Рішення № 80505139, 15.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2019 року № 320/6169/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу від 24.10.2018 № 142/о та поновлення на посаді,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління поліції охорони в Київській області від 24.10.2018 № 142 о/с про звільнення його зі служби в поліції з 24.10.2018 за п. 6 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію»;

- поновити його на посаді поліцейського-водія взводу реагування Обухівського районного відділу поліції охорони управління охорони в Київській області з 24.10.2018;

- зобов'язати виплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2018.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний наказ є протиправним, оскільки під час обрання виду дисциплінарного стягнення відповідач не розглянув можливість накладення більш м'яких дисциплінарних стягнень.

Позивач стверджує, що до особи, яка в минулому не мала дисциплінарних стягнень, не може бути застосований крайній захід дисциплінарного впливу у вигляді звільнення. На переконання позивача, дисциплінарні стягнення до осіб, які вчинили дисциплінарний проступок, застосовуються у порядку черговості, від більш м'якого до більш суворого. При цьому найбільш суворий захід дисциплінарного впливу може бути застосований виключно за умови, що до особи вже були застосовані інші, більш м'які види дисциплінарних стягнень.

Позивач також зазначає, що відповідач не мав правових підстав для його звільнення, оскільки національними судами не ухвалювались вироки, яким б його було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугував висновок службового розслідування, яким встановлений факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що полягав у самовільному залишенні зони відповідальності наряду поліції охорони, використанні службового транспорту не за призначенням, що супроводжувалось заволодінням автомобілем ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав іншій особі.

Відповідач вважає, що вчинений позивачем дисциплінарний проступок дискредитує звання поліцейського, несумісний з діяльністю поліції охорони, у зв'язку з чим застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у повній мірі узгоджується зі значимістю вчиненого позивачем проступку.

Відповідач також зазначає, що оскільки підставою для звільнення позивача слугували висновки службового розслідування, яким був встановлений факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, наявність чи відсутність вироку у відповідній кримінальній справі не впливає на можливість застосування до позивача дисциплінарного стягнення, у тому числі у вигляді звільнення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Від позивача 18.02.2019 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 07.11.2015 проходив службу в поліції (наказ № 2 о/с від 07.11.2015).

Наказом Управління поліції охорони в Київській області від 22.10.2018 №6086 у зв'язку з надходженням від ВП ГУ НП в Київській області інформації про затримання наряду взводу реагування Обухівського РВ УПО в Київській області у складі поліцейського капрала поліції ОСОБА_2 та старшого сержанта поліції ОСОБА_3 при здійсненні супроводу стороннього автомобіля із залишенням центру зони обслуговування створено дисциплінарну комісію та призначене службове розслідування

За результатами службового розслідування дисциплінарною комісією складений висновок від 24.10.2018, яким встановлено, що 21.10.2018 взвод реагування Обухівського РВ УПО в Київській області у складі поліцейського капрала поліції ОСОБА_2 та старшого сержанта поліції ОСОБА_3 за допомогою службового автомобіля ЗАЗ "Ланос" н.з. 100439 заволоділи несправним транспортним засобом ВАЗ-2104, який був покинутий на ділянці автодороги "Київ-Знам'янка", після чого за участю громадянина ОСОБА_4 та його транспортного засобу "Форд Транзит" н.з. НОМЕР_2 відбуксирували автомобіль ВАЗ-2104 до гаражного кооперативу АДРЕСА_1, з метою його продажу.

Службовим розслідуванням також було встановлено, що 21.10.2018 о 13:55 год. на спеціальну лінію " 102" ГУ НП в Київській області від ОСОБА_5 надійшло повідомлення про заволодіння її транспортним засобом ВАЗ-2104, який через несправність був залишений на узбіччі дороги, і про буксирування його на тросі на автомобілі "Форд Транзит" у напрямку вулиці Каштанової в м. Обухів Київської області.

У ході проведення поліцейської операції слідчо-оперативною групою Обухівського ВП ГУ ПН в Київській області затримано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у яких було відібрано письмові пояснення.

