Рішення № 80551881, 14.03.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/15127/18

Провадження №: 2/755/1711/19

м. Київ

"14" березня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

судді Шевченко В.М.,

секретар судового засідання Сіренко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва у порядку спрощеного позовного провадження

цивільну справу № 755/15127/18

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА»

про визнання формулювання причин звільнення неправильним, зміну формулювання причин звільнення та стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_3,

представник відповідача - не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

08.10.2018 позивач звернулася до суду із позовом, у якому просить визнати формулювання причини звільнення, зазначене в наказі генерального директора ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» № 58-к від 10.09.2018 неправильним; змінити формулювання причини звільнення на «Звільнити ОСОБА_1, секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи адміністративного департаменту 10 вересня 2018р. за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; стягнути з ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на користь позивача заборгованість з заробітної плати в розмірі 358 155,00 грн, компенсацію 53 днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 140 477,03 грн; вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, передбачена ст. 44 КЗпП України, що становить 170 549,94 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 51 681,80 грн, разом - 720 863,77 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що 02.07.2015 позивач була прийнята на роботу в ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на посаду секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи згідно з наказом № 23-к від 01.07.2015, 01.12.2015 позивача було переведено на посаду секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи адміністративного департаменту згідно з наказом № 52-к від 01.12.2015. У зв'язку з відмовою генерального директора ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» ОСОБА_4. прийняти від позивача 31.08.2018 заяву про звільнення її 10.09.2018 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивач надіслала вказану заяву поштовим відправленням, що отримане відповідачем 03.09.2018.

Підставою для звільнення позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України стало порушення керівництвом ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» законодавства про працю, в тому числі невиплата заробітної плати починаючи з березня 2018 року.

10.09.2018 на підставі заяви позивача генеральним директором ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» видано наказ № 58-к, який не відповідає заяві позивача про звільнення від 31.08.2018, зокрема підставою для звільнення зазначено «ст. 38, за власним бажанням»; в наказі № 58-к не зазначено обов'язку та не надано відповідного розпорядження здійснити нарахування вихідної допомоги при звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в розмірі тримісячного середнього заробітку.

Позивачу відмовлено внести відповідні виправлення та змінити формулювання причини звільнення на належну. При звільненні позивачу не виплачено заборгованість із заробітної плати в розмірі 358 155,00 грн, компенсацію 53 днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 140 477,03 грн; вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, що передбачено ст. 44 КЗпП України, що становить 170 549,94 грн.

Ухвалою суду від 11.10.2018 справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та сторонам визначено процесуальний строк для подання заяв по суті. У якості письмового опитування учасника справи як свідку поставлено відповідачу ТОВ «НФ ТРЕЙДИНГ Україна» ряд запитань про обставини, що мають значення для справи /а.с.28-32/.

09.11.2018 ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ТОВ «НФ ТРЕЙДИНГ УКРАЇНА» Зайченка О.П. про відкладення розгляду справи та розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін; надано відповідачу з 29.10.2018 - дня вручення відповідачу копії ухвали про відкриття провадження п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву /а.с. 40-41/.

03.12.2018 від представника відповідача Зайченка О.П. до суду надійшла заява свідка у справі, в якій на підставі п. 3 ч. 6 ст. 93 ЦПК України, оскільки позивачем поставлено відповідачу більше, ніж десять запитань, використовує своє право та відмовляється від надання відповідей на поставлені запитання /а.с. 46/.

Цього ж дня до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому просить поновити пропущений строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти відзив і додані до нього доказ; у задоволенні позовних вимог відмовити. Аргументовано тим, що відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства щодо формулювання причин звільнення позивача з посиланням на ст. 38 КЗпП України. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку зазначає, що на момент звільнення позивача 07.09.2018 відповідач був позбавлений можливості здійснювати будь-які розрахунки в тому числі з виплати заробітної плати та інших платежів з об'єктивних причин, оскільки постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинською І.В. від 15.03.2018 у зведеному виконавчому провадженні ЗВП № 55998369 (ВП № 55993922, ВП № 55995671) накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, у межах суми звернення стягнення, яка становить 6 012 200,63 грн. Таким чином на момент звільнення позивач відповідач був позбавлений можливості здійснювати будь-які розрахунки, в тому числі з виплати заробітної плати та інших платежів. /а.с.48-65/.

