Рішення № 80505408, 18.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6573/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одеса справу за адміністративним позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимірська,9, м.Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 23.08.2018 року №317-18, яким йому - ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати ДМС України прийняти рішення про визнання його - ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.30-34).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.12.2018 року ним отримано повідомлення видане Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМСУ в Одеській області за №677 від 13.09.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішенням ДМС України від 23.08.2018 року №317-18.

Позивач вважає вказане рішення неправомірним та необґрунтованим, оскільки він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни, він не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства та побоюється силоміць бути рекрутованим до лав національної армії. Крім того, належить до релігійної меншини - християни, а отже належить до групи ризику згідно Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту по відношенню до осіб, які полишають Сирійську Арабську Республіку.

У позовній заяві позивач посилається на інформацію по країні походження, яка, на його думку, підтверджує обґрунтованість побоювань.

З урахуванням викладеного вважає, що заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ДМС України при прийняті оскаржуваного рішення вказані обставини до уваги не прийняла, а тому рішення ДМС України №317-18 від 23.08.2018 року є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 19.12.2018 року адміністративний позов залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 21.01.2019 року поновлено позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Зобов'язано відповідача ДМС України надати належним чином завірені копії оскаржуваного рішення від 23.08.2018 року №317-18 та всіх матеріалів, які стали підставою для його прийняття.

Представником відповідача 06.02.2019 року подано відзив та копії матеріалів особової справи позивача.

У відзиві представник відповідача зазначив, що рішення ДМС України №317-18 від 23.08.2018 року приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи, а тому адміністративний позов не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача вказує, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року (далі - Закону України №3671-VI) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відповідно до аналізу матеріалів особової справи позивача можливо визначити, що всі близькі родичі залишились проживати в рідному м. Латакія (Сирія), відсутня інформація стосовно їх можливих утисків або переслідувань, близькі родичі мають можливість звернення до відповідних медичних або комерційних установ у випадку подібної необхідності. Першочерговою причиною небажання позивача повертатись до країни громадянської належності є складна економічна ситуація на Батьківщині.

Крім того, позивач перебував на території Російської Федерації приблизно 2 місяці, мав можливість звернутись за міжнародним захистом в РФ, проте позивач не приймав спроб звернення до міграційної служби за міжнародним захистом.

Зокрема, з актуальної ІКП спостерігається загальне покращення ситуації на території Сирії за результатами звільнення значної частини сирійських територій від представників терористичних угруповань, поступове відновлення життєво важливої інфраструктури та комунікацій у звільнених містах, активне повернення громадян Сирії на Батьківщину, міжнародне сприяння у відновленні миру та стабільності на території Сирії, зменшення інтенсивності військового конфлікту на території значної частини країни, проведення роботи над усуненням наслідків збройного конфлікту на території Сирії. Найбезпечніший регіон Сирії - провінція Латакія. Латакія стала притулком для тисяч громадян Сирії, які змушені були покинути рідні місця через військові дії.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю араб, віросповідання християнин (ортодоксальний, православний), неодружений, освіта неповна вища, рідна мова арабська, військовозобов'язаний.

Країну постійного проживання покинув легально 09.07.2017 року на підставі російської візи та квитка, при наявності якого мав право 2 дня знаходитись у Лівані, до м. Москва (Російська Федерація), м. Бейрут (Ліван) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Краснодар (Російська Федерація). Затримувався у транзитному пункті м. Стамбул (Туреччина) терміном 5-6 годин. В інших країнах за наданням притулку або за наданням статусу біженця не звертався.

За півтора місяці до звернення з заявою нелегально перетнув Держаний кордон з Україною на легковому автомобілі та в Україні перебував нелегально.

30.11.2017 року позивач звернувся до ГУ ДМС із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У заяві позивач вказав, що країну громадянської належності покинув через військові дії, можливості вербування його до збройних лав Сирії, а також через те, що у зв'язку з його релігією надходили погрози. Крім того, багато його друзів були викрадені через релігію, і для того, щоб їх звільнили необхідно заплатити гроші (т.2 а.с.77-79).

Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 07.12.2017 року причиною виїзду з країни постійного проживання стали військові дії, теракти, вибухи рекрутування до військової повинності та релігія. Християни у Сирії зазнають утисків (т.2 а.с.98-103 ).

З позивачем було проведено співбесіду, яка відображена в протоколі співбесіди від 14.12.2017 року (т.2 а.с.118-129).

14.12.2017 року головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС Лємєшовою М.Ю. сформований висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.136).

Наказом №238 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 14.12.2017 року, зокрема, наказано здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, особова справа №2017OD0188 (т.2 а.с.137).

14.02.2018 року головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС Лємєшовою М.Ю. складено подання щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(т.2 а.с.138).

Наказом №31 Заступника начальника Головного управління - начальник управління Максименко А.В. від 14.02.2018 року дозволено, зокрема, згідно з ч.8 ст.9 Закону продовжити строк розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для громадянина Сирії на установчі дані ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, для отримання відповідей з органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи (т.2 а.с.139).

З позивачем 20.02.2018 року було проведено співбесіду, яка відображена в додатковому протоколі співбесіди від 20.02.2018 року (т.2 а.с.144-151).

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло висновку, що ОСОБА_2 не потрапляє під категорію виключення згідно ст.6 №3671-VI через відсутність інформації щодо його причетності до вчинення злочину проти миру або особливо тяжкого злочину, вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН. Також факти повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності, не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності умов, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 №3671-VI (т.2 а.с.30-32).

Рішенням ДМС України №317-18 від 23.08.2018 року, з посиланням на пункти 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину Сирії відмовлено (т.2 а.с.28-29).

07.12.2018 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.24).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 5 Закону України №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Статтею 9 Закону України №3671-VI встановлено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Частиною 2 ст. 9 Закону України №3671-VI встановлено, що працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Пунктом 5 ст.10 Закону України №3671-VI встановлено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особа, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Частиною 2 ст.13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 16 березня 2012 № 3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (далі - Постанова) інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

У справі встановлено, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: не враховано те, що позивач є громадянином Сирійській Арабській Республіці, де відбувається громадянська війна. Даний факт є загальновідомим та не потребує доказування. Тому у позивача наявні підстави побоюватися, що внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини є загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Відповідно до п. 1.2. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011р. інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООП у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Відповідачем в порушення п.п. 4.1. в) та 8.2 Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011р. не досліджено ситуацію в Сирії.

З рахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

При прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин справи, що мали значення для прийняття рішення. Відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України №3671-VI пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Позовна вимога позивача про зобов'язання Державної міграційної служби України визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.

Частиною 2 ст. 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) до Державної міграційної служби України (вул. Володимірська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018 року №317-18 про відмову громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.