Ухвала суду № 80534568, 13.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

13 березня 2019 року м. Київ № 826/12941/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Святошинського районного суду міста Києва та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та судових витрат, -

Суд прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач-1, ТУ ДСАУ в м. Києві) про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та судових витрат.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2016 вказані судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. В своїй ухвалі суд вказав на про наявність спору між тими ж сторонами, який вже вирішений судом і по ньому ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, а тому у відповідній частині позовних вимог провадження у справі мало бути закрите.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.01.2017 (суддя Балась Т.П.) справа прийнята до провадження.

У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якої перебувала адміністративна справа №826/12941/15 і не була розглянута, на підставі розпорядження від 12.05.2017 №3192 справа передана на повторний автоматизований розподіл, за результатом якого передана для розгляду судді Арсірію Р.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 (суддя Арсірій Р.О.) справа прийнята до провадження.

Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог від 11.10.2017, згідно якої просить суд:

1. Стягнути з відповідача-1 на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з 11.02.2011 по 26.12.2014 в розмірі 324 453,50 грн.

2. Стягнути з відповідача-1 на користь позивача суму індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку з 11.03.2014 по 26.12.2014 в розмірі 7 514,12 грн.

3. Стягнути з відповідача-1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 25600,00 грн.

4. Стягнути з відповідача-1 судові витрати в сумі 2000 грн.

Крім того, позивачем подано письмові пояснення від 04.09.2017, де позовні вимоги викладені в іншій редакції, однак, суд зазначає, що зміна позовних вимог шляхом подання письмових пояснень не передбачена положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд не приймає їх та розглядає позовні вимоги, викладені у заяві про уточнення позовних вимог від 11.10.2017.

Судом залучено в якості співвідповідачів Святошинський районний суд міста Києва (далі -відповідач-2) та Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі - ГУ ДКСУ в м. Києві) в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди та судових витрат за проведення соціально-психологічного дослідження.

В судове засідання 07.11.2017 представники відповідачів 2, 3 не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Від відповідачів2, 3 надійшли клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 13.03.2019 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені ОСОБА_1 з 11.02.2011 по 11.03.2014.

Відповідач-1 у клопотанні від 11.09.2015 просив залишити позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог про стягнення з відповідача-1 на користь позивача компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку з підстав пропуску строку звернення до суду (а.с. 71-72 т. І).

04.09.2017 відповідачем-1 повторно заявлено клопотання про залишення без розгляду і задоволення решти позовних вимог, в якому він додатково просить залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з підстав пропуску строку звернення до суду.

Досліджуючи питання подання позивачем позовної заяви у встановлений законодавством строк, суд враховує наступне.

Нормою частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до пункту 12 перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, до позовної заяви, поданої 27.06.2015 застосовуються вимоги, встановлені положеннями Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на дату її подання до суду.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на дату звернення до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідач-1 в обґрунтування клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, посилався на те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01.12.2016 №К/800/2689/16 вказав про те, що в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.03.2014 по 26.12.2014 судам необхідно перевірити чи подано адміністративний позов в цій частини у строк, встановлений законом, а якщо подано з пропуском строку, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Що стосується позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум компенсації за невикористану відпустку, та індексації грошових доходів, то Вищий адміністративний суд в своїй ухвалі зазначив, що в цій частині діють додаткові гарантії для працівника, встановлені частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зокрема, право отримати ці суми без обмеження будь-якими строками.

Відповідач-1 в обґрунтування власної позиції стосовно пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду посилався на офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України надане у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі №1-5/2012, згідно якого в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом з тим, суд звертає увагу на офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України надане у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013, де роз'яснено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що в частині позовних вимог про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку строк позовної давності не обмежено діючим законодавством України, а тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду в цій частині.

Щодо строку позовної давності в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку (позивач називає його компенсацією) за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, то законодавством встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Тобто, в межах даного спору тримісячний строк позовної давності розпочався 26.12.2014.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 направила позовну заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва засобами поштового зв'язку 27.08.2015, тобто з пропуском встановленого законодавством тримісячного строку позовної давності.

Разом з тим, позивач подала до суду клопотання про поновлення строку від 06.03.2017 (а.с. 161-162 т. І), в якому просить суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними і поновити строк звернення до суду, в обґрунтування якого посилалась на те, що в межах тримісячного строку позовної давності, а саме у січні 2015 року звернулась із аналогічним спором до Святошинського районного суду міста Києва, провадження у справі було відкрито і справа розглянута по суті, за результатом чого прийнято рішення від 20.03.2015 №759/1511/15ц про часткове задоволення позовних вимог. Однак, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24.06.2015 вказане рішення було скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладені позивачем обставини, суд дійшов висновку про те, що оскільки після постановлення ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.06.2015 №761/34600/14 ОСОБА_1 в межах тримісячного строку звернулась із позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою, яка розглядається у даній справі, то наявні підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з підстав пропуску строку з поважних причин.

Відповідно до пункту 7 частини 5 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали з питань продовження та поновлення процесуальних строків викладаються окремим документом.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про залишення позову без розгляду відмовити.

2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя Р.О. Арсірій