Рішення № 80505219, 28.02.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2019 р. справа № 346/973/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панікара І.В.,

за участю секретаря судового засідання Подольської Т.М.,

позивача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в м. Києві в особі голови комісії заступника начальника ГУНП України в м. Києві Нечитайла Віктора Олександровича та Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу №644 о/с від 30.07.2015 року, зобов'язання до вчинення дій та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу № 644 о/с від 30.07.2015 року, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

27.02.2017 року ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області відкрито провадження у справі.

В ході розгляду зазначеної адміністративної справи вирішувався ряд клопотань та вчинялися наступні процесуальні дії.

21.06.2017 року суд задоволив клопотання представника позивача та допустив по справі заміну неналежного відповідача, у спосіб заміни первинного позивача - Головного управління МВС України в м. Києві на належних - Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в м. Києві в особі голови комісії заступника начальника ГУНП України в м. Києві Нечитайла Віктора Олександровича (надалі - Відповідач1) та МВС України (надалі - Відповідач2).

02.04.2018 року ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області вказану адміністративну справу, на підставі пункту 10 частини 1 Розділу VII "Перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства, передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

24.04.2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду - Гундяку В.Д.

17.04.2018 року позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 02.04.2018 року про передачу справи на розгляд іншого суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2018 року апеляційну скаргу задоволено частково, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2018 року про передачу справи змінено в частині викладених мотивів, а справу 08.08.2018 року за належністю направлено на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Відповідно до розпорядження Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 63 від 13.08.2018 року в зв'язку з перебуванням головуючого судді Гундяка В.Д. у відпустці у період з 08.08.2018 року по 26.08.2018 року, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано до розгляду судді Панікару І.В.

20.08.2018 року суддя прийняв справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 10.10.2018 року.

Позовні вимоги, з урахуванням збільшення їх розміру та внесених уточнень, мотивовані незаконністю наказу про звільнення з огляду на те, що підстави для звільнення, на думку позивача відсутні, оскільки він не вчиняв дисциплінарного проступку. Окрім того, позивач зазначає що при звільненні роботодавцем допущено ряд формальних порушень, зокрема, запис у трудовій книжці не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме - не вказано причину звільнення із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Обгрунтовуючи необхідність зміни формулювання звільнення, позивач посилається положення Постанови Пленуму Верховного суду України за № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Із врахуванням викладеного, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління МВС України в м. Києві № 644 о/с від 30.07.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- зобов'язати ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в місті Києві в особі голови комісії заступника начальника Головного Управління Національної поліції в м. Києві полковника поліції Нечитайла Віктора Олександровича виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- визнати ОСОБА_1 звільненим органів внутрішніх справ за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з ліквідацією установи.

Відповідач1 скористався правом подання як заперечення так і відзиву на позовну заяву, які надійшли на адресу судів 22.09.2017 року та 07.09.2018 року відповідно. Щодо можливості задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на неможливість поновлення позивача на попередній посаді внаслідок ліквідації всіх штатних посад міліції. Окрім того, зазначивши про пропуск позивачем строку звернення до суду, вказав на необґрунтованість стягнення в його користь сум середнього заробітку більше ніж за один рік. Додатково, із посиланням на практику Вищого адміністративного суду України, аргументував обґрунтованість звільнення позивача.

Відповідач2 також скористався правом подання заперечення та відзиву на позовну заяву, які надійшли на адресу судів 22.09.2017 року та 10.09.2018 року відповідно. Згідно змісту поданих документів - позовних вимог не визнав, вказавши, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах із Головним управління МВС України в м. Києві, то і до оскаржуваного наказу та поновлення останнього на роботі відношення не має.

В судовому засіданні представник Відповідача1 щодо задоволення позовних вимог заперечила з підстав наведених у запереченні та відзиві на позовну заяву.

Представник Відповідача2 в судове засідання не з`явився, хоча про місце, дату та час його проведення був повідомлених належним чином.

В період з 03.09.2018 року по 02.11.2018 року головуючий по справі суддя перебував у щорічній основній оплачуваній відпустці строком 60 календарних днів. Також, в періоди: з 18.12.2018 року по 21.12.2018 року, з 28.01.2019 року по 02.02.2019 року, з 16.02.2019 року по 18.02.2019 року та з 21.02.2019 року по 22.02.2019 року головуючий по справі судя перебував у службових відрядженнях, у зв`язку з чим, 90 - денний строк розгляду справи продовжено на відповідну кількість календарних днів.

Окрім того, розгляд справи неодноразово відкладався внаслідок неявок сторін та необхідності витребування додаткових доказів.

Розглянувши у відповідності до вимог глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, дослідивши письмові докази, якими сторони обґрунтовують власні позовні вимоги та заперечення на них, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 за № 114 проходив службу в органах внутрішніх справ.

