Рішення № 80525002, 07.03.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2019 Справа №914/2848/16

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,

до Відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця», м.Київ,

про стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних втрат

ціна позову: 37656,16грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: ОСОБА_1Я – представник, адвокат (довіреність від 26.02.2019р. серія ННМ №472544).

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АТ «Укрзалізниця» про стягнення 21492,81грн пені, 1166,70грн. трьох відсотків річних та 14996,65грн. інфляційних втрат; ціна позову: 37656,16грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.11.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2016р. В судових засіданнях оголошувалась перерва, про що представники ОСОБА_2 належним чином повідомлялись в судовому засіданні під розписку. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зокрема, для надання сторонам можливості представити докази у справі. Ухвалами суду від 20.12.2016р. процесуальний строк розгляду спору продовжено, замінено первісного Відповідача - Виробничий структурний підрозділ «Львівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на належного Відповідача: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця». В судовому засіданні 28.02.2017р. оголошувалась перерва до 09.03.2017р., про що представники ОСОБА_2 належним чином повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2017р. за наслідками розгляду клопотання Відповідача призначено експертизу, зупинено провадження у справі та направлено матеріали справи до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз; пунктом 6 зазначеної ухвали зобов’язано Відповідача провести попередню оплату витрат на проведення судової експертизи (у разі необхідності) згідно із рахунком експертної установи.

12.06.2016р. супровідним листом від 06.06.2017р. вих. №3206 на адресу Господарського суду Львівської області надійшло клопотання судових експертів про погодження виконання судово-економічної експертизи (вх. №20729/17).

Листом № 914/2848/16/2/17 від 16.06.2017р. Господарським судом Львівської області витребувано у Львівського НДІСЕ матеріали справи №914/2848/16 для розгляду клопотання експертів про погодження термінів виконання судово-економічної експертизи.

Супровідним листом від 13.07.2017р. вих. № 4073 (вх. № 1069) Львівським НДІСЕ повернуто на адресу Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/2848/16.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.08.2017р. поновлено провадження та призначено розгляд справи на 29.08.2017р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.08.2017р. суд постановив повторно скерувати матеріали справи №914/2848/16 до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової експертизи, призначеної Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2016р. у справі №914/2848/16; провадження у справі зупинити у зв’язку із призначенням судової експертизи.

17.10.2018р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла заява Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.10.2018р. №005548 (вх.№1246) про повернення матеріалів господарської справи №914/2848/16 на 246 аркушах без виконання ухвали суду про проведення судової експертизи у зв'язку з неоплатою Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» рахунку №677 від 23.07.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2018р. суд постановив поновити провадження у справі; справу №914/2848/16 розглядати за правилами загального позовного провадження на стадії підготовчого провадження; призначити підготовче засідання Призначити підготовче засідання на : 20.11.18 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.11.2018р. суд постановив клопотання Відповідача від 13.11.2018р. №43564/18 відхилити.

Окрім того ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.11.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 11.12.2018р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2018р. суд постановив здійснити процесуальне правонаступництво, а саме замінити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (79007, м.Львів, вул. Гоголя, буд. 1; ідентифікаційний код: 40081195) у справі №914/2848/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код: 20077720) до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (79007, м.Львів, вул. Гоголя, буд. 1; ідентифікаційний код: 40081195) його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ПАТ Укрзалізниця» (місцезнаходження: 03035, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Льва Толстого, буд 61; ідентифікаційний код: 41149437).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 23.01.2019р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2019р. суд постановив підготовче засідання призначити на 06.02.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.02.2019р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 26.02.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2019р. у даній справі судом постановлено судове засідання з розгляду спору по суті відкласти на 07.03.2019р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання не обов’язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

Процесуальні права та обов’язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Відповідача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, проте, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 26.02.2019р. явка повноважних представників сторін визнавалась не обов’язковою.

Представник Відповідача в судове засідання з’явилась, проти позову заперечила, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до поданих у відзиві на позовну заяву та поданих до суду заявах.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 21492,81грн пені, 1166,70грн. трьох відсотків річних та 14996,65грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором купівлі-продажу природного газу від 30.12.2014р. №2607/15-ТЕ-21; ціна позову 37656,16грн.

