Ухвала суду № 80550856, 13.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/42/19 Справа № 711/8248/17 Категорія: ст. 356 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5,з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8

потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2017 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України до покарання у виді арешту строком на 2 місяці.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь: держави витрати на залучення експерта в сумі 2474,00 грн.; потерпілого ОСОБА_10 заподіяні збитки в сумі 57 350 грн.; потерпілого ОСОБА_9 заподіяні збитки в сумі 56 183,95 грн.

В порядку ст.100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

районного суду ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він на початку червня 2014 року, більш точно час вчинення кримінального правопорушення досудовим розслідуванням не встановлено, умисно, самовільно, всупереч установленому законом порядку, без відповідного дозволу ОСОБА_9, та ОСОБА_10 незаконно реалізував належне їм майно за наступних обставин.

Так, на початку червня 2014 року ОСОБА_12, являючись особою, у володінні та користуванні якої перебували автомобіль НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_9, та автомобіль НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_10, звернувся до ОСОБА_7 з приводу проведення останнім ремонту даних транспортних засобів, що використовувалися при здійсненні підприємницької діяльності. Після усної домовленості ОСОБА_7 пообіцяв виконати ремонтні роботи до вересня 2014 року, після чого ОСОБА_12, будучи впевненим в дійсності намірів ОСОБА_7, знаходячись за адресою м. Черкаси, вул. Садова, 131, передав останньому у тимчасове володіння вказані автомобілі НОМЕР_1 та «Deawoo Nexia», р.н. НОМЕР_3 і ключі від них. В подальшому ОСОБА_7 деякий час дійсно виконував роботи по ремонту зазначених транспортних засобів, після чого приблизно на початку 2017 року, знаходячись за адресою м. Черкаси, вул. Садова, 131, усвідомлюючи, що автомобілі НОМЕР_1 та «Deawoo Nexia», р.н. НОМЕР_3, йому не належать та перебувають у власності інших осіб, умисно, самовільно, всупереч установленому законом порядку, без відповідного дозволу і згоди ОСОБА_9 та ОСОБА_10, зняв їх комплектуючі, а саме: двигуни, агрегати трансмісії і ходової частини, механізми управління автомобілем та електрообладанання, які в подальшому реалізував, а отримані грошові кошти використав на власні потреби. Згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 4/1415 від 31.08.2017 матеріальний збиток, завданий ОСОБА_9, як власнику автомобіля НОМЕР_1, внаслідок його розукомлектування, складає 56183,95 грн., а матеріальний збиток, завданий ОСОБА_10, як власнику автомобіля НОМЕР_2, внаслідок його розукомплектування, складає 57350,02 грн., в результаті чого інтересам потерпілих завдано значної шкоди.

В апеляційних скаргах:

- прокурор у кримінальному провадженні порушує питання про скасування зазначеного вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м’якості. Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ст. 356 КК України у виді 3 місяців арешту. При цьому вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 завдав потерпілим значних матеріальних збитків, які не відшкодував, потерпіли в свою чергу просили призначити суд першої інстанції максимальний строк та вид покарання, що не було враховано судом першої інстанції при постановленні вироку. Крім того, апелянт просить повторно дослідити характеризуючі дані на обвинуваченого ОСОБА_7;

- захисник ОСОБА_8 порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції через його надмірну суворість та невідповідність тяжкості вчиненого злочину особі обвинуваченого, просить призначити ОСОБА_7 більш м’яке покарання - у виді штрафу. Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 визнав винуватість у скоєному в повному обсязі, щиро розкаявся та неодноразово наголошував, що дуже жалкує та винить себе в скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, цивільні позови визнав повністю та зобов’язався їх відшкодувати. Крім того, захисник вказує, що суд першої інстанції безпідставно врахував ту обставину, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, оскільки відповідно до ст. 89 КК України, він вважається таким, що не має судимості. Також, звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_13 позитивно характеризується за місцем проживання і те, що на утриманні обвинуваченого знаходяться діти, які навчаються в ПТУ.

На апеляційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_8 внесені заперечення, які зводяться до безпідставності апеляційних вимог сторони обвинувачення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора в повному обсязі та просив її задовольнити, а апеляційну скаргу сторони захисту – залишити без задоволення, міркування обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 в підтримку заявлених апеляційних вимог та безпідставність апеляційної скарги сторони обвинувачення, доводи потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які підтримали апеляційну скаргу прокурора,, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого, колегія судді приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_8

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись на всебічному, повному, об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального, і кримінального процесуального закону.

Вказаним вимогам кримінального процесуального закону вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.11.2017 цілком відповідає.

Так, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України та оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Процедура розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції дотримана.

Кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст. 356 КК України, як самоуправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам власника, колегія суддів вважає правильною.

Вирішуючі по суті апеляційні вимоги сторони захисту та обвинувачення колегія суддів виходить з тих міркувань, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

За змістом ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, зокрема, апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як зазначив Конституційний суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, з огляду на положення ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, дані про особу винуватого, який по місцю проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позицію потерпілих, які заявили про відсутність відшкодувань заподіяних їм збитків з боку обвинуваченого, в тому числі, часткових, а також намірів спрямованих на це, в якості обставини, що пом’якшує покарання – щире каяття, за відсутності обставин, що його обтяжує, і обгрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ст. 356 КК України, у виді арешту на визначений строк.

За наведених обставин, незважаючи на визнання винуватості обвинуваченим та його щирого каяття у вчиненому, при невстановленні будь-яких дій останнього спрямованих на відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, районний суд прийшов до вірного висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 в умовах ізоляції від суспільства при призначенні покарання у виді арешту на визначений судом строк.

Колегія суддів також враховує те, що і на момент апеляційного перегляду оскаржуваного судом рішення ОСОБА_7, будучи працевлаштованим, заподіяну ним в 2017 році майнову шкоду у виді 57 350 грн. та 56 183, 95 грн. не відшкодував, в тому числі і частково, тому не вбачає підстав для визнання обгрунтованими апеляційні вимоги сторони захисту про необхідність пом’якшення призначеного обвинуваченому покарання з арешту на штраф.

Посилання сторони захисну, як на підставу для пом’якшення призначеного обвинуваченому покарання – наявність на його утриманні повнолітніх дітей, які навчаються і знаходяться на неповному державному утриманні, не дають підстави для призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу. Більш того, згідно наявних в матеріалах провадження довідок ДНЗ «Черкаський професійний автодорожній ліцей» від 12.12.2017, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4, припинили в ньому навчання 30.06.2018.

Дані про працевлаштованість ОСОБА_7 та відсутність у нього судимостей, враховуються колегією суддів в якості даних, що його характеризують, однак не дають підстави для пом’якшення призначеного судом покарання.

Доводи захисника про безпідставність врахування судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання тієї обставини, що він раніше був судимий, на думку колегії суддів, є доречними, однак, в даному випадку, з урахуванням встановлених обставин провадження, не свідчать про його пом’якшення.

Обставини, на які посилається прокурор в обгрунтування призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання, були предметом оцінки судом першої інстанції, цілком враховані при призначенні останньому покарання та, на думку колегії суддів, не свідчать про можливість погіршення його стагновища по відношенню до оскаржуваного судового рішення.

На думку суду апеляційної інстанції, призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання є справедливим, таким, що відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також таким, що не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що вирок районного суду щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим, а підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні.

Щодо заявленого захисником ОСОБА_8 клопотання про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, колегія суддів вважає його таким, що до задоволення не належить, з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Згідно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин провадження, кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинене на початку 2017 року.

Оскільки достеменно не встановлено коли саме обвинуваченим вчинено інкриміноване йому кримінальне правопорушення, то вихідною точкою для можливості вирішення питання про його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, колегія суддів визнає час виявлення злочину потерпілими, в відтак дату внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 12017251010004988, зокрема 15.06.2017.

Так як з 15.06.2017 до моменту набрання вироку щодо ОСОБА_7 законної сили не збігли строки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :