Рішення № 80534738, 13.03.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 560/185/19

РІШЕННЯ

іменем України

13 березня 2019 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І.

за участю:секретаря судового засідання Бачок О.В. позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Ковальчук Т.Р. розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці про скасування Постанови від 18.12.2018 р. № 22/669,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2018 р. № 22/669.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не вчиняв порушень трудового законодавства, не допускав працівників до роботи без належного укладення трудового договору. Вказав, що не погоджується з висновками акту перевірки, приписом та постановою про накладення штрафу оскільки твердження інспектора праці про те, що з ФОП ОСОБА_1 перебувають у трудових відносинах такі особи, як ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, не відповідає дійсності та не підтверджується належними та допустимими доказами. Оскільки ФОП ОСОБА_1 у трудових відносинах, які регулюються законодавством України про працю, ні з ким не перебував, то ним не було допущено порушення вимог ст. ст. 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», а тому немає жодних підстав притягувати його до відповідальності та накладати стягнення, передбачене абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. На думку позивача постанова першого заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області від 18.12.2018 року №22/669 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, штрафу у розмірі 335070,00 грн. є протиправною, а тому позивач просить її скасувати.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2019 відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву згідно якої заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення є правомірним, законним та винесеним на підставі діючого законодавства у зв'язку з виявленими порушеннями.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.10.2018 на адресу Управління Держпраці у Хмельницькій області від Виконавчого комітету Нетішинської міської ради надійшов лист № 21/01-10-3983/2018 щодо перевірки можливих порушень вимог трудового законодавства у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою здійснення господарської діяльності АДРЕСА_3.

28.11.2018 посадовою особою Управління Держпраці у Хмельницькій області на підставі наказу від 05.11.2018 за № 222 та направлення від 05.11.2018 за № 1005/18, проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, за результатами чого складено акт інспекційного відвідування за № 22-03/3352-ІВ від 29.11.2018, яким зафіксовано порушення суб'єктом господарювання вимог трудового законодавства.

Під час інспекційного відвідування, проведеного у ФОП ОСОБА_1 в працівника ОСОБА_4 посадовою особою Управління Держпраці у Хмельницькій області відібрані письмові пояснення.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено припис від 29.11.2018 року за № 22-03/3352-ІВ-900 з вимогою усунути порушення статті 24 Кодексу законів про працю України, Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", які зафіксовані у вказаному акті перевірки.

18.12.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області ОСОБА_7 за наслідками розгляду справи про накладення штрафу на підставі вказаного акту перевірки, постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № 22/669, за порушення позивачем вимог частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф в розмірі 335070,00 грн.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу перелічених положень законодавства вбачається, що у разі фактичного допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору фізичні особи-підприємці притягаються до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 111690,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на момент виявлення порушення 3723,00 грн.).

Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання даної норми Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №509 затвердив Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку № 509).

Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (пункт 6 Порядку № 509).

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку №509).

Встановлено, що представник позивача був повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 07 грудня 2018 року (штрихкодовий ідентифікатор відправлення №2900511199954), який відправлено на поштову адресу ФОП ОСОБА_1: 30100, АДРЕСА_1, про що на копії повідомлення, зроблена відповідна позначка.

Представником відповідача на підтвердження зазначеного надано до суду реєстр поштових відправлень 07.12.2018 року.

Також представником відповідача надано до суду відомості за результатами відстеження пересилання поштових відправлень УДППЗ «Укрпошта», з яких вбачається, що поштове відправлення за штрихкодовим ідентифікатором відправлення №2900511199954 не вручено позивачу під час доставки, внаслідок чого поштовим відділенням поставлено відмітку : "відправлення не вручено під час доставки: інші причини".

Тобто, повідомлення не вручене адресату з незалежних від Управління Держпраці у Хмельницькій області причин.

Окрім того, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що посадовими особами Управління, з метою повідомлення про розгляд справи, неодноразово здійснювалася спроба зв'язатися з ФОП ОСОБА_1 за номером телефону - НОМЕР_2, однак такі дзвінки ним були проігноровані.