Опитаний під час службового розслідування поліцейський взводу реагування Обухівського районного відділу Управління охорони в Київській області старший сержант ОСОБА_1 пояснив, що 21.10.2018 під час добового чергування спільно з капралом поліції ОСОБА_2, рухаючись по автодорозі Київ-Знам'янка на службовому автомобілі, він та ОСОБА_2 помітили на узбіччі дороги автомобіль ВАЗ-2104. Зупинившись та оглянувши зазначений автомобіль, виявили відчинені двері і відсутність будь-яких осіб поблизу. Після чого, вирішивши, що даний автомобіль залишено через несправність, він зателефонував своєму знайомому ОСОБА_4 з проханням відтранспортувати його несправний автомобіль до гаражного кооперативу «Лісний»

У подальшому приблизно о 12:30 вони відтранспортували виявлений автомобіль до гаражного кооперативу та помістили до гаража.

Аналогічні пояснення надав капрал поліції ОСОБА_2

Зі змісту письмових пояснень, відібраних у ОСОБА_4 працівниками Обухівського ВП ГУ ПН в Київській області, слідує, що 21.10.2018 близько 12:30 год. йому зателефонував ОСОБА_3, який попросив під'їхати до с. Таценки Обухівського району на автодорогу Київ-Знамянка. Прибувши на місце, ОСОБА_4 побачив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та автомобіль ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1, який вони попросили на тросі доставити до гаражного кооперативу "Лісний" в м. Обухові.

З урахуванням викладеного службовим розслідуванням було встановлено, що нарядом реагування Обухівського РВ у складі поліцейського взводу реагування капрала поліції ОСОБА_2 та поліцейського-водія взводу реагування старшого сержанта ОСОБА_3 здійснено заволодіння транспортним засобом з метою збуту для отримання матеріальної вигоди; допущено грубе порушення службової дисципліни, що виразилось:

- у самовільному залишенні центру зони обслуговування (порушення вимог пункту 6 розділу 7 Інструкції про організацію службової діяльності органів поліції охорони під час виконання заходів з фізичної охорони об'єктів, затвердженої наказом МВС від 07.07.2017 №577);

- у використанні службового автомобіля не за призначенням (порушення вимог пункту 6, розділу 1 Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженої наказом МВС від 07.09.2017 №757), а саме для супроводу стороннього автомобіля до гаражного кооперативу, керування службовим автотранспортом без наявності водійського посвідчення та без відповідного дозволу на керування даним автомобілем (порушення пункту 6.1, розділу 1 Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженої наказом МВС від 07.09.2017 №757);

- у грубому порушенні статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" у частині недотримання положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, що призвело до скоєння протиправних дій та дискредитації звання працівника поліції, поліцейського взводу реагування Обухівського РВ Управління поліції охорони в Київській області.

З урахуванням викладеного дисциплінарною комісією було рекомендовано застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Наказом Управління поліції охорони в Київській області від 24.10.2018 №142 о/с ОСОБА_1, старшого сержанта поліції, поліцейського - водія взводу реагування Обухівського районного відділу Управління поліції охорони звільнено зі служби в поліції у запас Збройних сил за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Позивач, не погоджуючись із зазначеним наказом, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено у Законі України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до статті 2 Закону № 580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 580-VIII під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Відповідно до частин 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною 1 статті 18 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".

Статтею 19 Закону № 580-VIII передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII затверджений Дисциплінарний статут національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно з частиною 3 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського:1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.

Згідно з статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до частин 1-4 статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Частинами 1 та 2 статті 18 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.

Частиною 3 статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до частини 7 статті 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Згідно з частиною 8 статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Підставою для застосування до поліцейського дисциплінарних стягнень, перелік яких визначено у статті 13 Дисциплінарного статуту є вчинення дисциплінарного проступку, тобто протиправних, винних дій чи бездіяльність, що полягає в порушенні поліцейським службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Перелічені у статті 13 Дисциплінарного статуту види дисциплінарних стягнень застосовуються виходячи із обставин і характеру проступку, особи поліцейського, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередньої поведінки поліцейського, його ставлення до служби, ступеня його вини.

Звільнення зі служби в поліції є найсуворішим видом дисциплінарного стягнення за порушення службової дисципліни та є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Отже, під час вирішення питання про те, чи було звільнення як захід дисциплінарного впливу пропорційним до вчиненого порушення, суд має врахувати, зокрема, характер проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

З матеріалів справи слідує, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало те, що 21.10.2018 він вчинив проступок, який полягав у самовільному залишенні зони відповідальності наряду поліції охорони, використанні службового транспорту не за призначенням, що супроводжувалось заволодінням автомобілем ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1 з корисливих мотивів.

