Рішення № 80534588, 13.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13 березня 2019 року № 826/14288/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представника позивача Пілявіна Г.В., представника відповідача Грицаєнка Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокіл» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

12.09.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокіл» (ТОВ «Сокіл») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Деснянському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2015 №0002792201 та №0002802201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2018 справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М. і призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Пояснив, що висновки відповідача викладені в акті перевірки №4909/26-52-22-01/30222247 від 25.09.2015 є необґрунтованими в частині встановлених в ході перевірки порушень ТОВ «Сокіл» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час здійснення господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона ратник-схід» (TOB «Охорона ратник-схід») та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ «Ягуар» (ТОВ «СБ «Ягуар»). Представник зазначив, що такі висновки ґрунтуються на неналежних доказах, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 16.10.2015 №0002792201 та №0002802201 є протиправними й підлягають скасуванню. Вказав, що господарські операції із вказаними контрагентами є реальними, підтверджені належними первинними документами, а доводи відповідача ґрунтуються виключно на виявлених правопорушеннях TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар», що з огляду на принцип індивідуальної відповідальності є безпідставним.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, подавши письмову позицію на позовну заяву та посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки №4909/26-52-22-01/30222247 від 25.09.2015, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «Сокіл» з TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар». Зауважив, що керівники, засновники та працівники вказаних контрагентів позивача надали свідчення про непричетність до діяльності вказаних підприємств.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

Відповідно до постанови старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України в Київській області Захарова А.В. від 05.06.2015, винесеної по матеріалах кримінального провадження, внесеного за №12015110000000096 від 20.04.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, постановлено провести документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Сокіл» із TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів при проведенні фінансово-господарських операцій за весь період діяльності товариств.

Проведення перевірки доручено працівникам ДПІ у Деснянському районі.

Згідно наказу ДПІ у Деснянському районі від 14.09.2015 №1008 призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сокіл» по взаємовідносинах з ТОВ «СБ «Ягуар», TOB «Охорона ратник-схід» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів при проведенні фінансово-господарських операцій за весь період діяльності товариств з 14.09.2015 триваістю 5 робочих дні.

В період з 14.09.2015 по 18.09.2015, на підставі направлення на перевірку від 14.09.2015 №293/26-52-22-01-30222247 виданого ДПІ у Деснянському районі, згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 ПК України, а також згідно наказу ДПІ у Деснянському районі від 14.09.2015 №1008, працівником ДПІ у Деснянському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сокіл» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «СБ «Ягуар», TOB «Охорона ратник-схід» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів при проведенні фінансово-господарських операцій за період з 01.06.2014 по 31.01.2015.

За результатами перевірки складено акт №4909/26-52-22-01/30222247 від 25.09.2015.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення ТОВ «Сокіл» вимог:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік всього на суму 106425 грн;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 138250 грн, у тому числі: за червень 2014 року на 12000 грн, за липень 2014 року на 16166,68 грн, за серпень 2014 року на 17250 грн, за вересень 2014 року на 17250 грн, за жовтень 2014 року на 17250 грн, за листопад 2014 року на 17250 грн, за грудень 2014 року на 19083,34 грн, за січень 2015 року на 20000 грн.

16.10.2015 на підставі вказаних висновків акту перевірки №4909/26-52-22-01/30222247 від 25.09.2015 ДПІ у Деснянському районі прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0002792201, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Сокіл» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 133031,25 грн, в тому числі на 106425 грн за податковим зобов'язанням та на 26606,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0002802201, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Сокіл» за платежем податок на додану вартість на загальну суму 172812,5 грн, в тому числі на 138250 грн за податковим зобов'язанням та на 34562,5 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач не погодився із висновками перевірки та вважає протиправними податкові повідомлення-рішення від 16.10.2015 №0002792201 й №0002802201, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Встановлено, що перевірка ТОВ «Сокіл», результати якої відображені в акті №4909/26-52-22-01/30222247 від 25.09.2015 за висновками якого ДПІ у Деснянському районі прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, призначена на підставі постанови старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України в Київській області Захарова А.В. від 05.06.2015, винесеної по матеріалах кримінального провадження, внесеного 20.04.2015 за №12015110000000096 до Єдиного реєстру досудоих розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17.07.2015 №655-VIII.

