Рішення № 80525596, 19.03.2019, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2019 року, м. Херсон, справа № 923/120/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Садове»

про стягнення 318 782,07 грн,

у с т а н о в и в:

Дії, аргументи та докази позивача

18.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» звернулося з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Садове» про стягнення 318 782,07 грн, з яких: 200 000 грн основної заборгованості, 31 066,83 грн пені, 34 084,64 грн штрафу, 53 630,60 грн річних, які ґрунтуються на невиконанні відповідачем зобов’язань за договором поставки № АП-11-0184 від 02.05.2018.

У якості обґрунтування власної позиції позивач вказав, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки відповідач зобов’язаний був сплатити вартість поставленого позивачем відповідно до видаткової накладної № АП-11-0272 від 16.05.2018 на суму 227 230,92 грн товару, але здійснив часткову оплату у сумі 27 230,92 грн, а тому заборгував 200 000 грн. У зв’язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання позивачем нараховані вказані суми пені, річних та штрафу,

З метою підтвердження заявлених вимог, позивач разом із позовною заявою надав та послався на наступні докази:

- договір поставки № АП-11-0272 від 02.05.2018 (а.с. 16-18),

- додатковий договір АП-11-0184ДС1 від 15.05.2018 (а.с. 19),

- видаткову накладну № АП-11-0272 від 16.05.2018 (а.с. 21),

- розрахунок заборгованості (а.с. 11-15).

Дії та докази відповідача

Відповідач у заяві про врегулювання спору за участю судді вказав про наявність намірів щодо мирного врегулювання спору, а також про сплату частини заборгованості у сумі 50 000 грн.

З метою підтвердження часткової сплати відповідач надав та послався на платіжне доручення № 1254 від 25.02.2019.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 20.02.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлений строк (13.03.2019) надати відзив на позов, а позивачу строк (18.03.2019) – відповідь на відзив, проте у вказаний час відповідач відзив на позов не надав, надіславши лише заяву про врегулювання спору за участю судді.

За таких обставин розгляд справи у відповідності до частини 9 статті 165 ГПК України здійснений за матеріалами, наданими позивачем.

При вирішенні поданої відповідачем заяви про врегулювання спору за участі судді суд зазначає, що правова конструкція частини 1 статті 186 ГПК України, яка регулює підстави проведення врегулювання спору за участю судді, вказує на можливість такого врегулювання виключно за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

У даному випадку відповідачем не узгоджувалася подана заява з позивачем та безпосередньо позивачем не подавалася відповідна заява про власне бажання врегулювати спір за участю судді, а тому відсутні підстави для проведення такої процесуальної процедури.

За таких обставин, заява відповідача задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що позивачем дотримані вимоги частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів разом із позовною заявою, а тому названі вище письмові докази прийняті судом до розгляду.

Суд також зазначає, що хоча відповідачем доказ часткової оплати заборгованості (платіжне доручення № 1254 від 25.02.2019) і поданий не разом із відзивом, що не відповідає частині 3 статті 80 ГПК України, але він поданий у строк подачі відзиву, а тому він прийнятий судом до розгляду.

Суд констатує, що сторонами не заявлено будь-яких інших процесуальних клопотань.

Установлені судом обставини

02.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», як продавцем, та Приватним сільськогосподарським підприємством «Садове», як покупцем, укладений договір поставки № АП-11-0184.

Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:

- «Продавець зобов’язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти й оплатити … засоби захисту рослин ...» (пункт 1.1.),

- «Кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункту 1.1. даного договору. За бажанням покупця кількість та асортимент товару можу бути збільшені, що оформлюється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати» (пункт 1.5.),

- «Покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару … й сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені» (пункт 5.2.),

- «У випадку прострочення виконання зобов’язань. Передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж 10 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі п’ятнадцяти відсотків від ціни договору» (пункт 5.4.).

15.05.2018 між сторонами укладений додатковий договір № АП-11-0184ДСІ до договору поставки № АП-11-0184, за умовами якого:

- «Сторони домовилися доповнити Основний договір поставки наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: ОСОБА_1, кількість – 270 л, загальна ціна з ПДВ – 227 230,92 грн» (пункт 1),

- «Покупець зобов’язаний згідно даного Додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 25 травня 2018 року – 45 446,18 грн, не пізніше 20 серпня 2018 року – 22 723,09 грн, не пізніше 20 жовтня 2018 року – 159 061,65 грн, всього 227 230,92 грн» (пункт 3).

