Рішення № 80506131, 01.03.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2019 року м.Житомир справа № 240/5377/18

категорія 111030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

секретар судового засідання Бондаренко Д.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Коршак Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2018 № 00-1941-1304, яким до позивача застосовано пеню за порушення статті 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (із змінами і доповненнями) у сумі 13852,82 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2018 № 00-1942-1304, яким до позивача застосовано пеню за порушення статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (із змінами і доповненнями), пункту 3 Наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995 № 207 "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" у сумі 1530,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки відповідачем складено акт від 26.07.2018 № 879/06-30-13-04/НОМЕР_1, у висновку якого зафіксовано порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті. На підставі акту відповідачем винесено вказані податкові повідомлення-рішення, які позивач вважає такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою суду від 07.12.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив від 17.01.2019 (а.с.82-87).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов від 27.12.2018 (а.с.65-67).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт від 26.07.2018 № 879/06-30-13-04/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем: ст.1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (із змінами і доповненнями), а саме - при виконанні експортного контракту від 08.01.2014 №1, укладеного з нерезидентом Baltim-Tex GmbH (Німеччина), за МД від 11.12.2015 №101050000/2015/004118 валютні кошти в сумі 499,99 евро надійшли 09.12.2015 (кількість прострочених днів - 294); за МД від 11.12.2015 №101050000/2015/004647 валютні кошти в сумі 499,99 євро станом на 31.12.2017 не надійшли (кількість прострочених днів - 661). Статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (із змінами і доповненнями), пункту 3 Наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995 №207 "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами", а саме - неподання декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.04.2015, станом на 01.07.2015, станом на 01.10.2015, станом на 01.04.2016, станом на 01.07.2016, станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, станом на 01.04.2017, станом на 01.07.2017, станом на 01.10.2017 за наявності дебіторської заборгованості по експортному контракту від 08.01.2014 №1 на кожну звітну дату (а.с.19а - 26).

На підставі акту перевірки складено податкові повідомлення-рішення від 08.08.218:

- № 00-1942-1304, яким до позивача застосовано пеню за порушення статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (із змінами і доповненнями), пункту 3 Наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995 № 207 "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" у сумі 1530,00 грн (а.с.29);

- № 00-1941-1304, яким до позивача застосовано пеню за порушення статті 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (із змінами і доповненнями) у сумі 13852,82 грн (а.с.30).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 08.08.2018, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Нормами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.265 пункт 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Також, згідно підпункту 19-1.1.4. пункт 19-1.1. статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів.

Згідно із підпунктом 19-1.1.34. пункту 19-1.1. статті 19-1 ПК України контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Приписами статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23.09.1994 (далі - Закон №185/94) (в редакції чинній на час існування відповідних правовідносин) визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" гарантує суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності свободу підприємницької діяльності, яка здійснюється у порядку та у спосіб, що не заборонені законом.

Як встановлено з матеріалів справи, 21.08.2013 між Baltim-Tex GmbH та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір про поставку останнім дров (граб, ясен, дуб) (а.с.31).

8 січня 2014 року між Baltim-Tex GmbH та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 підписано договір про поставку дров (а.с.32).

До угод № 1 від 21.08.2013 та 08.01.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду від 11.01.2016, зі змісту якої встановлено, що по угоді від 08.01.2014 перед позивачем по справі існує заборгованість в сумі 500 євро, у зв'язку з чим сторони домовились про погашення вказаної заборгованості шляхом проведення зарахування заборгованості Baltim-Tex GmbH перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на суму 500,00 євро за рахунок контракту № 1 від 21.08.2013 (а.с.33).

07 вересня 2018 року позивач звернувся до АТ "Райффайзен Банк Авваль" з листом про погашення заборгованості по контракту від 08.01.2014 шляхом зарахування 500,00 євро в рахунок оплати по контракту № 1 від 21.08.2013 (а.с.34).

Зі змісту акту звірки за договором від 21.08.2013 встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 виставлено рахунки Baltim-Tex GmbH для оплати товару по контракту на суму 3083,43 євро. Водночас перерахованою сумою по контракту вказано 3583,43 євро. Тобто переплата по контракту на користь Baltim-Tex GmbH становить 500 євро (а.с.35).

Згідно з актом звірки за договором від 08.01.2014 позивачем виставлено суму до сплати 6599,96 євро, тоді як Baltim-Tex GmbH було сплачено на рахунок 6099,96 грн (а.с.36).