Відповідно до цього Закону підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 36, відповідно до якого у разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов'язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Відповідно до частини пятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд України в постанові від 02.03.2017 у справі №815/7169/16 зазначив, щодо перевірок, які проводяться у межах кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків», то у цьому випадку податкові повідомлення-рішення за результатами перевірок, розпочатих та закінчених до 01.09.2015, розпочатих до, але закінчених після 01.09.2015, а також розпочатих та закінчених після 01.09.2015, приймаються протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи відсутність судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами) з відміткою про набрання законної сили у кримінальному провадженні №12015110000000096, суд вважає передчасним прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень до винесення обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, які набрали законної сили.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 16.10.2015 №0002792201 та №0002802201, прийняті в порушення пункту 36 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України з огляду на передчасність їх прийняття, а тому суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправними та скасування таких рішень.

Крім того, судом досліджено викладені в акті №4909/26-52-22-01/30222247 від 25.09.2015 висновки податкового органу щодо заниження ТОВ «Сокіл» податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Вказані висновки ґрунтуються на позиції відповідача, що реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Сокіл» з TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» належним чином документально не доведена. Відповідач вважає, що позивачем та вказаними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірності. Вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою заниження фінансового результату, не мають реального товарного характеру.

Судом встановлено, що в період який охопила перевірка ТОВ «Сокіл» перебувало у господарських правовідносинах, зокрема, з наступними контрагентами:

- TOB «Охорона ратник-схід» згідно договору субпідряду №1/06/14-2 від 01.04.2014;

- ТОВ «СБ «Ягуар» згідно договору про надання послуг субпідряду охорони №01-01/08-14 від 01.08.2014, №10-01/08/14 від 01.08.2014, №02-01/01/15 від 01.01.2015.

В обґрунтування нереальності господарських операцій ТОВ «Сокіл» з TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» відповідач вказує, що вказані контрагенти не могли надавати послуги з охорони на користь ТОВ «Сокіл» та здійснювали діяльність, спрямовану на документальне оформлення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди особам з метою штучного формування податкового кредиту та витрат. В обґрунтування вказаного висновку відповідач зазначає про:

- наявність негативної інформації про TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» отриманої із матеріалів досудового розслідування окремих кримінальних проваджень, зокрема поясненнях та заявах директорів та працівників вказаних підприємств про непричетність до господарської діяльності вказаних товариств;

- відсутність у зазначених контрагентів ресурсів, основних засобів, технічних та технологічних можливостей, необхідних для надання послуг.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 138.2. статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується реальність операції ТОВ «Сокіл» з TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар», оплата та використання вказаних послуг в господарській діяльності ТОВ «Сокіл».

Верховний Суд України у постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні у справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої статті 23 Кримінально процесуального кодексу України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 Кримінально процесуального кодексу України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

В ході розгляду даної справи допитаний як свідок заступник директора ТОВ «Сокіл» ОСОБА_4 пояснив порядок перевірки контрагентів на наявність ліцензії та реєстрацію, порядок підбору персоналу та укладання договорів. За відомою ж суду адресою проживання директорів TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» поштова кореспонденція повернулася без вручення.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З мотивів викладених вище суд зазначає, що як ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків вироки щодо посадових осіб TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» не існували, так і станом на час розгляду даної справи в суді наявність таких не встановлено.

Тому, посилання відповідача на наявність негативної інформації про TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар», за відсутності відповідних вироків, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з вказаними контрагентами.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача в частині порушення контрагентами позивача положень законодавства, суд враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14, згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Разом з цим, позивачем надано до суду копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій з вказаними контрагентами.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також суд зважає, що контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні станом на здійснення господарських операцій з позивачем у контрагентів TOB «Охорона ратник-схід» та ТОВ «СБ «Ягуар» ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для здійснення поставок товарів, обумовлених укладеними договорами з позивачем.

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

При цьому, відповідачем також не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частина друга статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2015 №0002792201 та №0002802201.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжних доручень №48 від 08.09.2016 та №55 від 29.09.2016 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 4587,66 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокіл» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16.10.2015 №0002792201 та №0002802201.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокіл» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4587,66 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят сім гривень шістдесят шість копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокіл» (місцезнаходження юридичної особи: 02232, місто Київ, вулиця Данькевича, будинок 17, квартира 82; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 30222247).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 02217, місто Київ, вулиця Закревського, будинок 41; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39466328).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 13.03.2019.

Суддя О.М. Чудак