Рішення № 80509602, 27.02.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12931/17

Провадження № 2/369/439/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Водала А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ЄВРОКАР УКРАЇНА" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, –

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року звернулася до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» про визнання договору недійсним із застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину до нього. Свої вимоги мотивував тим, що 16 серпня 2017 року між нею як фізичною особою та ТОВ "Лізингова компанія" "Єврокар Україна" укладений договір № 3126 фінансового лізингу. За умовами даного договору відповідач зобов’язався придбати та передати їй на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки Renault Duster, вартістю 391 070 грн. 00 коп., а вона зобов`язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору. Предмет лізингу (згідно п. 4.1 Договору) передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодався адміністративного платежу, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Того ж дня, 16 серпня 2017 року вона оплатила 10% вартості автомобіля, що складає 40 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією. Проте, у визначений строк автомобіль вона не отримала, лізингодавець повідомив їй, що сплачена сума у розмірі 40 000,00 грн є одноразовим платежем – комісією за організацію по договору, а також що ці кошти не входять до суми вартості автомобіля. 01 вересня 2017 року вона надіслала заяву про розірвання договору до ТОВ «Єврокар Україна» та вимогу повернути сплачені нею кошти у розмірі 40 000,00 грн, які станом на момент звернення до суду їй не повернуті.

Вважає, що оскільки вказаний договір не був посвідчений нотаріально відповідно до ч.2 ст. 806, ст. 799 ЦК України, а також ряд його умов є несправедливими, зокрема ряд необгрунтованих платежів на користь Лізингодавця, а саме: 10 % комісії за організацію угоди (п. 9.1), 3 % комісії за передачу Предмета лізингу (п. 9.7.), що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також відсутність ліцензії на провадження діяльності із залучення фінансових коштів фізичних осіб та нотаріальне посвідчення договору, у зв’язку з чим є всі підстави для визнання даного договору недійсним.

Тому просила суд визнати недійсним договір фінансового лізингу від 16 серпня 2017 року № 5126, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» та ОСОБА_1; застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу від 16 серпня 2017 року № 3126, шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОКАР УКРАЇНА» на її користь грошові кошти в розмірі 40000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., які були сплачені мною за договором фінансового лізингу від 16 серпня 2017 року № 3126.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.11.2018 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі..

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.03.2018 року призначено підготовче провадження у цивільній справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу передано у провадження судді Дубас Т.С.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.12.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилась, направила до суду клопотання про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача не з’явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду невідомі. Відповідач у встановлений судом термін відзив на позовну заяву до суду не надав.

За письмовою згодою позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 16 серпня 2017 року між нею як фізичною особою та ТОВ "Лізингова компанія" "Єврокар Україна" укладений договір № 3126 фінансового лізингу. За умовами даного договору відповідач зобов’язався придбати та передати їй на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки Renault Duster, вартістю 391 070 грн. 00 коп., а вона зобов`язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору.

Предмет лізингу (згідно п. 4.1 Договору) передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодався адміністративного платежу, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

16 серпня 2017 року ОСОБА_1 оплатив авансовий платіж на рахунок ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», що складає 40 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією N1B7D40155.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, договір фінансового лізингу від 16 серпня 2017 року нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15, яка також стосується подібних правовідносин із ТОВ «ЛК «Автофінанс», та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Так, згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Таким чином, з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 11.05.2016 року у справах №6-65цс15 та №6-3020цс15.

В укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.

Тобто укладений договір не був спрямований на настання реальних наслідків.

Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» договір фінансового лізингу є недійсним.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено на рахунок ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» кошти в розмірі 40 000 грн., то суд приходить до висновку, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовну вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 203, 215-216, 220, 509, 628, 806-808 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 3,4,5,13,15, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280, 353, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ "ЄВРОКАР УКРАЇНА" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 3126 від 16.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 40 000 грн 00 коп ( сорок тисяч грн.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1280 грн 00 коп ( одна тисяча двісті вісімдесят грн.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач - ТОВ "ЄВРОКАР УКРАЇНА", код ЄДРПОУ 40481805, місцезнаходження: м.Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кім. 32-Б.

Суддя: Дубас Т.В.