Відповідно до п.1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 136 від 24.03.1999 (далі - Інструкція№136) (в редакції чинній станом на 08.01.2014) експортна, імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

На підтвердження факту виконання умов договору та законності додаткової угоди до контрактів від 21.08.2013 та 08.01.2014 позивачем надано відповідь від 09.04.2015 №5 на запит Бердичівської ОДПІ від 24.03.2015 (а.с.38-40). До листа долучено графік відгрузки та отримання коштів. Зі змісту листа встановлено, що на підставі договорів: №1 від 21.08.2013 та №1 від 08.01.2014 фірмі "Baltim-Тех GmbH" було відгружено товару на суму 8353,18 євро, а оплата коштів була в сумі 8353,19 євро. З "Віо Trade EU", в особі директора Спірідоненко Андрія було заключено договір відгрузка товару. В результаті покупець отримував якісний товар і завчасно, а продавець отримував оплату даного товару завчасно, згідно чинного валютного законодавства.

Листом від 20.07.2016 №6905/10/06-03-14-034 Бердичівська ОДПІ повідомила позивачу, що листом АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 07.04.2016 за №145-2-0-00/670 повідомлено про факт порушення ФОН ОСОБА_3 вимог чинного валютного законодавства при виконанні експортного контракту від 08.01.2016 № 1. З метою спростування вказаної інформації контролюючий орган просив надати копії: експортного контракту від 08.01.2014 № 1; митних декларацій по виконанню експортного контракту від 11.12.2015 № 1; свіфтів та меморіальних ордерів (доручень) на перерахування валютних коштів (або їх повернення) при виконанні експортного контракту від 08.01.2014 № 1; інших документів, що підтверджують виконання експортного контракту від 08.01.2014 № 1 (а.с.41).

Листом від 27.07.2016 за №1 позивач направив на адресу контролюючого органу документи на підтвердження реальності здійсненої операції (а.с.42-43).

Суд зауважує, що листом від 18.10.2017 відповідач стверджує про наявність повідомлення АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 06.03.2015 про виявлення факту порушення валютного законодавства по виконанню зовнішньоекономічних контрактів від 08.01.2014 та від 22.09.2014 №1 та також просить на підтвердження законності розрахунків надати документи (а.с.44-45).

Відповіддю на запит 03.11.2017 позивач направив ГУДФС у Житомирській області необхідні документи (а.с.46-48).

Таким чином, контролюючим органом ще у 2015 році було встановлено факт виконання сторонами умов договору.

Пунктом 1.11 Інструкції №136 передбачено, що експортна та імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, зокрема, якщо вимоги є однорідними.

Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що факт зняття банком з валютного контролю експортної та імпортної операції резидента не ставиться у залежність від форми припинення грошових зобов'язань.

Таким чином, відповідачем не наведено, а судом не встановлено факту наявності підстав для заборони здійснення заліку однорідних вимог у вказаних правовідносинах.

Порядок зарахування виручки резидентів в іноземній валюті, передбачений Законом №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", чітко встановлює обов'язок її зарахування саме на валютні рахунки, при цьому не розмежовуючи їх на розподільчі чи поточні. Датою зарахування валютної виручки вважається її зарахування на відповідний валютний рахунок. Подальший рух коштів з валютного на поточний рахунок фізичної особи, в тому числі з використанням розподільчого рахунку, свідчить про використання коштів вже на території України в перерахунку на національну валюту та не може вважатися первинним надходженням коштів внаслідок виконання зовнішньоекономічних контрактів.

З огляду на наведене, на валютний рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 надійшло від "Baltim-Тех GmbH" 8353,19 євро за поставлений товар за контрактами від 21.08.2013 та 08.01.2014, що не свідчить про порушення валютного законодавства.

Таким чином, факт порушення термінів, передбачених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", не обґрунтовано, у зв'язку з чим нарахування санкцій з підстав обліку моменту порушення з дня зарахування виручки саме на поточний, а не на розподільний рахунок відбулось протиправно.

Крім того, слід зазначити, що згідно з п.78.4. ст.78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Норми статті 79 ПК України визначають особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Так, п.79.1. ст.79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з п.79.2 ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

З аналізу вищезгаданих норм, суд дійшов висновку, що податковий орган у разі проведення документальної позапланової невиїзної перевірки зобов'язаний завчасно повідомити суб'єкт господарювання про факт проведення такої перевірки.

Суд встановлено і не заперечується представниками сторін, що копія наказу від 17.07.2018 № 1433 та повідомлення від 17.07.2018 № 601/06-30-13-04 про проведеня документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 направлено платнику 17.07.2018 поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вручено платнику 19.07.2018. Перевірка проводилась з 18.07.2018 - 19.07.2018 (а.с.19а-20).

Таким чином суб'єкт господарювання на момент проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, тобто з 18.07.2018 - 19.07.2018, не був повідомлений про факт проведення такої перевірки.

Згідно з п.42.2. ст.42 вказаного кодексу документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Обов'язковими умовами здійснення невиїзної позапланової перевірки платника податків є: наявність обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України, а також надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Отже, у випадку призначення позапланової невиїзної перевірки обов'язок щодо визначення можливості проведення або не проведення такої перевірки, тобто фактичної реалізації наказу про призначення такої перевірки, покладено на сам контролюючий орган, який повинен приступити до такої перевірки лише після дотримання вищевказаних норм Податкового кодексу України про повідомлення платника про її призначення та проведення.

Платник у разі не повідомлення, або несвоєчасного його повідомлення про призначення такої перевірки позбавляється можливості до початку проведення невиїзної перевірки у разі не погодження з відповідним наказом оскаржити його (обмежити реалізацію контролюючим органом відповідного наказу).

Слід також зазначити, що хоча законодавчо не визначено за який час суб'єкт господарювання повинен бути повідомлений про початок проведення позапланової невиїзної перевірки, зміст положень ст.79 ПК України спрямований не на дотримання певної формальності, а на дотримання права суб'єкта господарювання на прийняття участі у проведенні перевірки, або, щонайменше права подавати пояснення чи документи з приводу її проведення та виходячи з цього час, який повинен пройти з дня видання наказу про проведення перевірки до дати її початку повинен бути не менш ніж час, необхідний для доставляння рекомендованого листа з повідомленням, встановлений наказом Українського Державного підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211 "Про затвердження та введення в дію Порядку пересилання поштових відправлень".

Доказів на спростування встановлених обставин відповідачем суду надано не було, зокрема, Головним управлінням ДФС у Житомирській області не надано до суду доказів про направлення та отримання позивачем повідомлення та наказу від 17.07.2018 саме до проведення позапланової невиїзної перевірки.

Натомість нормами п.п.17.1.6. п.17.1 ст.17 ПК України передбачено право платника податків бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом

Відповідно до ч.5-6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VIII, із змінами і доповненнями, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При розгляді даної справи, суд враховує правову позицію Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27.01.2015 по справі № 21-425а14, згідно з якою: "нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої".

Аналіз норм законодавства, дозволяє зробити висновок, що суб'єкт господарювання про час і місце проведення перевірки має бути повідомлений до початку такої перевірки.

Таким чином, факт неповідомлення позивача у встановленому порядку про проведення перевірки дозволяє визнати наслідки такої перевірки у вигляді податкових повідомленнь-рішень - протиправними.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вказаних вимог Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання умов контракту сторонами угоди матеріалами справи доведено.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, відповідачем не надано належних доказів в підтвердження наявності порушень фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 валютного законодавства, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та винесеними з порушенням норм податкового законодавства, а отже такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Стосовно обґрунтування позивачем розміру гонорару адвоката за надання правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України ''Про адвокатуру та адвокатську діяльність'' від 05.07.2012 № 5076-УІ, відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Між Адвокатським об'єднанням "Максимус" в особі керуючого партнера ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги від 06.08.2018 №34/АС/18 (а.с.49-51).

Згідно з актом прийому-передачі від 09.11.2018 Адвокатським об'єднанням "Максимус" в особі керуючого партнера ОСОБА_1 було виконано наступні роботи:

- надано усні та письмові консультації вартістю 2000 грн;

- вивчено фактичні обставини справи та матеріали вартістю 1000 грн;

- підготовка позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень до Житомирського окружного адміністративного суду 2000 грн ;

- формування додатків до позову, сплата судового збору, подання позовної заяви до Житомирського окружного адміністративного суду 1000,00. Загальною сумою зазначено 5000,00 грн, однак як встановлено з розрахунків надані послуги коштують 6000,00 грн (а.с.52).

Як встановлено з матеріалів справи позивачем на рахунок Адвокатського об'єднання "Максимус" сплачено 5000,00 грн про, що свідчить квитанція 0.0.1174897999.1 від 01.11.2018 (а.с.53), виписка по рахунку від 02.11.2018 (а.с.54).

Суд зауважує, що загальна тривалість витраченого часу становить - 10 годин.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу представника позивача у цьому випадку має бути зменшений до 2000,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн за рахунок суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн, про, що свідчать платіжні доручення №314 від 27.11.2018 та №308 від 15.11.2018 (а.с.4-5).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління ДФС у Житомирській області сплаченого судового збору у сумі 1409,60 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, інд. код НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код 39459195) задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 08.08.2018 №00-1941-1304 та №00-1942-1304.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1409,60 грн судового збору та 2000 грн витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Панкеєва

Повне судове рішення складене 15 березня 2019 року