Таким чином, процедура повідомлення про розгляд справи Управлінням Держпраці у Хмельницькій області не порушена. Позивачу своєчасно було надіслано повідомлення про розгляд справи, а фактичне неотримання ним такого повідомлення не залежало від відправника та не може бути підставою для скасування оскарженої постанови, зазначене дає суду зробити висновок, що позивач був належно повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу.

Відповідно до п. 8 Порядку № 509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Жодних порушень вказаних норм під час прийняття оскаржуваної постанови судом не встановлено.

У даному випадку спірним питанням є правомірність/неправомірність прийнятої відповідачем постанови про накладення на позивача штрафу з підстав наявності/відсутності фактів вчинення порушень законодавства про працю.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці дійшов до висновку про порушення позивачем частини 1 та 3 статті 24 КЗпП України, а саме: протягом травня - листопада 2018 року позивачем укладені цивільно-правові договори з фізичною особою із наступними громадянами:

- ОСОБА_4 - предметом договору (п.1.1 розділу 1) є надання послуг виконавцем замовнику десять разів протягом строку дії договору з 8.00 годин до 20.00 годин: охороняти виробничу базу; здійснювати обхід території виробничої бази та її периметру щогодинно; негайно повідомляти замовника про факти проникнення на територію виробничої бази третіх осіб. Термін дії у документі вказано один місяць. З аналогічними умовами укладений цивільно - правовий договір від 28 червня 2018 року № 6, від 01 серпня 2018 року № 9, від 31 серпня 2018 року № 12, від 01 жовтня 2018 року № 15 та від 01 листопада 2018 року № 18.

- ОСОБА_5 - предметом договору (п.1.1 розділу 1) є надання послуг виконавцем замовнику десять разів протягом строку дії договору з 8.00 годин до 20.00 годин: охороняти виробничу базу; здійснювати обхід території виробничої бази та її периметру щогодинно; негайно повідомляти замовника про факти проникнення на територію виробничої бази третіх осіб. Термін дії у документі вказано один місяць. З аналогічними умовами укладений цивільно - правовий договір від 28 червня 2018 року № б, від 01 серпня 2018 року № 9, від 31 серпня 2018 року № 12, від 01 жовтня 2018 року № 15 та від 01 листопада 2018 року № 18.

- ОСОБА_6 - предметом договору (п.1.1 розділу 1) є надання послуг виконавцем замовнику десять разів протягом строку дії договору з 8.00 годин до 20.00 годин: охороняти виробничу базу; здійснювати обхід території виробничої бази та її периметру щогодинно; негайно повідомляти замовника про факти проникнення на територію виробничої бази третіх осіб. Термін дії у документі вказано один місяць. З аналогічними умовами укладений цивільно - правовий договір від 28 червня 2018 року № 4, від 31 липня 2018 року № 7, від 31 серпня 2018 року № 10, від 01 жовтня 2018 року № 13 та від 01 листопада 2018 року № 16.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 820/1432/17.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Таким чином, аналізуючи наведені нормативно правові акти та дослідивши матеріали справи суд вважає, що в даному випадку, відносини між позивачем та фізичними особами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оформлені цивільно-правовими договорами, які мають ознаки трудового договору з огляду на такі обставини.

Як вбачається з наведених вище договорів, укладених позивачем із ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 їх предметом є надання послуг виконавцем замовнику десять разів протягом строку дії договору з 8.00 годин до 20.00 годин: охороняти виробничу базу; здійснювати обхід території виробничої бази та її периметру щогодинно; негайно повідомляти замовника про факти проникнення на територію виробничої бази третіх осіб.

П. 1.2 вказаних договорів передбачено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт), у тому числі використовує власні засоби та матеріали.

Разом з тим, п.1.3 договорів передбачено, що факт надання відповідних послуг (робіт) з боку виконавця буде засвідчуватися Актами прийому наданих послуг (виконаної роботи).

П. 1.4 вказаних договорів передбачає, що Акт прийому наданих послуг (виконаної роботи) підписується сторонами після надання послуги (виконання робіт) та є невід'ємною частиною даного договору.

Розділом 4 вищевказаних договорів закріплена ціна та порядок оплати послуг. Вартість послуг (робіт) по цивільно-правовому договору складає 1000 грн. без ПДВ.

Оплата за послуги (роботу здійснюється) у готівковій формі, у національній валюті України, протягом трьох днів після підписання акту виконаних робіт. (п. 4.2 договорів).

Суд звертає увагу, що сторонами не надано жодного акта виконаних робіт, щодо наявності вказаних актів також не зазначає позивач у позовній заяві. При цьому, зі змісту позовної заяви та доданих письмових доказів вбачається, що позивач фактично жодними доказами не підтверджує факт виконання робіт за вищевказаними договорами.

Крім того, суд звертає увагу, що зазначенні вище цивільно-правові договори не містять конкретного результату на досягнення якого їх укладено, тобто не містить домовленості сторін щодо конкретного результату робіт, який виконавець повинен передати замовнику, а містять процес виконання обов'язків:

- охороняти виробничу базу;

- здійснювати обхід території виробничої бази та її периметру щогодинно;

- негайно повідомляти замовника про факти проникнення на територію виробничої бази третіх осіб.

Слід зазначити, що вказані договори укладались щомісяця, тобто мають систематичний характер.

Окремо суд звертає увагу, що згідно з цивільно-правовими договорами, укладеними між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, останні взяли на себе зобов'язання виконувати роботи по охороні об'єкта. При цьому, чинним законодавством встановлені певні вимоги до вказаної діяльності.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про охоронну діяльність охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян. Суб'єкт охоронної діяльності - суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України Про ліцензування видів господарської діяльності.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону закріплено:

ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;

ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів;

Пунктом 30 частини 1 статті 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності передбачено, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема охоронна діяльність.

Суду не надано жодних доказів реєстрації господарської діяльності ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у встановленому чинним законодавством порядку та наявності у вказаних осіб відповідних ліцензій на здійснення охоронної діяльності.

Суд критично ставиться до посилань позивача на те, що зазначені цивільно-правові договори з фізичною особою укладені із ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були реалізовані, з причин того, що не було потреби, оскільки факт надавання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 послуг згідно цивільно-правових договорів з фізичною особою було підтверджено у наданих ОСОБА_4 поясненнях посадовим особам відповідача під час перевірки.

Допитаний в судовому засіданні свідок - ОСОБА_4, пояснив суду, що працював у позивача згідно цивільно-правових договорів з фізичною особою, однак не пам'ятає коли укладалися договори, в який період та які роботи виконувалися.

Із пояснень допитаного в судовому засіданні свідка суд встановив, що укладені цивільно-правові договори між ОСОБА_4 та позивачем, протягом травня - листопада 2018 року, ОСОБА_4 підписував власноручно.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано до суду доказів щодо визнання таких цивільно-правових договорів з фізичною особою недійсними.

Суд не бере до уваги пояснення позивача про те, що громадянин ОСОБА_4 працював за цивільно - правовим договором № 16/10-ФО від 16.10.2018 укладеним із ТОВ «АР-БУД» електрогазозварником, та саме ця робота була основною, а у вільний від свого основного роду занять час, працівник погоджувався виконувати одноразову роботу у позивача фасувальником, оскільки в матеріалах справи наявні укладені цивільно-правові договори між ОСОБА_4 та позивачем, протягом травня - листопада 2018 року, та які підписано ОСОБА_4 власноручно, що підтверджено останнім в судовому засіданні.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначено постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Згідно з п. 8 Порядку № 590, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Аналізуючи вищенаведені обставини, дослідивши цивільно-правові угоди, які містяться в матеріалах справи суд дійшов до висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже постанова від 18.12.2018 № 22/669 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 335070,00 гривень на підставі абз.2 частини другої статті 265 КЗпП України є правомірною.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці про скасування Постанови від 18.12.2018 № 22/669 - відмовити.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 18 березня 2019 року

Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці (вул. Кам'янецька, 74, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013 , код ЄДРПОУ - 39793137)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький