Рішення № 80538343, 14.03.2019, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/456/19

381/387/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Момот Л.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Фастові Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Факел» про стягнення заробітної плати та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату,-

ВСТАНОВИВ:

30.01.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Факел» про стягнення заробітної плати та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, посилаючись на те, що він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Факел». 13.08.2018 року звільнений із займаної посади за власним бажанням. На день звільнення відповідачем не виплачена заробітна плата в сумі 13114,12 грн. Вважає такі дії відповідача незаконними та просить стягнути з відповідача суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 13114,12 грн., компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату у розмірі 1167,15 грн, витрати на послуги адвоката в розмірі 4200 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31.01.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

Через канцелярію суду від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої він просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 6440,58 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що заборгованість із заробітної плати перед позивачем погашена в повному обсязі, уточнені позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 6440,58 грн, відносно стягнення моральної шкоди заперечив, мотивуючи тим, що позивачем вказана шкода ніякими доказами не підтверджена.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Факел» у період з 20.01.2014 року по 13.08.2018 року. 13.08.2018 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП, наказ № 100 від 13.08.2018 року. Зазначене підтверджується трудовою книжкою серії АК № 176123 і не заперечується сторонами.

Відповідно до довідки про суму нарахованих доходів та утриманих податків (зборів) заборгованість з заробітної плати за період з серпня 2017 року по серпень 2018 року складала 13114,12 грн, середня заробітна плата за період – 1073, 43 грн.

В судовому засіданні представником відповідача надано Довідка №30 від 14.03.2019 року, з якої вбачається, що станом на 13.02.2019 року заборгованість зі сплати заробітної плати перед ОСОБА_1 відсутня.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Таким чином, під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача про нараховану, але не виплачену заробітну плату в день звільнення. Заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачеві лише в лютому 2019 року.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 № 13 від 24 грудня 1999 року постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з п.32 постанови у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до ч. 3 п. 2, п. 5, 8 Порядку середньомісячна заробітна плата, у випадку нарахування середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналізуючи вищевикладене, оскільки відповідач вимог закону при звільненні позивача не виконав, не виплативши йому своєчасно заборгованість по заробітній платі при розрахунку в повному обсязі, тому суд вважає вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 6440,58 грн підлягають задоволенню.

З приводу вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

У відповідності зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода - це шкода, заподіяна працівникові поведінкою особи, яку можна характеризувати як неетичну, таку, що суперечить системі поглядів і уявлень, які регулюють поведінку людей у суспільстві. Під моральною шкодою розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Під моральною шкодою слід розуміти також втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У вказаній Постанові ПВСУ зазначено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством, зокрема: ст. 237-1 КЗпП та іншими (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували характер порушення його прав, підтвердження його моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, не було надано доказів підтвердження цього, а тому суд, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, вважає, що позов в цій частині є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст 4, 12, 13, 76-82, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, на підставі Конституції України, ст.115, 116, 117 КзпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Факел» про стягнення заробітної плати та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Факел», код ЄДРПОУ 04601469, місцезнах.: Київська область, м. Фастів, Промвузол на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідент.номер – НОМЕР_1, прож.: ІНФОРМАЦІЯ_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 6440,58 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 19 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В.Соловей