Позиція Відповідача:

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову в повному обсязі з підстав того, що Позивач невірно вказує та застосовує не підтверджені первинними документами бухгалтерської звітності суми і дати оплат поставленого за Договором природного газу Відповідачем, Позивачем не враховано усі здійснені Відповідачем з призначенням платежу за іншими договорами оплати, а також неправильного застосування індексу інфляції, оскільки такий застосовується не тільки у випадку, коли його значення є більшим за 1, а й у випадку коли наявна дефляція, тобто коли індекс інфляції становить менше 1. Також Відповідач зазначає, що Позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховується час часткового чи повного погашення заборгованості, у першій чи другій половині місяця.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

30.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі – Позивач, Продавець) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АТ «Укрзалізниця» (надалі – Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №2607/15-ТЕ-21 (далі – Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобов’язувався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов’язувався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі – газ) на умовах Договору.

Газ, що продається за Договором, використовуються Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. (п.1.2. Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Продавець передає Покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 302 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягсічень50,000квітень25,000липень5,000Жовтень15,000лютий50,000травень7,000серпень5,000Листопад35,000березень50,000червень5,000вересень5,000Грудень50,000І квартал150,000ІІ квартал37,000ІІІ квартал15,000ІV квартал100,000Відповідно до п.3.3 Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

У п. 5.1 Договору зазначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ для і тарифи на його транспортування установлюється уповноваженим державною владою України органом.

Згідно п.п. 5.2. та 5.3. Договору ціна за 1000 куб.м газу становить 1091грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування ПДВ.

До оплати за 1000куб.м. природного газу – 1091грн., крім того ПДВ – 20% – 218,20грн., всього з ПДВ – 1309,20грн.

Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно із пунктом 6.4. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Покупця, погашає вимоги Продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного Покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати Продавця, пов’язані із одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Приписами п. 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 Договору, Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1 Договору, він у безспірному порядку зобов’язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до п.9.3 Договору, строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно пункту 11 Договору цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками ОСОБА_2 та скріплення їх підписів печатками ОСОБА_2, діє в частині поставки газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Додатковою угодою від 20.03.2015р. №1 до Договору Сторони погодили викласти з 01.04.2015р. пункт 5.2. Договору в наступній редакції:

« 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу становить 2495,25грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування ПДВ. До оплати за 1000куб.м. природного газу – 2495,25грн., крім того ПДВ – 20% – 499,05грн., всього з ПДВ – 2994,30грн.».

Також, Додатковою угодою від 20.07.2015р. №2 до Договору Сторони погодили викласти з 01.07.2015р. пункт 5.2. Договору в наступній редакції:

« 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу становить 2994,30грн., у тому числі:

- тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами – 32,90грн., крім того ПДВ – 20% - 6,58грн., всього з ПДВ 39,48грн.;

- тариф на транспортування природного газу розподільчими трубопроводами – 630,60грн. (в тому числі вартість газу на виробничо-технічні витрати та власні потреби, що враховано в структурі тарифу з транспортування природного газу розподільчими трубопроводами, встановленого постановою НКРЕКП), крім того ПДВ – 20% - 126,12грн., всього з ПДВ 756,72грн.;

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ (2%) – 35,92грн., крім того ПДВ – 7,18грн., всього з ПДВ – 43,10грн.

Ціна за 1000 куб.м. природного газу як товару, становить 1795,83грн., крім того ПДВ – 20% - 359,17грн., всього з ПДВ 2155грн.

До оплати за 1000куб.м. природного газу – 2495,25грн., крім того ПДВ – 20% – 499,05грн., всього з ПДВ – 2994,30грн.»

Окрім того, Додатковою угодою від 30.07.2015р. №2/1 до Договору Сторони погодили доповнити пункт 6.3. Договору абзацами в наступній редакції:

«За наявності заборгованості у Покупця за цим Договором Продавець зараховує кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по Договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.».

Додатковою угодою від 15.10.2015р. №3 до Договору Сторони погодили викласти з 01.10.2015р. пункт 5.2. Договору в наступній редакції:

« 5.2. Ціна за 1000 куб.м газу становить 1770,74грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%;

- податок на додану вартість – 20 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільчими трубопроводами – 689,10грн., крім того ПДВ – 20 % 137,82грн., всього з ПДВ 826,92грн. В структурі тарифу на транспортування природного газу на виробничо-технічні витрати та власні потреби газорозподільного підприємства.

