Рішення № 80525348, 12.03.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.03.2019 Справа № 920/1222/17

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленко О.В., розглянувши матеріали справи № 920/1222/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720),

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (вул. Береста, буд. 21, м. Суми, 40030, код 03352432),

про стягнення 460 468 грн. 50 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

при секретарі судового засідання Молодецькій В.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.03.2018 у справі №920/1222/17 позов задоволено: стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість в сумі 385086,51 грн., 3 % річних в сумі 12303,05 грн., інфляційні втрати в сумі 63078,94 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6907,03 грн.

13.04.2018 на виконання рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2018 було видано відповідний наказ.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 рішення господарського суду Сумської області у справі №920/1222/17 від 20.03.2018 було залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 01.10.2018 рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

07.11.2018 матеріали справи № 920/1222/17 були повернуті на адресу господарського суду Сумської області.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 13.11.2018 підготовче засідання у справі №920/1222/17 призначене на 18.12.2018.

Згідно ухвали господарського суду Сумської області від 18.12.2018 підготовче засідання відкладене на 10.01.2019 р.

В судовому засіданні 10.01.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №920/1222/17 на 30 днів, підготовче засідання призначене на 07.02.2019 р.

В судовому засіданні 07.02.2019 оголошено перерву в розгляді справи до 11.02.2019 р.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 11.02.2019 закрите підготовче провадження у справі №920/1222/17, розгляд справи по суті призначено на 04.03.2019 р.

В судовому засіданні 04.03.2019 оголошено перерву в розгляді справи до 11.03.2019 р.

11.03.2019 суд вийшов до нарадчої кімнати до 12.03.2019 р. до 12 год. 00 хв. для ухвалення рішення у справі

12.03.2019 представники сторін в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача 460 468 грн. 50 коп. заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу № 14/2210/11, укладеного між сторонами 30.09.2011, з яких: 385086 грн. 51 коп. основний борг, 63078 грн. 94 коп. інфляційні витрати, 12303 грн. 05 коп. 3 % річних, а також судові витрати.

Відповідач в письмовому відзиві №Sm0072-Ск-5635-1218 від 05.12.2018 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що строки позовної давності для звернення з даним позовом слід обраховувати саме з 11.12.2013 - з дати складання сторонами заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв’язку з чим просить суд застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем подано відповідь №14/4-549 від 31.01.2019 на відзив відповідача, в якій вважає заперечення відповідача необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 6.1. Договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 №14/2210/11 остаточний розрахунок з НАК «Нафтогаз України» за фактично переданий природний газ здійснюється ПАТ «Сумигаз» після відшкодування різниці в тарифах споживачам покупця (ПАТ «Сумигаз»), тобто 18.12.2014. Позивач звернувся з даним позовом 14.12.2017, про що свідчить відбиток штампу відділення ПАТ «Укрпошта» на описі у цінний лист та фіскальний чек про направлення позовної заяви, тобто в межах загального строку позовної давності.

Відповідачем, в свою чергу, подано заперечення (в порядку вимог ст. 167 ГПКУкраїни) №40007-СН-1050-0219 від 08.02.2019.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

30 вересня 2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2210/11 (далі за текстом – «Договір»), відповідно до умов якого позивач зобов’язувався передати у власність відповідачу у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для потреб суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями), а відповідач зобов’язувався приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Згідно п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам.

На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 70 731 994 грн. 25 коп., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи.

27 грудня 2012 р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (первісним кредитором) та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (новим кредитором) був укладений договір про відступлення права вимоги №14/7366/12, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ДП «Авіакон» за договором постачання природного газу від 30.09.2011 № 20-7/ТКЕ/Н/РО у сумі 385 086 грн. 51 коп.

11 грудня 2013 р. ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» заявою № 30/1777 було вчинено односторонній правочин про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

13 квітня 2016 рішенням господарського суду Сумської області, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 у справі № 920/1859/15 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги; визнання недійсним одностороннього правочину ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», оформленого заявою від 11.12.2013 №30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а також про стягнення з відповідача 752438 грн. 29 коп. збитків та 17622 грн. 20 коп. витрат у зв'язку з недійсністю відступленого права вимоги, договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12 та заяву ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» від 11.12.2013 № 30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог визнано недійсними, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що оскільки рішенням Господарського суду Сумської області від 13.04.2016 у справі № 920/1859/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 № 14/7366/12 та заяву ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» від 11.12.2013 № 30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог визнано недійсними, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 385 086 грн. 51 коп. за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 та заборгованість ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» перед ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» у цій сумі поновилася. Таким чином, позивач вважає, що з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 920/1859/15, а саме з 16.09.2016, у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем в сумі 385 086 грн. 51 коп. за договором від 30.09.2011 р. № 14/2210/11.

Відповідач, в свою чергу, обґрунтовує свої заперечення тим, що зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 № 14/2210/11 виконані у повному обсязі, а відтак відсутні будь-які підстави для стягнення 385 086 грн. 51 коп. та застосування наслідків, які передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що підставою виникнення господарських зобов’язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Зі змісту ст. 193 Господарського кодексу України вбачається обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу природний газ на загальну суму 70 731 994 грн. 25 коп., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Судом проаналізовано письмові матеріали справи та досліджено порядок розрахунків, який сторони визначили у Договорі.

Так, пунктом 6.1. Договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється після відшкодування різниці в тарифах споживачам

Зі змісту п. 6.2. Договору вбачається, що при невиконанні відповідачем вимог п. 6.1. цього Договору, позивач має право обмежити передачу газу відповідачу або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору.