По присвоєнню спеціального звання - лейтенант міліції, Наказом МВС України за № 1249 о/с від 08.07.2014 року, ОСОБА_1 для проходження служби направлено у Головне управління внутрішніх справ в м. Києві.

09.07.2014 року позивача призначено на посаду старшого інспектора дорожньої патрульної служби першого взводу другого батальйону дорожньо-патрульної служби полку дорожньо-патрульної служби ДАІ підпорядкованого ГУМВС України в м. Києві.

Відповідно до Наказу № 271 о/с від 03.04.2015 року, позивача призначено на посаду дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Святошинського районного управління ГУ МВС України в місті Києві.

Згідно наказу за № 644 о/с від 30.07.2015 року по особовому складу, дільничого інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Святошинського районного управління, лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільненно з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно підпункту "є" (за порушення дисципліни) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (т.1 а.с. 3).

Передумовою притягнення позивача до даного виду дисциплінарної відповідальності слугував висновок службового розслідування проведеного по факту порушення ОСОБА_1 службової дисципліни.

Так, згідно змісту висновку службового розслідування, датованого липнем 2015 року (т.1 а.с. 156-163, т.2 а.с. 147-154) встановлено, що 18.07.2015 року між позивачем, який перебував поза службою у форменому одязі у стані алкогольного сп'яніння та покупцями торгівельного кіоску за адресою вул. Блюхера 3, м. Київ, виник конфлікт.

За наслідками проведеного службового розслідування за фактом вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який виразився в порушенні статтей 2, 4, 5, 11, 12, частини 1 статті 7 Дисциплінарного Статуту, видано наказ від 22.07.2015 року за № 480 про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ (т.1. а.с. 68-69).

При вирішенні наявного спору, суд виходив із наступного правового регулювання спірних правовідносин.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Цивільним кодексом України, Законами України «Про міліцію», «Про Національну поліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників.

На момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ України діяв Закон України «Про міліцію», відповідно до положень статті 18 якого, порядок та умови проходження служби в міліції регламентувалися Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року за № 114 затверджено вказане Положення.

У відповідності до пункту 23 Положення, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Згідно підпункту «є» пункту 64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначалися Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом, статтями 7 та 8 якого передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо дотримання службової дисципліни.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено види дисциплінарних стягнень, які накладаються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни. Серед яких є і звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

У відповідності до положень п.6.3 Інструкції «Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 12.03.2013 № 230, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 р. за № 541/23073 затверджені права осіб рядового та начальницького складу (РНС) органів внутрішніх справ України, а саме: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування, брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування, висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять), відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України, за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України, оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення - забороняється. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Аналогічні приписи містяться у частині 5 статті 14 Дисциплінарного статуту ОВС: «Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення».

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адмінстративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Суд зазначає, що в ході судового розгляду судами неодноразово, як письмовими так і протокольними ухвалами витребовувались у відповідача матеріали службового розслідування (т.1 а.с. 140, т.2 а.с. 134).

На виконання вищевказаних ухвал суду відповідачем надано виключно завірену копію Висновку службового розслідування на 8 аркушах, датовану липнем 2015 року (т.1 а.с. 156-163, т.2 а.с. 147-154).

Згідно змісту зазначеного Висновку службового розслідування - на сторінці 4 та 5 відображено зміст вчиненого ОСОБА_1 проступку, водночас на сторінці 7 та 8 відсутні висновки щодо можливості чи необхідності застосування до останнього будь-яких заходів дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи не спростовано, що під час проведення службового розслідування у відношенні позивача за фактом порушення ним приписів Дисциплінарного статуту та присяги працівника внутрішніх справ, не було взято у ОСОБА_1 жодних пояснень за фактом події.

Також матеріали справи не містять підтвердження того, що факти відображені у Висновку службового розслідування підкріплені будь-якими належними чи допустимими доказами, в конкретному випадку - рапортами працівників ОВС, протоколами, актами поясненнями. Окрім того, позивача не було належним чином та своєчасно повідомлено про хід проведення службового розслідування.

Вказане свідчить про порушення посадовими особами відповідальними за проведення службової перевірки вимог чинного законодавства, а також прав позивача, вказане в свою чергу свідчить про те, що результати службової перевірки не можуть бути визнані такими, що фіксують дійсні обставини справи.

Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням встановлених фактичних обставин, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на вимогах нормативно-правових актів, що регулюють порядок проходження служби в органах внутрішніх справ України.

За таких обставин, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління МВС України в м. Києві № 644 о/с від 30.07.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Водночас, суд не бере до уваги як підставу для задоволення позовних вимог, посилання позивача на факт не відображення у його трудовій книжці причини звільнення із вказівкою на відповідну статтю чи пункт закону, оскільки у відповідності до положень пункту 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Таким чином, така дія є самостійним предметом оскарження і жодним чином не може впливати на законність оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки є його наслідком, а не передумовою.

Таким чином, констатувавши незаконність звільнення позивача, суд звертається до положень статті 235 Кодексу законів про працю України, зокрема положень частин першої та другої вказаної норми, згідно яких - на орган, що розглядає трудовий спір, покладено обв`язок поновлення працівника на попередній роботі, у разі звільнення без законної підстави. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З цього приводу, суд вказує на наступне.

В межах реформування, протягом 2014-2015 років відбулась низка концептуальних змін в принципах діяльності та структурі органів й підрозділів системи МВС. Так, 2 липня 2015 року був прийнятий парламентом, а 7 листопада 2015 року вступив в дію Закон України «Про Національну поліцію» за виключенням ряду його положень, що вступили в законну силу раніше.

Зокрема, згідно пункту 5 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію».

У відповідності до пунктів 7 та 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону (06.08.2015 року, газета Голос України № 141-142) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Водночас, згідно положень пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Таким чином з 07.08.2015 року працівникам органів внутрішніх справ надано вибір - або упродовж трьох місяців виявити бажання та надати згоду в прийняті на службу до поліції на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції чи надати письмову згоду на проходження відповідного конкурсу, або ж у межах закінчення вказаного терміну ймовірно бути звільненими на підставах визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, або через скорочення штатів.

В аспекті виниклого спору, суд зазначає, що внаслідок свого незаконного звільнення 30.07.2015 року, позивач був позбавлений альтернативи вибору у прийнятті на службу до поліції чи на можливу участь у конкурсі, внаслідок чого, на даний момент для суду є неможливим вирішення питання про його поновлення з огляду на об`єктивну відсутність розуміння щодо можливих рішень (дискреції) його роботодавця, в тому числі і за наслідками результатів проходження ним такого конкурсу.

При цьому суд зазначає, що у заяві про зміну позовних вимог від 30.10.2017 року, позивач не просить про своє поновлення, а тільки про виплату заробітку за час вимушеного прогулу та зміну причин формулювання свого звільнення.

За таких обставин, суд вважає за можливе стягнення з відповідача коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, з урахуванням викладеного вище, часом вимушеного прогулу, на переконання суду, слід вважати саме період з 30.07.2015 року по 06.11.2015 року - часу протягом якого у позивача існувала можливість вибору шляхів щодо подальшого проходження служби в поліції, а у відповідача можливість прийняття відповідного рішення щодо реалізації такого вибору позивача.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статі 27 Закону України від «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок).

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно довідки від 29.12.2016 року (т.1. а.с. 13) розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за травень - червень 2015 року склав 5148 грн., кількість робочих днів у цей період склала 38. Таким чином середньоденний заробіток складає 135,48 грн.= ( 5138 / 38).

Кількість робочих днів періоду вимушеного прогулу позивача (з 30.07.2015 року по 06.11.2015 року) склала 69 днів, внаслідок чого сума відшкодування повинна становити 9348,12 грн. = (135,48 * 69).

Водночас, не підлягає до задоволення вимога позивача щодо визнання ОСОБА_1 звільненим органів внутрішніх справ за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю у зв'язку з ліквідацією установи з огляду на наступне.

Обгрунтовуючи необхідність її задоволення, позивач посилається положення на Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зокрема на положень абзацу 3 п. 18 даної Постанови, яка зазначає, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

У відповідності до положень частин 1 та 5 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Проте в судовому засіданні не здобуто жодного доказів, що свідчили б про факт припинення ГУМВС України в місті Києві, внаслідок чого, суд не може врахувати вищевказані положення Пленуму ВСУ.

Однак, як вже судом зазначалося вище, за умов наявності чинними положень пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», невирішеною залишається подальша можливість перебування ОСОБА_1 на службі в поліції. На думку суду, така невизначеність повинна бути усунута відповідачем у спосіб прийняття відповідного рішення, з урахуванням положень вищевказаної правової норми.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат вирішення судовим рішенням не потребують.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в м. Києві за № 644о/с від 30.07.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів МВС України.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Національної поліції України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 9348,12 гривень.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Національної поліції України в м. Києві прийняти рішення щодо можливості подальшого перебування на службі в поліції ОСОБА_1 в порядку пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (індетифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1);

Ліквідаційна комісія Головного управління Національної поліції України в м. Києві (код ЄДРПОУ 08592201, вул. Володимирська 15, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ,01601).

Суддя Панікар І.В.

Рішення складене в повному обсязі 18.03.2019 року у зв`зку з перебуванням головуючого судді у службовому відрядженні з 04.03.2019 року по 06.03.2019 року та наявністю вихідних та святкових днів у березні 2019 року.