До оплати за 1000куб.м. природного газу – 2495,25грн., крім того ПДВ – 20% – 499,05грн., всього з ПДВ – 2994,30грн.».

Також, Додатковими угодами від 25.11.2015р. №4 та 21.12.2015р. №5 до Договору Сторонами вносились зміни до реквізитів та найменування ОСОБА_2.

Вказаний Договір та Додаткові угоди до Договору підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – ОСОБА_2 Договору.

На виконання умов Договору Позивачем протягом періоду з січня по грудень 2015р. поставлено Відповідачу відповідно до підписаних та скріплених відбитками печаток ОСОБА_2 приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р., 28.02.2015р., 31.03.2015р., 30.04.2015р., 31.05.2015р., 30.06.2015р., 31.07.2015р., 31.08.2015р., 30.09.2015р., 31.10.2015р., 30.11.2015р. та від 31.12.2015р. природний газ в обсязі 278,684 тис. м. куб. на загальну суму 640029,93грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Згідно доводів Позивача, Відповідач прострочив оплату за поставлений у січні – грудні 2015р. природний газ, у зв’язку з чим Позивачем нараховано Відповідачу 21492,81грн пені, 1166,70грн. трьох відсотків річних та 14996,65грн. інфляційних втрат за період з 15.02.2015р. по 15.01.2016р.

Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми вказаного боргу станом на час розгляду справи Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 21492,81грн пені, 1166,70грн. трьох відсотків річних та 14996,65грн. інфляційних втрат.

22.03.2018р. Відповідачем подано Відзив на позовну заяву (вх. №10279/18), у якому заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову в повному обсязі з підстав того, що Позивач помилково обчислює суму нарахованих штрафних санкцій, не враховуючи при цьому здійснених Відповідачем часткових оплат поставленого газу, періодів існування суми основного боргу а також перерахування в рахунок оплати газу за Договором платежів за іншими договорами.

07.03.2017р. за вх. №9144/17 Відповідачем подано до суду уточнений розрахунок суми позовних вимог, у якому вказує, що сума пені становить 1064,49грн., 3% річних – 60грн., а інфляційних нарахувань – 983,96грн.

Окрім того, у поданих до суду 22.01.2019р. за вх. №2909/19 поясненнях Відповідач зазначає, що Позивачем не подано до суду первинних документів бухгалтерського обліку, відсутність яких спростовує позовні вимоги Позивача.

Вказані доводи спростовуються наявними у матеріалах справи ОСОБА_2 приймання-передачі природного газу, які є первинними документами бухгалтерського обліку, а також поданими до суду 06.02.2019р. за вх. №5066/19 копіями банківських виписок, які підтверджують оплату Відповідачем поставленого за Договором природного газу, витягу операцій по рахунку за Договором, а також копією розширеного акту звіряння розрахунків з доказами його надіслання Відповідачу.

Крім того, вказані доводи Відповідача спростовуються даними Позивача, зазначеними у доданому до клопотання від 24.01.2017р. вх.№265717/17 акті звірки розрахунків за період з 01.01.2015р. по 31.12.2016р., з якого вбачається зарахування Позивачем інших, проведених Відповідачем не за укладеним Договором платежів, таких як зарахування 12264,65грн. сплачених згідно платіжного доручення від 16.06.2015р. №554, де призначенням платежу вказано – оплата згідно договору №1461/14-ТЕ, зарахування 42022,84грн. (зараховано 11207,92грн. + 22382,39грн. + 8432,53грн.), сплачених згідно платіжного доручення від 26.10.2015р. №259, де призначенням платежу вказано – оплата згідно договору №2608/15/БО-21. При цьому, представник Позивача пояснив, що деякі з проведених Відповідачем з призначенням платежу не за укладеним Договором платежів зараховані в якості оплати за Договором по досягненню згоди між Сторонами за зверненнями Відповідача.

Щодо інших платежів, а саме – щодо повного зарахування здійснених згідно платіжних доручень: від 29.01.2015р. №447 на суму 4000грн. (призначення платежу – оплата згідно договору 1461/14-ТЕ-Л/БМЕС-14229/НЮ); від 02.02.2015р. №143 на суму 38300грн. (призначення платежу – оплата згідно договору 1461/14-ТЕ-Л/БМЕС-14229/НЮ); від 03.02.2015р. №153 на суму 17540,91грн. (призначення платежу – оплата згідно договору 1461/14-ТЕ-Л/БМЕС-14229/НЮ); від 11.02.2015р. №472 на суму 77593грн. (призначення платежу – оплата згідно договору 1461/14-ТЕ-Л/БМЕС-14229/НЮ) суд зазначає, що Відповідачем не подано жодним доказів, як і не наведено доводів, щодо звернення до Позивача з приводу зарахування вказаних платежів в рахунок оплати згідно укладеного Договору, невиконання зобов’язань по якому є підставою позовних вимог у даній справі.