05.12.2018 позивач звернулась до суду із заявою про відкладення судового засідання, в якій вважала відмову відповідача від надання відповіді на поставлені питання необґрунтованою та просила зобов'язати його надати відповіді на поставлені питання /а.с. 66/.

Ухвалою суду від 05.12.2018 відкладено судовий розгляд цивільної справи та зобов'язано відповідача ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА», із дотриманням положень ст. 93 ЦПК України, надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті, що поставлені позивачем у позовній заяві /а.с.71-73/.

20.12.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив. Викладені у відзиві заперечення проти позову вважає таким, що не відповідають вимогам норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню при регулюванні відповідних правовідносин, є безпідставними та необґрунтованими. Роботодавцем при внесенні запису про звільнення не зазначено підстави звільнення у відповідності до вимог КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Щодо посилань відповідача на неможливість виплати заробітної плати, у зв'язку з накладенням арешту на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, то, на думку позивача, накладення арешту на кошти, які знаходяться на рахунку, що використовується для виплати заробітної плати працівникам, спричиняє порушення їх конституційного права на своєчасне одержання винагороди на працю. Разом із ти відповідачем не ініційовано питання визнання дій органу державної виконавчої служби незаконним та зняття арешту з рахунку, призначеного для виплати заробітної плати працівникам. Позивач вважає, зазначений у позовній заяві розмір та доданий до неї розрахунок належних їй до виплати сум є обґрунтованими, оскільки розраховані у відповідності до вимог законодавства, та підлягає стягненню із відповідача /а.с. 83-87/.

21.12.2018 від відповідача надійшла заява свідка у справі, в якій надано відповіді на 4 із поставлених 10 питань, просить суд надати додатковий час для підготовки відповідей на інші питання.

Цього ж дня від відповідача надійшло доповнення до відзиву, в якому не погоджується із розрахунком позивача в частині позовних вимог про стягнення компенсації за 53 дні невикористаної щорічної відпустки, вважає, що позивачем розраховано розмір середньоденної заробітної плати та загальний розмір компенсації за невикористану відпустку з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

22.01.2019, 04.02.2019, 27.02.2019 відповідачем подано ряд клопотань про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю адвоката Зайченко О.П. в інших судових процесах, що буди задоволені судом /а.с.96-99, 104-108, 124-127/.

01.03.2019 позивачем подано заяву про доручення до матеріалів справи доказу, а саме копії довідки Форма ОК-5 від 12.11.2018, виданої ГУ ПФУ в м. Києві /а.с. 138,139/.

Від відповідача 11.03.2019 надійшло заперечення відповідача проти заяви про доручення до матеріалів справи доказу, оскільки позивач не повідомила суд у позовній заяві про неможливість з об'єктивних причин надати вказаний доказ та не навела у заяві від 28.02.2019 будь-яких поважних причин неподання доказів у встановлений строк /а.с.142,143/.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов, з підстав, викладених у ньому, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача та пояснень третьої особи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 02.07.2015 ОСОБА_1 була прийнята на посаду секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи в ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» згідно з наказом № 23-к від 01.07.2015. 01.12.2015 позивача переведено на посаду секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи адміністративного Департаменту згідно з наказом № 52-к від 01.12.2015, що убачається із копії трудової книжки НОМЕР_2 /а.с. 17-19/.

31.08.2018 ОСОБА_1 на ім'я генерального директора ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ Україна» ОСОБА_4. складено заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в якій позивач просить звільнити її за власним бажанням з 10.09.2018 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ Україна» та йог о керівництвом законодавства про працю, що виявилось у порушенні ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Вказує про те, що ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ Україна» не виплачує заробітну плату, починаючи з березня 2018 року. Просить провести остаточний розрахунок при звільненні в строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, в тому числі здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку згідно із ст. 44 КЗпП України /а.с. 13/.

Вказану заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивач направила на адресу відповідача поштовим відправленням № 0100164943210, цінним листом з описом вкладення, що згідно інформації онлайн-сервісу відстеження поштових відправлень ПАТ «Укрпошта» отримана відповідачем 03.09.2018 /а.с.14/.

Наказом генерального директора ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» від 07.09.2018 № 58-к звільнено ОСОБА_1, секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи адміністративного Департаменту, 10.09.2018, згідно ст. 38 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 53 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Підстава: заява ОСОБА_1 від 31.08.2018. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 10.09.2018 /а.с. 15/.

У трудовій книжці позивача серія НОМЕР_2 наявний запис № 9 від 10.09.2018 «звільнена з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» на підставі наказу № 58-к від 07.09.2018 /а.с.16-18/.

За даними довідки Форма ОК-7, виданої Пенсійним фондом України, дата формування виписки 21.09.2018, сума заробітку ОСОБА_1, з якої сплачено єдиний внесок, за січень, лютий та березень 2018 року складає по 56 850,00 грн за кожен місяць. За квітень 2018 року - 143 623,05 грн /а.с.19/.

15.03.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жаботинським І.В. при примусовому виконанні ухвали № 910/8407/17 від 05.12.2017, винесено постанову про арешт коштів боржника - ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА», якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення цієї постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, у межах суми звернення стягнення за зведеним виконавчим провадженням № 55998369, яка становить 6 012 200,63 грн /а.с.59/.

15.03.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жаботинським І.В. при примусовому виконанні ухвали № 910/8407/17 від 05.12.2017, винесено постанову про арешт всього майна боржника - ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» /а.с. 62/.

У заяві свідка від 20.12.2018 ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» надало наступні відповіді на поставлені позивачем запитання: 1. ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» 02.07.2015. 2. ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на підставі її заяв від 01.07.2015 та наказу № 23-К від 01.07.2015. 3. ОСОБА_1 була звільнена з ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» 10.09.2018. 4. ОСОБА_1 була звільнена з ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на підставі ст. 38 КЗпП України /а.с. 88-89/.

06.06.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жаботинським І.В. при примусовому виконанні ухвали № 910/21547/17 від 21.05.2018, винесено постанову про арешт коштів боржника - ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА», якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення цієї постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, у межах суми 21 614 531,46 грн /а.с.60-61/.

За даними довідки Форма ОК-7, виданої Пенсійним фондом України, дата формування виписки 12.11.2018, Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1, сума заробітку ОСОБА_1, з якої сплачено єдиний внесок складає: січень 2018 року - 56 850,00 грн, лютий 2018 року - 56 850,00 грн, березень 2018 року - 56 850,00 грн, квітень 2018 року - 143 623,05,00 грн, травень 2018 року - 56 850,00 грн, червень 2018 року - 56 850,00 грн, липень 2018 року - 56 850,00 грн, серпень 2018 року - 56 850,00 грн, вересень 2018 року - 31 755,43 грн. Усього за рік: 573 328,48 грн. Усього за рік у межах максимальної величини 167535,00 грн /а.с.139/.

Предметом позову у спірних правовідносинах є визнання формулювання причин звільнення неправильним, зміна формулювання причин звільнення та стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Україна як соціальна, демократична, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає, зокрема, можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується; гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне одержання винагороди (стаття 1, частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Конституції України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008).

Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституційне право громадянина на працю реалізується, зокрема шляхом укладання трудового договору.

Положенням ч.1 ст. 21 Кодексу встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, та виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Законодавством надано працівнику право вільно розпоряджатися своїми правами, зокрема щодо розірвання трудового договору.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю.