Судом встановлено, що дійсно різницю в тарифах за 2011-2012 роки (період поставки газу, переданого відповідачеві на підставі договору № 14/2210/11) Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» повністю відшкодовано 18.12.2014р., що підтверджується договорами про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») від 20.10.2014р. № 855/30, від 22.10.2014р. № 877/30, від 05.12.2014р. № 1073/30 та банківськими документами, що підтверджують їх фактичне виконання (здійснення платежів). Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах за теплову енергію, що надана населенню, Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» затверджено Протоколом від 15.07.2014р. №56 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу. Зокрема, в межах суми даного позову різниця в тарифах була відшкодована 28.10.2014 р., коли позивачу було перераховано 585 988 грн. 49 коп.

Проте, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо початку обчислення строку порушення його права з моменту останнього відшкодування різниці в тарифах споживачам, а саме з 18.12.2014 р., оскільки суд приходить до висновку про те, що строк виконання грошового зобов’язання відповідача з оплати за отриманий природний газ обмежено останнім днем місця поставки газу, тобто право позивача вважається порушеним з першого дня місяця наступного за місяцем, в якому виникла заборгованість за спожитий природний газ.

Даний висновок підтверджується щомісячним станом розрахунків між сторонами по Договору.

Так, з поданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем частково здійснювалась оплата за отриманий природний газ, проте несплаченою залишилась заборгованість за червень 2012 року в розмірі 69 892 грн. 71 коп., липень 2012 року в розмірі 127 899 грн. 96 коп. та серпень 2012 р в розмірі 187293 грн. 84 коп., а всього основна заборгованість відповідача становить 385 086 грн. 51 коп.

Таким чином, право позивача є порушеним за зобов’язаннями червня 2012 року з 01 липня 2012 року, за зобов’язаннями липня 2012 року – з 01 серпня 2012 року та відповідно за зобов’язаннями серпня 2012 року – з 01 вересня 2012 року.

Письмовими матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачу природного газу на виконання умов Договору, до того ж доказів здійснення належної оплати в обумовлені абз.1 п. 6.1. Договору терміни відповідачем до матеріалів справи не подано. Більш того, відповідачем не заперечується факт поставки позивачем природного газу на суму 385 086 грн. 51 коп. та його приймання відповідачем.

Разом з тим, за несвоєчасну оплату переданого природного газу, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних в сумі 12303 грн. 05 коп. та інфляційні втрати в сумі 63078 грн. 94 коп.

Так, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Судом вище було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов’язання зі своєчасної оплати природного газу по Договору.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок на відповідність вимогам чинного законодавства України та положенням укладеного між сторонами договору від 30.09.2011р. № 14/2210/11, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача на 3 % річних в сумі 12303,05 грн. за періоди з 17.09.2016р. по 31.12.2016р. та з 01.01.2017р. по 10.10.2017р., а також інфляційних втрат в сумі 63078,94 грн. за період з 01.10.2016р. по 31.09.2017р.

В той же час, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, як він вважає, договір визнаний недійсним судом є недійсним з моменту його вчинення, тобто з 11.12.2013, натомість позивач звернувся із позовом у грудні 2017 року.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Зі змісту ч. 3 ст. 264 ЦК України вбачається, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, судом вище вже було зроблено висновок про момент порушення права позивача по Договору, а саме: право позивача є порушеним за зобов’язаннями червня 2012 року з 01 липня 2012 року, за зобов’язаннями липня 2012 року – з 01 серпня 2012 року та відповідно за зобов’язаннями серпня 2012 року – з 01 вересня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2013 сторони відповідачем було вчинено дію, що свідчить про визнання ним свого боргу шляхом складання заяви про зарахування вже існуючих зустрічних однорідних вимог (боргів), а отже строк позовної давності почав обраховуватися спочатку, з 12.12.2013 року.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016р. у справі № 920/1859/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р., договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012р. № 14/7366/12 та заяву ПАТ «Сумигаз» від 11.12.2013р. № 30/1777 про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог визнано недійсними.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ч.2 цієї ж статті).

Враховуючи те, що 11.12.2013 відбулося зарахування вже існуючих зустрічних однорідних вимог (боргів) шляхом складання відповідної заяви, суд приходить до висновку про те, що спірне право вимоги, що його заявлено у межах даного позову, виникло до 11.12.2013 р. В той же час, у період з моменту здійснення зарахування – з 11.12.2013 до 16.09.2016, коли судове рішення у справі №920/1859/15 про визнання недійсним правочину про зарахування набрало законної сили, не існувало порушеного права позивача.

Проте суд вбачає можливість позивача звернутись з даним позовом до суду після 16.09.2016 р. або подати відповідне клопотання про поновлення строків звернення з позовними вимогами до відповідача із зазначенням у разі їх наявності поважних причин пропуску такого строку.

Зі змісту ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В той же час, згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом встановлено, що позивач звернувся з даним позовом лише 14.12.2017, про що свідчить відбиток штампу відділення ПАТ «Укрпошта» на поштовому конверті та на описі вкладення у цінний лист /т.1 а.с. 80,81/.

Враховуючи те, що позивачем не подано клопотання про поновлення строків позовної давності для звернення в суд за захистом порушеного права в даній справі, відповідачем зроблено заяву про пропуск позивачем загального строку позовної давності, а також встановлено, що перебіг строків позовної давності почався 12 грудня 2013 року, а позивач звернуся з позовом 14.12.2017 р., суд приходить до висновку про застосування наслідків спливу позовної давності та відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати в розмірі 6 907 грн. 03 коп. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» про стягнення 460 468 грн. 50 коп. – відмовити.

2. Судові витрати в розмірі 6 907 грн. 03 коп. покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 19.03.2019 р.

Суддя ОСОБА_1