Як слідує з матеріалів службового розслідування, позивач підтвердив, що разом з капралом поліції ОСОБА_2 самовільно, без дозволу власника автомобіля ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1, відбуксирували даний автомобіль до гаражного кооперативу.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач не заперечує факту вчинення ним дій, що полягали у заволодінні транспортним засобом, мотивів заволодіння ним, а також факту залишення ним зони відповідальності наряду поліції охорони.

Таким чином, суд вважає доведеним, що позивач 21.10.2018, виконуючи службові обов'язки по охороні громадського порядку, державного, колективного та особистого майна громадян самовільно залишив ввірену йому зону відповідальності, заволодів автомобілем ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1, після чого із використанням ввіреного йому службового автомобіля відбуксирував його до гаражного кооперативу.

Беручи до уваги характер дій позивача, обставини, за яких їх було вчинено, суд дійшов висновку, що Управління поліції охорони в Київській області в особі її керівника та дисциплінарної комісії правильно визначили, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, що грубо порушує визначені у статті 18 Закону № 2337-VIII обов'язки поліцейського та Присягу поліцейського.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач мав правові підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення.

Вирішуючи, чи було застосоване відповідачем дисциплінарне стягнення пропорційним до характеру і обставин вчиненого дисциплінарного проступку, суд виходить з того, що зі змісту присяги поліцейського, яку він складає при вступі на службу в поліції, можна зробити висновок, що поведінка поліцейського має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов'язків, а й у повсякденному житті.

Працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту.

Тобто поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Суд зазначає, що заволодіння позивачем під час безпосереднього виконання обов'язків з охорони майна фізичних та юридичних осіб транспортним засобом іншої особи позивач вчинив діяння, що підриває авторитет Національної поліції, провокує негативне ставлення громадськості до працівників поліції та збільшує недовіру суспільства і викликає значний громадський резонанс.

Суд погоджується з доводами відповідача, що зазначені дії несумісні зі службою в поліції, завданням якої є охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач обрав такий вид дисциплінарного стягнення, який в повній мірі узгоджується зі значимістю вчиненого позивачем проступку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій прояв у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Доводи позивача про неможливість застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу до особи, яка в минулому не мала дисциплінарних стягнень, є необґрунтованими.

Суд зазначає, що Дисциплінарний статут не містить будь-яких застережень щодо черговості застосування видів дисциплінарних стягнень, перелік яких міститься у статті 13 Дисциплінарного статуту.

Керівник може застосувати будь-яке дисциплінарне стягнення до особи за умови, що вид обраного стягнення відповідає тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку. Обираючи дисциплінарне стягнення, особа, яка має право їх накладати, враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Отже, попередня поведінка поліцейського, його ставлення до служби, наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень є лише однією з обставин, що враховує дисциплінарна комісія/керівник при обранні виду дисциплінарного стягнення.

Таким чином, застосування до позивача, який в минулому не мав дисциплінарних стягнень, найсуворішого заходу дисциплінарного впливу, зважаючи на характер та обставини вчиненого ним дисциплінарного проступку, повністю відповідає вимогам Дисциплінарного статуту.

Посилання позивача на те, що у зв'язку із відсутністю обвинувального вироку суду не може вирішуватись питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не заслуговують на увагу.

Суд зазначає, що реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов'язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду. А наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежне виконання поліцейським службових обов'язків.

За викладених обставин суд також відхиляє аргументи позивача щодо відсутності у спірних правовідносинах правових підстав для звільнення. Суд зазначає, що службовим розслідуванням підтверджується факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки службового розслідування, проведеного відносно позивача, останній не надав.

Отже, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення про накладення на позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення, а саме звільнення зі служби в поліції, Управління поліції охорони в Київській області діяло обґрунтовано, в порядку, у межах та у спосіб, що передбачені законодавством України.

За таких обставин оскаржуваний наказ Управління поліції охорони в Київській області від 24.10.2018 №142 о/с є обґрунтованим, а обставин, які б давали підстави його скасувати, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Доказів понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.