Рішення № 80534853, 14.03.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/4026/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гипколенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області) про: визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Чернігівській області від 07.11.2018 № Ф-3510-53 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено про протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки з часу подання заяв про зупинення адвокатської діяльності та про проведення перевірки і зняття з обліку платника єдиного внеску позивач не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу від такої діяльності, а отже не є суб'єктом сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 15.01.2019 прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, а також письмові пояснення, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки станом на 07.11.2018 (винесення вимоги) заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн., у тому числі нарахування за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. (термін сплати 02.05.2018) та за 1-3 квартал 2018 року на загальну суму 7371,54 грн. (щоквартально по 2457,18 грн. з терміном слати відповідно 19.04.2018, 19.07.2018 та 19.10.2018). При цьому зазначив, що для зняття з обліку фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, повинна подати разом з заявою форми 8-ОПП документально підтверджену інформацію про припинення такої незалежної діяльності (зокрема, підтвердженням припинення незалежної професійної діяльності є відомості про зупинення такої діяльності) відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю. Разом з тим позивачем 23.01.2017 було подано заяву № 8-ОПП, однак документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю подано не було.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що, як випливає з пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність (у тому числі адвокатську) та отримують дохід від цієї діяльності. При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Також зазначає, що позивач є особою, яка протягом 2017 - 2018 років і не здійснювала адвокатської діяльності і, відповідно, не отримувала доходу від такої діяльності, а з 01.01.2018 право позивача на зайняття адвокатською діяльністю взагалі є зупиненим і зазначена інформація внесена до Єдиного реєстру адвокатів України та є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Оскільки відповідачем не надано суду доказів саме здійснення позивачем адвокатської діяльності, то вважає, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у адміністративному позові та у відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 15.04.1994 Чернігівською обласною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2, на підставі рішення від 13.04.1994 № 1 (а.с.26).

17.09.2009 позивачу видано довідку форми 4-ОПП про взяття на облік платника податків, відповідно до якої останню узято на облік в органах податкової служби (Державної податкової інспекції у місті Чернігові) 17.09.2009 за № 32494 (а.с.28).

ОСОБА_3 призначено пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_3, виданим 22.12.2009 Пенсійним фондом України (а.с.33).

30.12.2016 позивачем подано до контролюючого органу заяву про здійснення перевірки і зняття її з обліку та заяву форми № 7-ЄСВ про зняття з обліку платника єдиного внеску у зв'язку з припиненням адвокатської діяльності, а 23.01.2017 - заяву форми № 8-ОПП про ліквідацію або реорганізацію платника податків (а.с.29,30,69).

Як вбачається з роздруківки відповідача щодо ідентифікаційних даних позивача від 24.01.2019, ознака незалежної професійної діяльності встановлена 17.09.2009 та знята 23.01.2017 (а.с.50-51).

З 01.01.2018 право ОСОБА_3 на заняття адвокатською діяльністю зупинено на підставі її заяви від 04.12.2017, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України від 08.01.2019 (а.с.26,31).

07.11.2018 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3510-53, відповідно до якої станом на 31.10.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн. (а.с.32).

Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226. пункту 14.1. статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Судом встановлено, що позивач є адвокатом відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2, виданого Чернігівською обласною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 15.04.1994, на підставі рішення від 13.04.1994 № 1 (а.с.26).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 якого адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства України вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Як встановлено у судовому засіданні, позивачу борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн. визначено як адвокату - самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI, якою передбачено, що взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідачем взято на облік ОСОБА_3 як платника єдиного внеску 10.10.2014 (категорія страхувальника - особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), що підтверджується роздруківкою відповідача щодо ідентифікаційних даних позивача від 24.01.2019 (а.с.50-51).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закон № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

З аналізу вищевикладеного випливає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження провадження адвокатом ОСОБА_3 протягом 2017 - 2018 років незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність умов для сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Також суд звертає увагу, що з 01.01.2018 право ОСОБА_3 на заняття адвокатською діяльністю зупинено на підставі її заяви від 04.12.2017, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України від 08.01.2019 (а.с.26,31).

У свою чергу, пунктом 1 частини 1 статті 31 Закону № 5076-VI передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини 3 статті 31 Закону № 5076-VI).

Положеннями статті 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту частин 5, 6 статті 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина 1 статті 17 Закону № 5076-VI).

Отже правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак суд дійшов висновку про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З приводу посилання контролюючого органу на той факт, що ані ПК України, ані Законом № 2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, суд зазначає, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України).

Також і з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Крім того ГУ ДФС у Чернігівській області у відзиві посилається на пункт 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300 (далі - Порядок № 1588), відповідно до якого фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку: заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП; довідки за формою № 4-ОПП та інших документів, що видаються контролюючими органами платнику податків і підлягають поверненню до контролюючого органу.

Як встановлено судом вище 30.12.2016 позивачем подано до контролюючого органу заяву про здійснення перевірки і зняття її з обліку та заяву форми № 7-ЄСВ про зняття з обліку платника єдиного внеску у зв'язку з припиненням адвокатської діяльності, а 23.01.2017 - заяву форми № 8-ОПП про ліквідацію або реорганізацію платника податків (а.с.29,30,69).

Разом з тим відповідач у судовому засіданні зазначив, що позивачем не подано документально підтвердженої інформації щодо зупинення адвокатської діяльності, у зв'язку з чим відсутні відомості щодо зняття позивача з обліку та припинення діяльності.

Водночас суд відхиляє вищевказані посилання відповідача, оскільки як встановлено судом вище з роздруківки відповідача щодо ідентифікаційних даних позивача від 24.01.2019, ознака незалежної професійної діяльності встановлена 17.09.2009 та знята 23.01.2017, що свідчить про зняття позивача з обліку яка особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (а.с.50-51).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що, у відповідності до пунктів 6.2 і 6.7 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 26, інформація, що внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою та доступною у режимі перегляду на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України - www.unba.org.ua, за винятком випадків, передбачених цим Порядком.

За таких обставин та з урахуванням того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження провадження адвокатом ОСОБА_3 протягом 2017 - 2018 років незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, а також зважаючи на зупинення з 01.01.2018 права ОСОБА_3 на заняття адвокатською діяльністю і відсутність усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності та умов для отримання доходу від такої діяльності протягом 2018 року, суд дійшов висновку про відсутність у позивача, як самозайнятої особи, обов'язку сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.200, «Булвес»АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейського суду з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки останнім 30.12.2016 та 23.01.2017 подано до контролюючого органу необхідні заяви, а відповідачем з позивача ознака незалежної професійної діяльності знята 23.01.2017, що свідчить про зняття позивача з обліку як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відсутність у позивача, як самозайнятої особи, обов'язку сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки.

В свою чергу винесення відповідачем оскаржуваної вимоги призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доказів провадження адвокатом ОСОБА_3 протягом 2017 - 2018 років незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження укладення позивачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-3510-53 зі сплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн., у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до КАС України, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом ОСОБА_1 було надано суду договір про надання правничої допомоги від 30.11.2018; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 06.12.2018; рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.02.2018 № 57; акт виконаних робіт адвокатом від 12.03.2019 (а.с.36,38,80).

У свою чергу, згідно з актом виконаних робіт адвокатом від 12.03.2019, адвокатом ОСОБА_1, на виконання умов договору, з фіксованим розміром оплати гонорару адвоката, позивачу були надані юридичні послуги, згідно договору про надання правової допомоги від 30.11.2018, у сумі 10400,00 грн.

У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера від 30.11.2018 №22 адвокатом ОСОБА_1 прийнято від ОСОБА_3, на підставі договору про надання правничої допомоги від 30.11.2018, кошти у сумі 10400,00 грн. (а.с.37).

Отже адвокатом документально доведено факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10400,00 грн.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6, 7 статті 134 КАС України).

З аналізу вищевикладеного випливає, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони у справі, яка заявляє про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката і яка зобов'язана довести неспівмірність вказаних витрат.

Разом з тим представником відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з доказами неспівмірності вказаних витрат, що свідчить про відсутність у суду підстав, за яких він може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Також позивачем за подання до суду адміністративного позову у даній справі сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією від 09.01.2019 №33 (а.с.4).

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин та з урахуванням задоволення адміністративного позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_3 витрат на оплату судового збору у сумі 704,80 грн. та понесених витрат на правову допомогу у сумі 10400,00 грн.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 07.11.2018 № Ф-3510-53 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 15819 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 54 коп.

Стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. та понесені витрати на правову допомогу у сумі 10400 (десять тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 19.03.2019.

Позивач: ОСОБА_3, АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2.

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 39392183.

Суддя В.В. Падій