Рішення № 80525115, 06.03.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2459/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Воровіній Т.О.

За позовом: Приватного акціонерного товариства «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД»

до відповідача: Ізмаїльської міської ради

про визнання права користування земельною ділянкою припиненим

за участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_1, за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

05.11.2018р. Приватне акціонерне товариство «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовано відмовою Ізмаїльської міської ради припинити право користування земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.11.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2459/18 за правилами загального позовного провадження.

03.12.2018р. до господарського суду Одеської області від Ізмаїльської міської ради надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів викладених у відзиві відповідач посилається на те, що підстави для припинення права користування земельною ділянкою відсутні.

11.12.2018р. до господарського суду Одеської області від Приватного акціонерного товариства «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погоджується з правовою позицією відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.02.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2459/18. Призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2019р. о 13:45 год.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Відкритому акціонерному товариству «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» було надано право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 3,7951 га, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 14 (кадастровий номер 5110600000:01:031:0014) на підставі державного акту на право постійного користування серії І-ОД № 002465 від 26 грудня 1996 року.

Дану земельну ділянку було надано у постійне користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно-побутових будівель, а саме промбази загальною площею 6261,7 кв. м., яка перебувала у власності ПрАТ «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД».

27.04.2012року ТОВ «ПМК-15 Дунайводбуд» набуло права власності на 53/170 промбази на підставі договору купівлі-продажу.

09.12.2011 року ТОВ «Ліаб» набуло права власності на 1/17 частину вищевказаної промбази на підставі договору купівлі-продажу. що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 140040843 від 03.10.2018 року.

26.12.2016 року підприємство «ГРЕЙТ СТАР 2015 ЛП» набуло права власності на 107/170 промбази на підставі договору купівлі-продажу.

Таким чином, як зазначає позивач, на теперішній час ПрАТ «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» не є власником промбази, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл. Болградське шосе 14, або окремої її частини, у зв’язку з чим фактично не користується земельною ділянкою за цією ж адресою, на якій зазначена будівля розташована.

У зв'язку із припиненням права власності на зазначені будівлі, 19.04.2018 року позивач звернувся до Ізмаїльської міської ради із заявою, у якій просив прийняти рішення про припинення права користування ПрАТ «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» земельною ділянкою площею 3,7951 га. яка розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Белградське шосе, 14 (кадастровий номер 5110600000:01:031:0014).

15.05.2018 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради було надано відповідь на зазначену заяву, відповідно до якої: «для запобігання виникнення ситуації, коли право постійного користування земельною ділянкою буде припинено, а новими власниками майна («ГРЕЙТ СТАР 2015 ЛП», ТОВ «ЛІАБ» та ТОВ «ПМК-15» «Дунайводбуд»), розташованого на зазначеній земельній ділянці, право користування земельними ділянками під своїми об’єктами не буде оформлено та земельні ділянки будуть використовуватись з порушенням вимог земельного законодавства та законодавства про плату за землю, питання щодо припинення права користування земельною ділянкою буде розглянуто Ізмаїльською міською радою після надходження до виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради заяв від нових власників - землекористувачів щодо оформлення права користування земельними ділянками» (а.с. 29)

Позивач вважає, що виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради неправомірно та безпідставно Приватному акціонерному товариству «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» у припиненні права користування земельною ділянкою, внаслідок чого позивач відповідно до приписів ст. 269 Податкового кодексу України змушений сплачувати податок за земельну ділянку, якої фактично не користується.

Отже, Приватне акціонерне товариство «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» було вимушене звернутись до господарського суду Одеської області з відповідним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у судових засіданнях, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Виходячи з положень статті 12 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

У разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державній реєстрації підлягає, зокрема, право постійного користування.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 12 жовтня 2016 року по справі № 6-2225цс16, за змістом ст.377 Цивільного кодексу, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з ст.120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю та споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування — на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на неї визначається відповідно до договору оренди ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження будівлі та споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цією нормою, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 Земельного кодексу України в поєднанні з нормою ст.125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Крім того, п. «е» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Системний аналіз спірних правовідносин дає змогу суду прийти до висновку, що до нових власників приміщень промбази, розташованої на земельній ділянці за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 14, автоматично перейшло право користування земельною ділянкою, а факт не оформлення ними такого права належним чином не може бути підставою для примусового продовження права користування позивача цією земельною ділянкою.

Крім цього, суд звертає увагу, що порушення прав Приватного акціонерного товариства «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» полягає в тому, що позивач змушений сплачувати податок на землю, яка не перебуває у його фактичному користуванні, що не може бути в залежності від того, що належний користувач не оформив право власності за собою.

У відзиві відповідач зазначає, що підставою позовних вимог, зазначено пункт е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці ст. 141 ЗК України та ст. 142 ЗК України - добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, яка передбачає процедуру припинення права користування земельною ділянкою. При цьому, ч.ч.3,4 ст. 142 Земельного Кодексу України регулює порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою лише у разі добровільної відмови землекористувача.

Порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у інших випадках, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, регулюється іншими нормами законодавства. Зокрема, ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного Кодексу України регулюють питання переходу права користування земельною ділянкою у разі зміни власника об’єкта нерухомості, що розташований на такій земельній ділянці. Отже, як вказує відповідач, позивачем об’єднано у своєму позові дві підстави для припинення права власності, що свідчить про наявність законних підстав для задоволення позову.

Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Тобто з аналізу вищезазначених норм випливає, що законодавець прямо пов'язує момент набуття права власності на нерухомість новим власником із моментом припинення землекористувачем права користування земельною ділянкою під нерухомістю.

За таких обставин суд не приймає до уваги правову позицію Ізмаїльської міської ради, яка ґрунтується на відсутності законних підстав ля припинення права власності за позивачем.

При цьому, відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Ця норма прямо кореспондується зі ст. 141 ЗК України, яка чітко вказує на те, що набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду, розташовані на земельній ділянці, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а не фактом припинення такого права.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15 березня 2012 у справі № 6/82/5022-1391/2011 зазначає, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності або укладання договору оренди земельної ділянки, що випливає з положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України. Крім того, право користування земельною ділянкою, на якій перебуває нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості винятково за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника згідно з вимогами земельного законодавства таке право було належним чином засвідчено.

Аналогічна за суттю правова позиція міститься і в постанові Вищого господарського суду України від 20 травня 2015 у справі № 5024/2507/2011, у якій зроблено висновок, що земельним законодавством не передбачено автоматичного переходу права на земельні ділянки, а необхідне оформлення прав на них за визначеною процедурою, яку не можна підмінювати судовим рішенням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у своїй постанові від 15 квітня 2015 у справі № 28/5005/5627/2012 на підтвердження висловленої вище думки також зазначає, що відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу та ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на будинок, споруду, що перебуває на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому самому обсязі, що був у попереднього землекористувача. Однак при цьому договір оренди земельної ділянки попереднього власника нерухомого майна не припиняється автоматично, а новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на себе у встановленому чинним законодавством порядку.

Колегія суддів судової палати у цивільних справа Верховного Суду України у своїй постанові від 12.10.2019 року по справі № №6-2225цс16 дійшла висновку, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, яким припинив права користування юридичної особи на земельну ділянку правильно застував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Аналіз зазначеної судової практики свідчить по те, що суди висловили таку позицію: у зв'язку з переходом права власності на будинок до нового власника цей факт є підставою для припинення права користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем і до нового власника переходить право користування земельною ділянкою під будинком. Однак, право користування земельною ділянкою попереднього користувача слід припинити та набути (переоформити) власником будинку у встановленому законом порядку. Такий порядок передбачає необхідність прийняття уповноваженими органами рішень про припинення/наданні в оренду зазначеної земельної ділянки та здійснення державної реєстрації зазначених прав. Автоматичність у цьому питанні відсутня.

При цьому, відповідач у своєму відзиві, на підставі вимог Закону України «Про місцеве самоврядування» прийшов до висновку, що припинення права користування земельною ділянкою є виключною компетенцією міської ради.

За таких обставин суд дійшов висновку, що саме Ізмаїльська міська рада повинна була вирішити питання припинення права користування спірною земельною ділянкою, у зв’язку з чим позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача, згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» до Ізмаїльської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою припиненим – задовольнити повністю.

2. Визнати припиненим право користування Приватного акціонерного товариства «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» (вул.Болградське шосе,14, Ізмаїл, Одеська область, 68600 код ЄДРПОУ 01035845) земельною ділянкою із кадастровим номером 5110600000:01:031:0014, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 14.

2. Стягнути з Ізмаїльської міської ради (просп.Суворова,62, Ізмаїл, Одеська область, 68601, код ЄДРПОУ 26569223) на користь Приватного акціонерного товариства «ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА-15 «ДУНАЙВОДБУД» (вул.Болградське шосе,14, Ізмаїл, Одеська область, 68600 код ЄДРПОУ 01035845) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2019р.

Суддя О.Ю. Оборотова