Рішення № 80532067, 06.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 р. Справа№200/1491/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (далі - відповідач, Управління) про визнання дії щодо невиплати починаючи з дати народження дитини 11 серпня 2017 року державної допомоги протиправними, зобов’язання нарахувати та сплачувати державну соціальну допомогу при народженні дитини з 11 серпня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 липня 2018 року позивач звернувся до Управління із заявою про нарахування та виплату допомоги при народженні дитини, однак відповідач відмовив в призначенні державної соціальної допомоги при народженні дитини.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні та виплаті державної допомоги при народженні дитини, чим порушив конституційні права.

Ухвалою суду від 04 лютого 2019 року відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судовий засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

15 лютого 2019 року на електрону адресу суду надійшов відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 в якому відповідач повністю заперечував проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначив, що позивач звернувся до управління із завою про призначення допомоги при народжені дитини. У відповідності до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, було здійснено перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації щодо фактичного місця проживання під час якої було встановлено, що мешканці за зазначеною адресою відсутні. На підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї та враховуючи неявку позивача для проходження фізичної ідентифікації, комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 110 від 27 вересня 2018 року було прийнято рішення про відмову в призначенні соціальної допомоги у зв’язку з чим Управлінням 26 жовтня 2018 року було прийнято відповідне рішення.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що відсутні законні підстави для призначення позивачу допомоги при народженні дитини, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1, громадянка України ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1.

11 серпня 2017 року в позивача народилась дитина – ОСОБА_2, про що Докучаєвським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 29 листопада 2017 року видано свідоцтво про народження серія І-НО № 768171. (а.с. 13)

Позивач та його дитина є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України (м. Макіївка, Донецької області), фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2., с. Бугас, вул. Первомайська, 3, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 липня 2018 року № НОМЕР_2 та від 05 липня 2018 року № НОМЕР_3.

ОСОБА_1 25 липня 2018 року звернулась до Управління із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.(а.с. 30-31)

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яке було проведено за адресою місця проживання позивача, встановлено, що 19 вересня 2018 року було залишено повідомлення та 25 вересня 2018 року ОСОБА_1 не з’явилась до Управління в триденний термін для проходження фізичної ідентифікації.(а.с. 28-29)

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 110 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні соціальних виплат. (а.с. 27)

Рішенням Управління від 26 жовтня 2018 року вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини, згідно витягу з протоколу № 110 від 27 вересня 2018 року комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб.(а.с. 26)

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність рішення відповідача, щодо відмови в призначенні державної допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що позивач не з’явився по повідомленню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Як встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.

Проте, Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не містить такої підстави для відмови у призначені допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування. Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є рішенням та не може бути підставою для відмови у призначенні допомоги в розумінні вказаного Закону.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/6956/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Крім того, суд зазначає, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення протиправних дій відповідача, а саме прийняття протиправного рішення від 26 жовтня 2018 року про відмову в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини, а тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є скасування рішення Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2018 року про відмову в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини та зобов’язання Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

За таких обставин, беручи до увагу всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред’явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції від 24 січня 2019 року № 69, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Скасувати рішення Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2018 року про відмову в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4) при народженні дитини.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197227) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4) державну соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197227) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 06 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Грищенко Є.І.