, і підтверджується належними доказами, свідчить про наявність у позивача права користування спірною жилою площею.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, у суду не виникає сумнівів з приводу правомірності проживання позивача в спірній квартирі.

За таких обставин суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Статтею 15 Житлового кодексу Української РСР визначено, що до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду належить видання ордерів на жилі приміщення.

Відповідно до ст. 58 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно Постанови ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" (розділ IV, ст. 69 "Ордер на жиле приміщення"), на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Статтями 70, 72 Постанови від 11.12.1984 № 470 визначено, що ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду визначено", що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Так як, спірне житло є квартирою та не відноситься до житла, що не підлягає приватизації, то суд приходить до висновку про неправомірність відмови відповідача, оформленої листом від 11.08.2017 року.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами позивача стосовного того, що він має право на приватизацію спірної квартири.

Відповідно до ч.11 ст.8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Тому суд вважає за необхідне визнати за позивачем право на приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1. Відмова у оформленні приватизації порушила право позивача на приватизацію житла.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.3,4, 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 48 ЖК України,ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81 89, 258, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, м. Запоріжжя; номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) до районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (місце знаходження: пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя; код ЄДРПОУ - 37573885) про зобов’язання вчинити певні дії.

Визнати за ОСОБА_1 право у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2, без надання ордеру про виділення житлової площі за вказаною адресою.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін