Рішення № 80551197, 05.03.2019, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1913/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.19 Заставнiвський районний суд Чернiвецької областi в складi:

головуючого суддi - ОСОБА_1

за участю секретаря - Кульки О.М.,

представника позивача - ОСОБА_2

представникiв вiдповiдача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залi суду м. 3аставна цивiльну

справу за позовом ОСОБА_6 Iгоря Васильовича до Головного управлiння нацiональної поліції у Чернiвецькiй областi, прокуратури Чернiвецької областi, Державної казначейської служби України про вiдшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними дiями, бездiяльнiстю органу державної влади, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_6, в особі представника ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції у Чернівецькій області, прокуратури Чернівецької області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями, бездіяльністю органу державної влади.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.12.2013 позивачем ОСОБА_6 було надіслано до УМВС у Чернівецькій області депутатське звернення за вих. №114, в якому він повідомляв про скоєння злочину діючим на той час Заставнівським міським головою ОСОБА_7 18.12.2013 вказане звернення було зареєстроване в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі – ЄРДР) під №120132700900000425 та розпочато досудове розслідування, яке проводилося слідчими Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області, а процесуальний нагляд здійснювався прокурорами Кіцманської місцевої прокуратури.

17.08.2018 слідчим за наслідками проведеного розслідування було прийнято постанову про закриття кримінального провадження №120132700900000425 від 18.12.2013, проте в порушення ч.6 ст.284 КПК України вказану постанову заявнику у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 слідчим надіслано не було, що змусило позивача звертатися до суду за захистом порушеного права та витрачати при цьому власні кошти на правову допомогу, вартість якої склала 3400 грн.

09.10.2018 слідчий суддя Заставнівського районного суду Стрілець Я.С. ухвалив рішення, яким задовольнив скаргу позивача та зобов»язав слідчого в кримінальному провадженні №120132700900000425 від 18.12.2013 надіслати йому в порядку, передбаченому ч.6 ст. 284 КПК України постанову про закриття кримінального провадження від 17.08.2018 року, чим підтвердив протиправну бездіяльність слідчого та відсутність належного процесуального контролю за досудовим розслідуванням з боку прокурора.

Проте, вказану копію постанови про закриття кримінального провадження №120132700900000425 від 18.12.2013 позивачу не надіслано і по даний час, чим також заподіяно йому моральну шкоду, яка проявилась у душевних стражданнях, спричинених ігноруванням посадовими особами Головного управління національної поліції України в Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області своїх обов’язків та прав позивача як заявника у кримінальному процесі, розмір якої він оцінює в сумі 5000 грн.

Таким чином, у зв’язку із вимушеним захистом своїх інтересів позивач зазнав матеріальних збитків у розмірі 3400 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн., яких можна було уникнути, якщо б слідчий та прокурор належним чином виконували покладені на них обов»язки, у зв'язку із чим, посилаючись на норми ст. 56 Конституції України та ст.ст. 1166,1167, 1173,1174 ЦК України, просить:

- стягнути солідарно з Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області на його користь 3400 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн. на рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а всього 8400 грн. на відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів державної влади;

- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити безспірне солідарне списання коштів у сумі 8400 грн. з рахунків розпорядників бюджетних коштів – Головного управління національної поліції України в Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_6, в якості відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органу державної влади.

На стадії підготовчого провадження у строк визначений судом представниками відповідачів: Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області, було подано відзиви на позовну заяву.

Так, у своєму відзиві представник прокуратури Чернівецької області заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що підстави матеріальної відповідальності органів досудового розслідування та прокуратури передбачені спеціальними нормами Закону. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Так, відповідно до ст. 130 КПК України, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Також, згідно положень ч.2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає підстави відшкодування такої шкоди у визначених цим Законом випадках.

Таким чином, зважаючи на те, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду – представник прокуратури Чернівецької області вважає, що витрати позивача на правову допомогу у даному кримінальному провадженні, де останній є лише заявником, не передбачені наведеними нормами спеціального Закону, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Заперечуючи також проти задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано суду жодних доказів, якими б доводилися моральні страждання позивача від незаконних, на його думку, дій прокуратури області.

Згідно відзиву представника Головного управління Національної поліції відповідач вважає, що позивачем порушено правила предметної підсудності, посилаючись на ч.1 ст. 19 ЦПК України, згідно якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зважаючи на те, що захист прав та законних інтересів заявника (позивача у даній справі), як учасника кримінального провадження, є завданням кримінального провадження у відповідності до вимог ст.2, п.1 ч.1 ст.303 КПК України, а тому вважає, що такий захист повинен відбуватись за правилами кримінального судочинства, що виключає можливість розгляду даної справи в порядку позовного провадження, за правилами ЦПК України, таким чином провадження у даній справі підлягає закриттю.

Заперечуючи також проти задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано суду жодних доказів, якими б доводилися моральні страждання позивача від незаконних, на його думку, дій посадової особи Головного управління національної поліції України.

Скориставшись своїм процесуальним правом, представник позивача ОСОБА_2 надав суду відповіді на відзиви, подані відповідачами, в яких посилається на те, що позивачем у позовній заяві обгрунтовано правові підстави і розмір завданої йому шкоди, а тому суд, керуючись внутрішнім переконанням та вимогами закону повинен прийняти правильне рішення з метою вирішення даного спору.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обгрунтувавши їх обставинами, викладеними в позовній заяві та відповіді на відзив. Пояснив, що позивач ОСОБА_6 про наявність постанови слідчого про закриття кримінального провадження №120132700900000425 від 18.12.2013, яка була прийнята слідчим за наслідками проведеного досудового розслідування 17.08.2018, дізнався неофіційно. До прокуратури про направлення йому копії вказаної постанови ОСОБА_6 не звертався. Зазначив також, що моральну шкоду позивачу було заподіяно з вини працівників правоохоронних органів, які цинічно нехтують своїми посадовими обов’язками та вимогами чинного законодавства, яка проявилась у душевних стражданнях позивача.

Представник Головного управління національної поліції у Чернівецькій області ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що позов є безпідставним, оскільки на сьогоднішній день немає рішення, яким б було встановлено протиправність дій відповідачів. В свою чергу позивач як на підставу щодо висновку про протиправність дій представників правоохоронних органів посилається на ухвалу слідчого судді від 09.10.2018, в якій встановлено лише бездіяльність слідчого. Крім того, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме ч. 2 ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно–розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якими передбачено підстави відшкодування такої шкоди у визначених законом випадках. В той же час норми ст.ст. 1173,1174 ЦК України, на які посилається позивач, не зазначають стягнення з конкретного органу. Також немає чітко визначених підстав для солідарного стягнення з відповідачів в рахунок відшкодування шкоди, оскільки у відповідності до ст. 1190 ЦК України немає визначеного ступеня вини. Вважає, що Головне управління національної поліції в Чернівецькій області є неналежним відповідачем, оскільки воно є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Представники прокуратури Чернiвецької областi ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що вони є безпідставними, оскільки прокурор у даних кримінально-процесуальних правовідносинах у кримінальному провадженні №120132700900000425 від 18.12.2013, з моменту прийняття рішення слідчим про закриття кримінального провадження фактично є таким ж самим суб’єктом одержання копії постанови про закриття кримінального провадження, як заявник і потерпілий. Так, згідно ч.6 ст. 284 КПК України прокурор як і заявник наділений процесуальним правом отримання копії постанови про закриття кримінального провадження шляхом надіслання йому даної постанови слідчим. Посилання позивача на можливість прокурора надавати слідчому письмові вказівки стосуються виключно стадії досудового розслідування, а оскільки винесення постанови про закриття кримінального провадження є формою завершення досудового розслідування, визначеною параграфом 1 Глави 24 КПК України, то фактично прокурор такими повноваженнями на вказаному етапі не наділений. Крім того, позивач не входить до кола суб’єктів кримінального судочинства, на якого поширюється дія норм кримінально-процесуального законодавства в частині відшкодування витрат на правову допомогу.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, вважає позов не обґрунтованим, отже таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріалами справи встановлено, що 18.12.2013 за депутатським зверненням ОСОБА_6 в ЄРДР під №120132700900000425 були внесені відомості про те, що в 2013 році посадові особи Заставнівської міської ради надали до Господарського суду Чернівецької області підроблені документи, на підставі яких 17.06.2013 вказаним судом було прийнято рішення у справі №926/558/13, відповідно до якого Заставнівську міську раду було зобов'язано сплатити ПП ОСОБА_9 48992 грн. боргу за виконані останнім роботи на території м. Заставна в 2012 році (а.с.6) Провадження здійснювалося слідчим відділенням Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області.

17.08.2018 заступником начальника ВП – начальником СВ Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП капітаном поліції ОСОБА_10 за наслідками проведеного розслідування було прийнято постанову про закриття кримінального провадження №120132700900000425 від 18.12.2013, в зв'язку із відсутністю подій кримінальних правопорушень.

Оскільки вказану постанову позивачем ОСОБА_6, як заявником у даному кримінальному провадженні, отримано не було – він, в особі представника ОСОБА_2, з метою захисту своїх прав звернувся до суду із відповідною скаргою.

Ухвалою слідчого судді Заставнівського районного суду Чернівецької області Стрільця Я.С. 09.10.2018 скаргу заявника ОСОБА_6 було задоволено, оскільки встановлено, що органом досудового розслідування не виконано вимоги ч.6 ст. 284 КПК України та зобов'язано слідчого в кримінальному провадженні №120132700900000425 від 18.12.2013 надіслати заявнику ОСОБА_6 в порядку передбаченому ч.6 ст. 284 КК України постанову про закриття кримінального провадження від 17.08.2018 (а.с.6).

Позивач зазначає, що у зв’язку із вимушеним захистом своїх інтересів у суді він витратив при цьому власні кошти на правову допомогу. Під час підготовки скарги та для представництва і захисту інтересів позивача у суді він користувався платними послугами адвоката – ОСОБА_2, згідно з договором про надання правової допомоги від 30.12.2016, у зв’язку із чим зазнав матеріальної шкоди у розмірі 3400 грн., яку просить стягнути в судовому порядку.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки завдавача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом - шкодою; г) вина завдавача шкоди.

Зазначені умови визнаються загальними тому, що їх наявність необхідна в усіх випадках завдання шкоди для позитивного вирішення питання щодо її відшкодування, за винятком тих, стосовно яких закон встановлює спеціальні вимоги, розширюючи чи обмежуючи перелік зазначених умов.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди на підставах, передбачених ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, потрібна наявність наступних елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного звязку між протиправною поведінкою правопорушника та шкоди; 4) вини завдавача шкоди. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач просить стягнути з відповідачів - Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди – 3400 грн., які були витрачені ним на правову допомогу в ході звернення до суду внаслідок не надіслання слідчим йому, як заявнику у кримінальному провадженні №120132700900000425 від 18.12.2013, копії постанови про закриття даного кримінального провадження.

Однак, суд звертає увагу на те, що залучення адвоката до участі у справі є правом, а не обов'язком учасника спірних правовідносин, тому такі витрати позивача не мають обов'язкової природи, їх наявність та розмір не перебувають у причинному зв'язку із невиконанням слідчого органу вимог кримінально-процесуального законодавства в частині надіслання постанови учасниками кримінального провадження. Такі витрати кримінально-процесуальним законодавством віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою в розумінні положень цивільного законодавства України (які виникають з деліктних зобов'язань) й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою про стягнення шкоди.

Крім того, суд зазначає, що надана позивачем квитанція №8 від 01.11.2018, яка датована днем звернення до суду із даним позовом, не містить жодного посилання на справу №716/585/14-к по розгляду скарги ОСОБА_6 на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303-307 КПК України, в межах якої надавав правову допомогу ОСОБА_2, що стало підставою звернення до суду з вимогою про стягнення витрат на таку допомогу (а.с.11).

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що затрати на правову допомогу повинні бути документально підтверджені та доведені, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, у процесі розгляду справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема наявності шкоди та її розміру.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для деліктної відповідальності Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області, у виді матеріальної шкоди, через відсутність складу цивільного правопорушення, а тому позовна вимога позивача про стягнення солідарно із відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 3400 грн. - витрат на оплату правової допомоги, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, у зв’язку із чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

В обґрунтування позову в цій частині позивач посилається на те, що протиправною бездіяльністю посадових осіб Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області йому заподіяно моральну шкоду, розмір якої позивач оцінює в 5000 грн., виходячи з того, що він проживає у ФРН, де мінімальна заробітна плата складає 1498 Євро на місяць, тому вважає справедливою сатисфакцію завданої моральної шкоди на рівні 10 % від мінімальної місячної заробітної плати в країні проживання, що в гривневому еквіваленті складає 5000 грн.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування, та відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 89, 228-229, 264-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Матеріалами справи встановлено, що 09.10.2018 слідчий суддя Заставнівського районного суду Чернівецької області Стрілець Я.С. за наслідками розгляду скарги ОСОБА_6 зобов’язав слідчого надіслати заявнику ОСОБА_6 копію постанови про закриття кримінального провадження від 17.08.2018.

В процесі розгляду скарги слідчий суддя встановив, що органом досудового розслідування не виконано вимоги ч. 6 ст. 284 КПК України, відповідно до яких слідчий зобов’язаний надіслати копію постанови про закриття провадження, зокрема заявнику.

Також встановлено, що ухвала слідчого судді від 09.10.2018 в частині надіслання заявнику ОСОБА_6 копії постанови про закриття кримінального провадження на сьогоднішній день не виконана.

Наявність моральної шкоди позивач мотивує тим, що внаслідок протиправної поведінки посадових осіб Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області були порушені його права та завдана моральна шкода, яка полягає у завданні йому сильних душевних страждань та моральних хвилювань. Порушення його прав та необхідність вжиття заходів для їх захисту він сприйняв та сприймає як зверхнє ставлення до нього як до людини, відчув та відчуває себе приниженим та морально подавленим. Крім цього, він був змушений звертатися за захистом своїх прав у судовому порядку, що вимагало від нього затрат часу і вчинення додаткових зусиль.

За положеннями ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації.

Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У цьому контексті суд враховує визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі»,зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Аналізуючи наведене суд вважає, що фізична особа, яка зіткнулася з проблемами, могла би зазнати моральних страждань, безпосередньо пов'язаних із невиконанням посадовою особою Головного управлiння нацiональної поліції у Чернiвецькiй областi її права на застосування до неї, як учасника кримінального провадження, належної правової процедури.

Разом із цим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, причинний зв'язок між протиправністю поведінки заподіювача шкоди і заподіяною шкодою.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 і 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1, ч. 5 і ч. 6 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано лише докази оскарження ним дій (бездіяльності), процесуальних рішень слідчого на стадії завершення досудового розслідування і прийняття судового рішення за наслідками розгляду скарги про відновлення порушеного права заявника.

Проте, інші обов’язкові складові цивільно-правової відповідальності не доведені.

Як встановлено в судовому засіданні будь-які дії або бездіяльність посадових осіб правоохоронних органів у визначеному законом порядку неправомірними не визнавались.

Юридичною формою існування цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди є цивільне правоохоронне зобов’язання, обов’язковими елементами якого, як і будь-яких правовідносин загалом, є його суб’єкти, об’єкт і зміст (права та обов’язки сторін).

Важливо враховувати також, що за певних обставин на правове становище суб’єктів цивільного права у контексті деліктних зобов’язань з відшкодування моральної шкоди істотно впливає посідання ними того чи іншого спеціального правового статусу – як у сфері приватних відносин, так і у окремих видах публічно-правових відносин.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди слід брати до уваги серед іншого дійсну вразливість становища потенційних потерпілих.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6, займаючи посаду депутата Заставнівської міської ради, 16.12.2013 надіслав до УМВС в Чернівецькій області депутатське звернення за вих. №114, в якому повідомив про скоєння злочину діючим на той час Заставнівським міським головою ОСОБА_7, на підставі якого 18.12.2013 було внесено відомості у ЄРДР під №12013270090000425 та розпочате досудове розслідування. На вказану обставину посилався сам позивач при зверненні до суду із даним позовом.

Тобто, на момент звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 був посадовою особою Заставнівської міської ради та представляв інтереси територіальної громади.

Таким чином характер участі ОСОБА_6 у даних правовідносинах є похідним від завдань його публічно-правової діяльності й не залежить від ймовірності виникнення певних негативних наслідків посягань на його особисті немайнові права та інтереси.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що позивачем, не надано доказів спричинення йому душевних страждань, як фізичній особі - заявнику у кримінальному провадженні та особі, яка захищала свої особисті права та інтереси, внаслідок незаконних дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, причинно-наслідкового зв'язку між порушенням його особистого права та наслідками, які спричинило це порушення, та відповідно заподіяння моральної шкоди, а також не доведено належними доказами розмір моральної шкоди.

Крім того, суд звертає увагу на те, що з урахуванням положень ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх посадових осіб, при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій чи бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 (справа про відшкодування шкоди державою), структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання.

Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.

Тобто, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства обов’язок відшкодувати шкоду, завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, покладається на державу.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Як вбачається із змісту прохальної частини позовної заяви ОСОБА_6 звернувся до суду із вимогою про стягнення солідарно з Головного управління національної поліції у Чернівецькій області та прокуратури Чернівецької області на його користь моральної шкоди, що фактично суперечить вимогам ст.ст. 1173, 1174 КПК України, на підставі яких позивач просить відшкодувати йому вказану шкоду.

З огляду на наведене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України у зв'язку із відмовою в задоволенні позову судові витрати із відповідачів не стягуються, а компенсуються за рахунок держави.

На підставі наведеного, ст. ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 19, 170, 1166, 1167, 1173,1174, 1176 ч.6 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 6, 11, 13, 23, 76, 77, 81, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволеннi позову - вiдмовити в повному обсязі.

Рiшення суду набирає законної сили пiсля закiнчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляцiйну скаргу не було подано. У разi подання апеляцiйної скарги рiшення, якщо його не скасовано, набирає законної сили пicля повернення апеляційної скарги, вiдмови у вiдкриттi чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляцiйної iнстанцiї за наслідками апеляцiйного перегляду.

Апеляцiйна скарга на рiшення суду подаєтъся протягом тридцяти днів з дня складення повного рiшення суду до Чернiвецького апеляцiйного суду через 3аставнiвський районний суд Чернiвецької областi.

Учасник справи, якому повне рiшення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляцiйне оскарження, якщо апеляцiйна скарга подана протягом тридцяти днiв з дня вручення йому повного рiшення суду.

Повний текст рішення суду складено 19.03.2019.

Суддя О.ОСОБА_1