Згідно із ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (статті 38, 39 КЗпП України) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами статей 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

По даній справі встановлено, що звільнення позивача із ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» відбулось на підставі поданої нею заяви від 31.08.2018, за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, що вказано відповідачем в наказі № 58-к від 07.09.2018 року. Однак, у своїй заяві про звільнення від 31.08.2018 позивач просила звільнити її за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Стаття 38 КЗпП України в загальному встановлює право працівника на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власним бажанням. Однак, ч.ч. 1 та 3 ст. 38 КЗпП України містять різні підстави для звільнення за власним бажанням, а саме: частина перша - працівник звільняється за власним бажанням незалежно від причин виникнення такого бажання, а частина третя - працівник звільняється за власним бажанням, але через невиконання роботодавцем законодавства про працю. Крім цього, при звільненні працівника згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, настають наслідки, передбачені ст.44 КЗпП України.

Аналізуючи викладене вище, зміст відзиву, встановленим та доведеним є те, що відповідачем дійсно порушувалося законодавство про працю, більше шести місяців позивачу не виплачувалася заробітна плата, у зв'язку з чим прохання позивача про її звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України є правомірне в силу того, що вказана норма регламентує можливість розірвати трудовий договір за ініціативи працівника через невиконання роботодавцем законодавства про оплату праці та має юридичним наслідком відповідно до ст. 44 КЗпП можливість отримання вихідної допомоги.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

В даному випадку в наказі про звільнення дана неправильна юридична класифікація підстав звільнення працівника, що вказує на неправильне формулювання причин звільнення та правомірність заявлених позовних вимог в частині зміни формулювання причин звільнення та виплати тримісячного середнього заробітку позивачу, які знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч.1 ст. статті 1 Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу, статей 33, 34 Закону такими заходами є компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у виді виплати невикористаної щорічної відпустки, вихідної допомоги через порушення роботодавцем законодавства про працю, умов трудового чи колективного договору, а також середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, справа № 1-18/2013, Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Таким чином, на думку суду, оскільки позовні вимоги про компенсацію невикористаної щорічної відпустки, виплату вихідної допомоги та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні мають компенсаторний характер, так як зумовлені невиконанням роботодавцем законодавства про працю саме в частині виплати заробітної плати, тобто в розрізі спірних правовідносин, що розглядаються, є похідними від вимоги про стягнення заробітної плати, то на ці вимоги поширюється пільга, встановлена п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Судом встановлено, що на час звільнення роботодавець повинен був виплатити позивачу компенсацію за 53 календарних дні невикористаної щорічної відпустки, про що зазначено у наказі №58-к від 07.09.2018 року. Доказів того, що дана компенсація станом на день розгляду справи була виплачена позивачу суду не надавалося.

Також встановлено та не заперечувалося стороною відповідача, згідно із поданим ним відзивом, про невиплату позивачу заробітної плати як в строки, передбачені ст.115 КЗпП України, так і в день звільнення, що передбачено ст.116 КЗпП України, так і станом на дату судового засідання. Період невиплати заробітної плати за час роботи позивача у відповідача становить з 01.03.2018 року по день звільнення 10.09.2018.

Суд приймає до уваги для розрахунків подану стороною позивача довідку Пенсійного фонду України - Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1.

При проведенні розрахунку позивач виходила, зокрема з того, що заробітна плата за квітень 2018 року становить 56 850, 00 грн, водночас згідно із даними Пенсійного фонду України у квітні звітного 2018 року сума фактичного заробітку складає 143 623, 05 грн (ці дані були зазначені як у доказі, надані позивачкою при зверненні до суду - Форма ОК-7 від 21.09.2018, так і в Формі ОК-7 від 12.11.2018, яка додана до заяви від 28.02.2019, тобто розбіжність при визначенні суми заробітку за квітень 2018 року становить 86 773,05 грн.

Суд не вправі з власної ініціативи виходити за межі позову.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 358 155,00 грн. При здійсненні подальших розрахунків суд виходить із наданих стороною позивача даних щодо заробітної плати, що підтверджено інформацією із Пенсійного фонду України, та не оспорювалося стороною відповідача.

Обов'язок проведення повного розрахунку в день звільнення працівника відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України покладено на власника підприємства, проте відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами цього, а тому заявлена позовна вимога про стягнення заборгованості із заробітної плати підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку суд приходить висновку, що заявлена вимога підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Суд погоджується з запереченнями сторони відповідача щодо невірного розрахунку компенсації за невикористану відпустку на суму 140 477,03 грн, як розраховано позивачем.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), розрахунок компенсації за невикористану відпустку проводиться виходячи із кількість календарних днів за період з вересня 2017 року по серпень 2018 року (включно), за вирахуванням святкових та неробочих днів, що становить 354 дні, а не 250 дні, як зазначено в позові.

Враховуючи сукупний розмір заробітної плати за період з вересня 2017 року по серпень 2018 року включно, кількість календарних днів за вказаний період - 354, кількість днів невикористаної щорічної відпустки - 53, то компенсація за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 99 206,93 грн, зокрема:

1)розмір заробітної плати з вересня 2017 року по серпень 2018 року включно - 662 627,40 грн;

2)662 627,40 грн : 354 дні = 1 871, 83 грн (середньоденний заробіток);

3)1 871, 83 грн * 53 дні = 99 206,93 грн (компенсація за 53 дні невикористаної щорічної відпустки).

Вихідна допомога, передбачена ст. 44 КЗпП України, є обґрунтованою та становить 170 549,94 грн, що з урахуванням Порядку № 100, проведена з такого розрахунку:

1)липень 2018 року - заробітна плата 56 850 грн,

серпень 2018 року - заробітна плата 56 850 грн,

що сумарно складає 113 700, 00 грн;

2)липень 2018 року - 23 робочих дні,

серпень 2018 року - 20 робочих днів,

загалом 43 робочих дні у цьому періоді,

середня кількість - 21, 5 робочих дні;

3)113 700, 00 грн : 43 = 2 644, 19 грн (середньоденний заробіток);

4)2 644, 19 грн * 21, 5 робочих дні = 56 850,09 грн (середній заробіток за один місяць);

5)56 850,09 грн * 3 місяці = 170 550,27 грн (тримісячний середній заробіток).

Отже, виходячи із приведеного розрахунку, розмір тримісячного середнього заробітку становить 170 550,27 грн, однак в позивачем вказується відповідна позовна вимога у розмірі 170 549,94 грн, яка є доведеною та за межі якої суд не має права вийти.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

ВСУ в постанові від 14.09.2016 за справою № 6-419цс16 сформував правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

З урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Крім того, положеннями р. ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема не підлягають урахуванню відпускні та лікарняні.

Розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено із нарахованої заробітної плати за: липень 2018 року - заробітна плата 56 850 грн (23 робочих дні), серпень 2018 року - заробітна плата 56 850 грн (20 робочих днів), що сумарно становить - 113 700, 00 грн.

Отже, 113 700, 00 грн : 43 робочих днів = 2 644, 19 грн - середньоденна заробітна плата

43 р.д /2 = 21.5 р.д.

2 644,19грн * 21.5 р.д. = 56 850,00 грн - розмір заробітної плати за один місяць;

2 644,19 грн *21 р.д. (кількість робочих днів у період з 10.09.2018 по 08.10.2018) 55 527,99 грн - розмір загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте у позовних вимогах заявлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 51 681,80, що підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

За правилами ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами. Позивачем надано належним чином завірені копії відповідних документів.

Також суд приймає до уваги доводи сторони позивача про долучення до матеріалів справи копії форми довідки Пенсійного фонду України від 12.11.2018, оскільки, як вказано у судовому засіданні представником позивача ОСОБА_3, на день подання позову відповідні дані у Пенсійному фонді не було сформовано.