На виконання умов договору позивач за видатковою накладною № АП-11-0272 від 16.05.2018 поставив відповідачу обумовлений додатковим договором товар на загальну суму 227 230,92 грн, чим виконав взяте на себе за договором зобов’язання.

Проте, за обліковими даними позивача відповідач сплатив вартість товару частково у сумі 27 230,92 грн, здійснивши оплату 11.12.2018, а тому станом на день подачі позову несплаченою сумою є 200 000 грн.

Поряд з цим, через невиконання умов договору відповідно до розрахунку позивачем нараховані 31 066,83 грн пені, 34 084,64 грн штрафу, 53 630,60 грн річних, обрахунок яких здійснений за кожний період встановленої сторонами суми оплати.

Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства

Щодо правової природи договору та договірних відносин

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов’язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов’язань (майново-господарських зобов’язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір поставки.

Зокрема, згідно з приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, за частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Так, відповідно до частини 1 статті 692 того ж Кодексу покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлений інший строк оплати.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов’язань, за якими:

- «Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1);

- «кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» (частина 2);

- «не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином» (частина 7).

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши несвоєчасну оплату вартості отриманого товару, у тому числі на суму 200 000 грн, порушив взяте на себе зобов’язання, та під час судового розгляду не довів зворотного.

Щодо відповідальності за невиконання зобов’язання

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов’язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме «штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання» (частина 2), «пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання» (частина 3).

Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов’язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов’язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов’язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Так, в пунктах 5.2. та 5.4. договору сторони встановили можливість застосування неустойки у випадку невиконання та неналежного виконання покупцем зобов’язань по договору відповідно у розмірах: пені – у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення; штрафу – у розмірі 15 % від суми договору.

Отже нарахування позивачем 31 066,83 грн пені та 34 084,64 грн штрафу є правомірним.

Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов’язання

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу …, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічні правові висновки викладені в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань».

Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобов’язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу 53 630,60 грн річних, розрахунок яких судом перевірений та він є правомірним.

25.02.2019 у відповідності до платіжного доручення № 1254 відповідач перерахував позивачу 50 000 грн та у його розділі: «Призначення платежу», зазначив: «Погашення кредиторської заборгованості, у т. ч. ПДВ 8 333,33 грн».

Отже, у платіжному дорученні відсутня вказівка про сплату саме основної заборгованості за договором поставки, а тому суд вважає за необхідне застосувати положення статті 534 ЦК України щодо визначення черговості погашення вимог за грошовим зобов’язанням.

Так, за цією статтею «У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу».

У даному випадку позивачем не надано доказів здійснення власних витрат на одержання виконання, а тому судом застосовується принцип «другої черги погашення заборгованості», а саме віднесення суми, сплаченої платіжним дорученням № 1254 від 25.02.2019, на погашення заборгованості зі сплати процентів річних у сумі 50 000 грн.

За таких обставин, залишок заборгованості по нарахованим процентам річних складає 3 630,60 грн. Натомість провадження у справі у частині стягнення 50 000 грн процентів річних підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України – за відсутності предмету спору.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати відповідачем 200 000 грн основної заборгованості, 31 066,83 грн пені, 34 084,64 грн штрафу та 3 630,60 грн річних у добровільному порядку, доведеністю позивачем власних вимог, не спростування їх відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цих сумах.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 331 від 07.02.2019 у сумі 4 781,73 грн.

Зокрема, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі закриття провадження у справі.

У даному випадку провадження у справі закривається в частині стягнення 50 000 грн, а тому судовий збір із цієї суми, а саме 750 грн підлягає поверненню позивачу.

Інша частина сплаченого позивачем судового збору – 4 031,73 грн згідно із приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 231, 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Провадження у справі в частині стягнення 50 000 грн процентів річних закрити.

2. Позовні вимоги в іншій частині задовольнити.

3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Садове» (75622, Херсонська область, Голопристанський район, селище Садове, вул. Паркова, буд. 3; ідентифікаційний код 30713404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, проспект Соборності, буд. 15; ідентифікаційний код 30262667) – 200 000 грн основної заборгованості, 31 066,83 грн пені, 34 084,64 грн штрафу, 3 630,60 грн процентів річних та 4 031,73 грн компенсації по сплаті судового збору.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» 750 грн сплаченого платіжним дорученням № 331 від 07.02.2019 судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.К. Закурін