Постанова № 80517662, 14.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/369/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 304090200 Скляренко В. М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Бондаренка С.І.,

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2018 року (повний текст рішення складено 23 листопада 2018 року) у складі судді Скляренко В.М. у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі ПАТ «Фінанси та Кредит», банк), третя особа: ОСОБА_6, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 25.01.2007 року між нею та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений кредитний договір № МКЕЧ-21-07 про надання банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності кредитні ресурси в сумі 5 000 дол. США за процентною ставкою 22% річних.

Згідно з п.п. 2.3 п. 2 вказаного Договору визначено, що кредитні ресурси надаються на власні потреби, тобто на споживчі цілі.

ОСОБА_5, як позичальник, сплачувала кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості в іноземній валюті в розмірі 328 дол. США. Однак в подальшому вона з'ясувала, що сплачені нею кошти не зараховувалися банком на жоден валютний рахунок, оскільки договору про надання банківських послуг в іноземній валюті між нею та банком не погоджувалося та не укладалося. У підтвердження цього вона отримала відповідь з ДПІ у м. Черкаси ГУ ДФС у Черкаській області, з якої вбачається, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкривав рахунок на ім'я позичальника ОСОБА_5 тільки у гривні.

Тому позивачка стверджувала, що банк ввів її та державу в оману в зв'язку з укладенням даного кредитного договору.

ОСОБА_5 також вказала, що оспорений кредитний договір є договором приєднання і вона не мала реальної можливості змінити умови договору шляхом складання протоколу розбіжностей та остаточного погодження запропонованих умов ні у головному офісі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ні у Черкаській обласній філії.

Тому, вказаний кредитний договір № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року ОСОБА_5 вважає недійсним, оскільки на час його укладення позичальник не мав реальної можливості внести свої пропозиції щодо зміни його умов.

Також, на думку позивачки, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» свого зобов'язання перед нею як позичальником не виконав, рахунку в іноземній валюті - в доларах США не відкрив та 5000 дол. США кредиту не видавав.

В даному випадку, публічний порядок відповідачем умисно порушено, оскільки надання споживачеві на споживчі цілі коштів іншої країни ніж в національній валюті - гривні для використання їх резидентом на території України як засіб платежу є істотним недоліком при наданні фінансових послуг, оскільки робить неможливим та недопустимими використання такого товару відповідно до його цільового призначення бо законодавець встановив, що єдиним платіжним засобом на території України є гривня.

Таким чином, позивачка зазначала, що її права порушені і підлягають захисту шляхом визнання недійсним кредитного договору про надання споживчого кредиту в іноземній валюті в розмірі 5000 дол. США.

Крім того, в заяві про уточнення позовних вимог від 16.11.2015 року вона просила врахувати, що на момент укладення кредитного договору у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був відсутній дозвіл на здійснення валютних операцій, які належать до фінансових послуг, тоді як вказана валютна операція потребувала отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, яку було надано банком, не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 1593 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Крім того, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не повідомляв Управління НБУ або НБУ про фактичне здійснення валютних операцій, як того вимагає закон, а саме п. 5.4 постанови НБУ № 483 від 14.10.2004 року.

Також вказала, що вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказаний вище Декрет КМУ, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, також містить заборону здійснення оплати платежів в іноземній валюті у розрахунках між резидентами та дія його на правовідносини між резидентами не розповсюджується.

Крім того, Законом встановлений обов'язок банку відповідно до п. 5.1 Положення про організацію операційно діяльності в банках України, затверджених постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2003 року, інформацію, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизувати на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Тому обов'язком банку є дублювання суми в гривні із зазначенням еквіваленту в доларах США, але з квитанцій вбачається, що відповідачем вносилися кошти в іноземній валюті - в доларах США, однак зараховувалися в гривні шляхом здійснення валютно-обмінної операції, що є порушенням кредитної дисципліни саме кредитором - банком, оскільки він зобов'язаний був зараховувати сплачені долари США на валютний рахунок позичальника.

Також грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника не виражено у грошовій одиниці України, і в договорі не визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, як це передбачено ст. 524 ЦК України.

На підставі викладеного, з урахуванням вказаних уточнень, ОСОБА_5. просила визнати кредитний договір № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

15.02.2016 року та 07.11.2016 року позивачкою подано додаткові пояснення до позовної заяви, які в цілому повторюють вже викладені доводи. (т. 1 а.с. 67-69, 181-187).

22.01.2018 року представником АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій вказано, що позичальник ОСОБА_5 знала та не заперечувала про факт укладення кредитного договору з дати його підписання - 25.01.2007 року, тому саме з 25.01.2007 року обчислюється строк, протягом якого вона могла звернутися до суду за захистом свого права. (а.с. 59-60, 123-124 том 3)

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, суд виходив з преюдиційності заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.09.2008 року, яким було встановлено правомірність надання позивачці кредитних коштів за кредитним договором № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року саме в доларах США.

Проаналізувавши докази, надані сторонами, суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; зміст правочину на момент його вчинення не суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо його умов та в подальшому його виконувала.

Оспорюваний договір суд визнав таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак відсутні підстави для визнання його недійсним.

Не погоджуючись з рішенням, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неправильне застосування норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги повторюють твердження позовної заяви. Додатково апелянтка стверджує, що суд не вказав підстави, з яких відмовив у задоволенні позову, а лише виклав опис обставин, не залучив до участі у справі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в якості співвідповідача, однак залучив його як третю особу, не дослідив та не надав оцінку первинним банківським документам.

Також ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції не спростував її доводів про відсутність повноважень представників банку. Банк, на її думку, не мав права укладати та підписувати кредитний договір оскільки не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому оспорювані договори є недійсними.

Жодних підтверджень того, що апелянтка в момент укладення правочину могла бути обізнана про підстави недійсності кредитного договору не існує.

Оскаржуване рішення також не може ґрунтуватись на неправосудних рішеннях інших судів у інших справах. Оскільки ні Соснівським районним судом м. Черкаси у справі №2-5132/08, ні Придніпровським районним судом м. Черкаси у справі 711/6925/16-ц не досліджувалась кредитна документація.

Решту висновків суду ОСОБА_5 вважає невірним та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 25.01.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № МКЕЧ-21-07, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати Позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності Кредитні ресурси в сумі 5000 дол. США, з оплатою за процентною ставкою 22% річних (п. 2.1 кредитного договору, а.с. 4-5 том 1).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи підстави для визнання договору недійсним, позивачка у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначала, що укладений договір порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави, у кредитора був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, договір укладено під впливом обману з боку банку.

Оцінюючи вказані доводи, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 2.2 укладеного кредитного договору сторони погодили, що для обліку кредитних ресурсів, що видаються, банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 № НОМЕР_2, МФО 331832.

Кредитні ресурси отримані позичальником надані для використання за цільовим призначенням: на власні потреби (п. 2.3 кредитного договору).

Позичальник зобов'язався повністю повернути кредитні кошти до 24.07.2008 року. Погашення здійснюється шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок (п. 3.2 договору).

Проценти сплачуються позичальником шляхом зарахування відповідної суми на рахунок процентів № НОМЕР_1 № НОМЕР_2 МФО 331832 (п. 4.3 договору).

Позичальник зобов'язання за договором кредиту не виконала в повному обсязі, що встановлено заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.09.2008 року, яке вступило в законну силу 21.10.2008 року. Зокрема, вказаним рішенням задоволено позов ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму боргу в розмірі 53 969 грн.

Кожен аркуш кредитного договору підписаний позичальником ОСОБА_5 Своїм підписом вона підтвердила, що ознайомлена з договором і погоджується з його умовами.

Сторони узгодили, що підписання такого договору відповідало внутрішньому волевиявленню сторін. На момент підписання договору ОСОБА_5 не вважала умови договору несправедливими, не надавала свої пропозиції щодо умов договору, не відмовилась від виконання своїх зобов'язань з початку дії договору.

Крім того, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, і це не заперечується позивачкою, що остання частково виконувала свої зобов'язання за оспорюваним договором та сплачувала кошти в доларах США на погашення заборгованості перед кредитором.

Судом вірно встановлено, що позивачка, частково погашаючи кредитну заборгованість шляхом сплати коштів у доларах США, фактично підтвердила наявність зазначених грошових зобов'язань.

Стосовно доводів скарги про введення позивачки в оману, нечесну підприємницьку діяльність, порушення банком публічного порядку та примушування позивачки до укладення договору колегія суддів звертає увагу на наступне.

Доводи ОСОБА_5 в цій частині стосуються того, що банк вчинив обман щодо наявності в нього необхідної суми доларів США та дозвільних документів і, як наслідок цього, - обман з приводу наявності в нього законного права на укладення договору, що є нечесною підприємницькою практикою і є безумовною підставою для визнання договору недійсним.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Предметом позову є визнання недійним договору кредиту, виданого на споживчі цілі.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Разом із цим, за положеннями підпункту «д» абзацу 1 частини другої, абзацу 2 частини другої, підпунктів 1, 2, 5, абзацу 3 частини четвертої, підпункту 2 частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. У договорі про надання споживчого кредиту, крім іншого, також зазначаються: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача та річна відсоткова ставка за кредитом.