Суд відхиляє аргументи сторони відповідача про відмову у задоволення зави позивача про долучення доказів, так як нормами чинного ЦПК України не передбачено такої процесуальної дії суду взагалі, а встановлені у ст. 83 цього Кодексу правила подання доказів, які визначено, зокрема в частині дев'ятій, стороною позивача дотримано та останнім доведено неможливість їх подання разом із позовною заявою з причин, що не залежали від самого позивача, а тому прийнято до розгляду судом.

Доводи сторони відповідача у відзиві про наявність підстав нездійснення виплат заробітної плати позивачу є безпідставними з огляду на таке.

Право на отримання заробітної плати та соціальних виплат гарантуються Конституцією України. Ст. 43 КУ вказує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 46 КУ громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Кодекс законів про працю у ч.5 ст.97 зазначає, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Отже, у разі накладення арешту на рахунки, призначені для виплати заробітної плати, роботодавець вправі оскаржувати дії Державної виконавчої служби до суду, адже при накладенні арешту на майно боржника, повинні бути враховані інтереси та права третіх осіб, які в зв'язку з вчиненням дій державних виконавців не мають змоги реалізовувати гарантовані законом права. Стороною відповідача не додано доказів щодо оскарження неправомірних дій органів ДВС, як і доказів накладення арешту на саме рахунок спеціального використання.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» в частині зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1, які зазначені в наказі генерального директора ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» від 07.09.2018 № 58-к, та привести цей наказ у відповідність з чинним законодавством про працю таким чином:

«Звільнити ОСОБА_1, секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи адміністративного департаменту, 10 вересня 2018 року за власним бажанням згідно із частиною третьою статті 38 КЗпПУ.»; 2) стягнути із ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 358 155,00 грн; компенсацію за 53 дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 99 206,93 грн; вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у розмірі 170 549,94 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 51 681,80 грн, а всього - 679 593,67 грн.

Позовна вимога про визнання формулювання причин звільнення неправильним не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає завданням цивільного судочинства щодо ефективного захисту прав позивача, а є підставою для зміни судом формулювання причин звільнення та зазначення причини звільнення у точній відповідності з чинним законодавством та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, що в свою чергу є належним способом відновлення прав ОСОБА_1, на захист якої був поданий цей цивільний позов.

Згідно із ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 56 850,00 грн.

Відповідно до із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене підлягає стягненню із відповідача на користь позивача сума судового збору у розмірі 704,80 грн, сплаченого при поданні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про оплату праці», ч. 3 ст. 38, ст.ст. 44, 115, 116, 117, 235 КЗпП України, ст.ст. 141, 209, 258, 264, 268, 354, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України,

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» про визнання формулювання причин звільнення неправильним, зміну формулювання причин звільнення та стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити частково.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, які зазначені в наказі генерального директора ТОВ «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» від 10.09.2018 № 58-к, та привести цей наказ у відповідність з чинним законодавством про працю таким чином:

«Звільнити ОСОБА_1, секретаря відділу організаційно-розпорядчої роботи адміністративного департаменту, 10 вересня 2018 року за власним бажанням згідно із частиною третьою статті 38 КЗпПУ.»

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 358 155,00 грн (триста п'ятдесят вісім тисяч сто п'ятдесят п'ять грн 00 коп); компенсацію за 53 дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 99 206,93 грн (дев'яносто дев'ять тисяч двісті шість грн 93 коп); вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у розмірі 170 549,94 грн (сто сімдесят тисяч п'ятсот сорок дев'ять грн 94 коп); середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 51 681,80 грн (п'ятдесят одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн 80 коп), а всього - 679 593,67 грн (шістсот сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три грн 67 коп).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири грн 80 коп).

В іншій частині позову - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2604.

Сторони:

позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання: АДРЕСА_1;

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА», ідентифікаційний код/податковий номер 37883328, місцезнаходження: України, 01601, вул. Мечникова, 2, e-mail: secretary@nftraiding.com.ua.

Складення повного тексту рішення 19.03.2019.

Суддя В. Шевченко