Крім того, як зазначено в ухвалі суду у даній справі від 09.03.2017р., представник Відповідача в судовому засіданні усно зазначив, що кошти, перераховані Позивачу відповідно до платіжних доручень, у котрих в призначення платежів зазначено договори від 27.12.2013 року, Позивач мав би зарахувати в погашення заборгованості, котра є предметом даного спору, оскільки такі суми були зайво сплачені за вищевказаними договорами (здійснено переплату); проте, представником Позивача в судовому засіданні надано усні пояснення, відповідно до котрих, кошти на підставі Договору від 27.12.2013 року не були зараховані в рахунок погашення заборгованості, що виникла на підставі Договору купівлі-продажу природного газу №2607/15-ТЕ-21 від 30.12.2014 року, котра є предметом даного спору, факту здійснення переплати Відповідачем не визнано Позивачем, проте і не заперечено.

Як зазначено вище судом в описовій частині рішення, ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.03.2017р. за наслідками розгляду клопотання Відповідача призначено експертизу, зупинено провадження у справі та направлено матеріали справи до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз; пунктом 6 зазначеної ухвали зобов’язано Відповідача провести попередню оплату витрат на проведення судової експертизи (у разі необхідності) згідно із рахунком експертної установи.

Проте, як зазначено в ухвалі суду у даній справі від 29.10.2018р., 17.10.2018р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла заява Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.10.2018р. №005548 (вх.№1246) про повернення матеріалів господарської справи №914/2848/16 на 246 аркушах без виконання ухвали суду про проведення судової експертизи у зв'язку з неоплатою Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Львівська залізниця” рахунку №677 від 23.07.2018р.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем не обґрунтовано та не доведено позицію щодо необхідності зарахування Позивачем оплат, здійснених Відповідачем за іншими Договорами, хоча судом забезпечено усі умови для доведення відповідних обставин у встановлений процесуальним Законом спосіб.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

Відповідно до ст..534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем актів приймання-передачі природного газу, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов’язань, визначається відповідним суб’єктом господарювання — господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем не вірно, оскільки не враховано приписів ч.6 ст.232 ГК України, ч.5 ст. 254 ЦК України, а також всіх здійснених Відповідачем оплат поставленого за Договором природного газу.

Таким чином, сума пені, належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за вказаний Позивачем період становить 21082,47грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 21492,81грн пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 21082,47грн.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано приписів ч.6 ст.232 ГК України, ч.5 ст. 254 ЦК України, а також всіх здійснених Відповідачем оплат поставленого за Договором природного газу. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за вказаний Позивачем період становить 1140,54грн., інфляційних втрат – 10331,38грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1166,70грн. 3% річних та 14996,65грн інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 1140,54грн. трьох відсотків річних та 10331,38грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт підписання повноважними представниками та скріплення печатками юридичних осіб – ОСОБА_2 приймання-передачі природного газу, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки природного газу, його невідповідності кількісним або якісним характеристикам, так і щодо факту порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати поставленого Позивачем природного газу, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати поставленого Позивачем природного газу, встановлений законодавством обов’язок щодо проведення розрахунку при купівлі-продажу та поставці, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд приходить до висновків, що позовні вимоги Позивача є частково підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 21082,47грн. пені, 1140,54грн. трьох відсотків річних та 10331,38грн. інфляційних втрат, в решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами ч.1 та п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній станом момент подання позову до суду редакції) встановлено, що із позовних заяв майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378грн. за місяць.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 31.10.2016р. №4008527 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1378грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на час розгляду спору по суті Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1378грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1191,30грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03689, м.Київ, вул.Тверська, буд.5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (03035, м.Київ, вул.Льва Толстого, буд.61; ідентифікаційний код 41149437) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код 20077720) 21082,47грн. пені, 1140,54грн. 3% річних, 10331,38грн. інфляційних втрат та 1191,30грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 18.03.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.