Вказані статті встановлюють відповідальність у вигляді можливості розірвання договору споживачем, але не містять підстав для визнання договору споживчого кредиту недійсним.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, зокрема правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає заборону нечесної підприємницької практики. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Дійсність підпису позичальниці на спірному договорі останньою не оспорюється. Позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. Умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення - іпотечним договором. Умовами договору визначено права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін за порушення зобов'язань за договором та інші умови.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачкою не було надано належних та допустимих доказів того, що банк при укладенні кредитного договору № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення чи застосував нечесну підприємницьку діяльність. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що вчиняючи вищевказаний оспорюваний правочини, волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Доводи апелянта стосовно того, що фактично видача кредиту проводилася шляхом зарахування банком на поточний рахунок позивача відповідної суми в гривні, яка складає еквівалент суми кредиту в доларах США, загальних висновків суду не спростовують. Такий порядок отримання кредиту був узгоджений сторонами при його укладанні. Він не суперечить діючому законодавству. Позивач не спростував визначену у статті 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та не довів, що при його укладенні сторонами не було дотримані визначені у статті 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність необхідної цивільної дієздатності банку (момент реєстрації банку після підписання договору кредиту, відсутність спеціальних дозволів на видачу іноземної валюти, програми мікрокредитування), то вони спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи банківської ліцензії № 28 від 20.01.2003 року, Дозволу №28-1 від 20.01.2003 року, Додатку до Дозволу № 28-1 від 20.01.2003 року, виданих Національним Банком України Банку «Фінанси та Кредит» (зареєстрованому НБУ 30.10.1991 року) на право здійснення операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу, а також з самого Додатку до Дозволу № 28-12 від 20.01.2003 року ним визначений перелік операцій з валютними цінностями, які має право здійснювати Банк «Фінанси та Кредит». До такого переліку входять операції з валютними цінностями: неторговельні операції з валютними цінностями; ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями. ( т. 2 а.с. 72 - 74).

З наведених доказів вбачається, що суд правильно вирішив, що на момент укладення кредитного договору № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року у відповідача - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» була ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями.

Місцевий суд також правомірно враховував, що ОСОБА_5 вже оскаржувала в судовому порядку вказаний Договір, шляхом пред'явлення аналогічного позову до Черкаської обласної дирекції «Філії» «Полтавського регіонального управління відкритого акціонерного товариства», третя особа: ОСОБА_6 про захист права споживачів та визнання кредитного договору недійсним, і рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.11.2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 30.03.2017 року, в задоволенні позову було відмовлено.

Крім того, заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.09.2008 року, яке вступило в законну силу 21.10.2008 року, задоволено позов ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № МКЕЧ-21-07 від 25.01.2007 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму боргу в розмірі 53969 грн.

Отже законність та дійсність вказаного договору кредиту вже було предметом дослідження судом, так само як і розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками та пенею.

Відповідно до п. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до пункту 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (рішення чинне з 6 листопада 2002 року, заява № 48553/99) в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України», у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

Що стосується доводів апеляційної скарги про ніби то незаконну видачу кредиту в іноземній валюті, то колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. (ч.ч. 1,2 ст. 533 ЦК України).

У чинному законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, однак не міститься заборони на визначення у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодилась ОСОБА_5, підписавши оспорюваний договір.

Таким чином ці заперечення апелянта не ґрунтуються на законі.

Отже на підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі належним чином перевірених і оцінених доказів, дійшов правильного висновку про кредиту позивачці. Укладення оспореного кредитного договору відповідає принципам свободи договору, диспозитивності, справедливості та добросовісності.

Місцевий суд правильно застосував наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідно до законодавства, яке було чинне на час укладення оспорюваних правочинів, кредитор мав право надати, а ОСОБА_5 - отримати споживчий кредит.

Вказані позивачкою доводи не можуть бути підставою для визнання договору кредиту недійсним.

Розглянувши вимоги ОСОБА_5 в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про їх необґрунтованість. Аргументи позивачки зводяться до довільного тлумачення норм закону, не наводять законних підстав для визнання укладеного кредитного договору недійсним. Вказані заперечення апеляційної скарги були досліджені судом першої інстанції, належним чином оцінені судом і спростовуються наявними у справі доказами.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 березня 2019 року.

Судді