Рішення № 80504541, 18.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/436/19

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 31 січня 2019 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області) з такими вимогами:

1) визнати неправомірними дії відповідача щодо незарахування періоду роботи позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву і ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 3 серпня 1984 року до стажу для обчислення пенсії;

2) зобов'язати відповідача зарахувати до стажу для обчислення пенсії період роботи позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву і ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 3 серпня 1984 року.

В обґрунтування вимог зазначено, що у 2016 році позивачу призначена пенсія за віком. При цьому, до стажу роботи, з якого обчислено пенсію не зарахований період роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву і ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 3 серпня 1984 року.

З листа відповідача від 02.10.2017 № 87/С-5 слідує, що такий період роботи не зарахований відповідачем, оскільки у трудовій книжці відсутній підпис начальника відділу кадрів у записі про звільнення позивача, датоване 3 серпня 1984 року. Відповідачем окремо зазначено про необхідність підтвердження такого періоду роботи уточнюючою довідкою підприємства. Разом з тим, уточнююча довідка, надана позивачем разом із заявою від 19.09.2017, відповідачем не врахована, оскільки її видано установою, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній українській владі території.

Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права на соціальне забезпечення, гарантоване Конституціє України.

Позивач зауважує, що на даний час нею вжито всіх можливих заходів щодо підтвердження спірного періоду роботи та у неї відсутня будь-яка інша можливість підтвердити спірний стаж роботи іншими документами, ніж довідками, виданими ТОВ «Луганська фірма «Силует». Більш того, позивач зауважує, що інформацію до уточнюючої довідки внесено правонаступником Ворошиловградській фабриці індпошиву і ремонту одягу на підставі первинної документації - наказів про прийом на роботу та звільнення з роботи.

З вищевикладених підстав позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 04 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору (арк. спр. 1-2).

Від відповідача 19 лютого 2019 року через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву від 13 лютого 2019 року № 1445/08-21 (арк. спр. 106-109), в якому відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача з таких підстав.

Так, оскільки записи у трудовій книжці позивача про роботу позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву і ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 3 серпня 1984 року не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, через відсутність підпису уповноваженої особи підприємства, такий період роботи відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, має бути підтверджений іншими документами, які містять відомості про періоди роботи.

Позивачем до заяви про призначення пенсії від 14.01.2016 такі документи не надавалися. У свою чергу заява позивача від 19.09.2017 надана в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян». Заява відповідачем розглянута та на неї надана відповідь, жодного розпорядчого акта за такою заявою не прийнято.

Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.

Ухвалою суду від 01 березня 2019 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом разом з доказами поважності причин пропуску такого строку (арк. спр. 181-182).

Позивачем 13 березня 2019 року через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду (арк. спр. 190).

Ухвалою суду від 14 березня 2019 року продовжено розгляд даної адміністративної справи (арк. спр. 194).

Ухвалою суду від 15 березня 2019 року клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску позивачем такого строку та поновлено його (арк. спр. 200-201).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копії паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки від 31.03.2015 № 426 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 6-8).

З матеріалів пенсійної справи позивача, копію якої відповідачем надано до матеріалів справи, судом встановлено таке.

Позивач 14.01.2016 звернулася до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії (арк. спр. 115-116), до якої надала: копію трудової книжки від 25.071977 НОМЕР_3 (арк. спр. 124-129), копію паспорта громадянина України (арк. спр. 121-123), копію довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території (арк. спр. 119-120), заяву про відкриття рахунку (арк. спр. 138), копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 123).

Згідно з протоколом УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області від 18.01.2016 № 53 позивачу призначена пенсія за віком з 14.01.2016 у розмірі 1013,57 грн (арк. спр. 111).

Дослідженням розрахунку стажу позивача встановлено, що відповідачем до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, зарахований такий стаж: з 18.09.1984 по 12.06.1985 (0 років 8 місяців 25 днів), з 01.12.1996 по 07.06.1999 (2 роки 6 місяців 7 днів), з 08.06.1999 по 30.06.2000 (1 рік 0 місяців 23 дні), з 01.07.2000 по 29.11.2000 (0 років 4 місяці 29 днів), з 04.12.2000 по 31.12.2003 (3 роки 0 місяців 28 днів), з 01.01.2004 по 31.05.2014 (10 років 5 місяців 0 днів), загальний стаж - 18 років 2 місяці 22 дні (арк. спр. 112).

Позивачем 01.02.2016 подано додаткові документи для підтвердження стажу, а саме: копію атестата від 22.07.1977 № 6543 з листком успішності до нього (арк. спр. 148), копію атестата від 26.08.1982 № 11084 разом з листком успішності до нього (арк. спр. 149), довідку ДП «Луганськвугілля» від 26.10.2015 № 10-214 (арк. спр. 150).

Розпорядженням УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області від 04.02.2016 № 803814 здійснено допризначення пенсії позивачу з 14.01.2016 у розмірі 1706,16 грн, виходячи із стажу 32 роки 6 місяців 28 днів (арк. спр. 143).

Дослідженням розрахунку стажу позивача встановлено, що відповідачем до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, зарахований такий стаж: з 01.09.1975 по 22.07.1977 навчання (1 рік 10 місяців 22 дні), з 01.09.1981 по 26.08.1982 навчання (0 років 11 місяців 26 днів), з 18.09.1984 по 12.06.1985 (0 років 8 місяців 25 днів), з 13.06.1985 по 07.06.1999 (13 років 11 місяців 25 днів), з 08.06.1999 по 30.06.2000 (1 рік 0 місяців 23 дні), з 01.07.2000 по 29.11.2000 (0 років 4 місяці 29 днів), з 04.12.2000 по 31.12.2003 (3 роки 0 місяців 28 днів), з 01.01.2004 по 31.05.2014 (10 років 5 місяців 0 днів), загальний стаж - 32 роки 6 місяців 28 днів (арк. спр. 144).

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 19.09.2017 б/н, в якій просила роз'яснити, з яких підстав їй не зараховано до загального стажу роботи період з 25.07.1977 по 03.08.1984, до якої додала довідку ТОВ «Луганська фірма «Силует» б/н та б/д, що підтверджують стаж роботи позивача за цей період (арк. спр. 174, 175-176).

Листом від 02.10.2017 № 87/С-5 УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області повідомило позивачу, що у її трудовій книжці після зазначення дати звільнення 03.08.1984 з Ворошиловградської фабрики, начальник відділу кадрів своїм підписом не завірив правильність внесених відомостей, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 № 110. Якщо помилку в документах вчасно не виправлено, то цей період роботи необхідно підтвердити довідкою про роботу. У зв'язку з тим, що довідка видана установою, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Українській владі території, зарахувати цей період роботи до загального стажу роботи позивача відповідач не має можливості (арк. спр. 15).

Дослідженням копії трудової книжки позивача встановлено, що за спірний період у ній наявні такі записи:

- запис № 2 від 25.07.1977 про прийняття кравцем з пошиття верхнього одягу на Ворошиловградську фабрику індивідуального пошиву та ремонту одягу, наказ від 25.07.1977 № 142-ок;

- запис № 3 від 07.09.1981 про направлення на курси закрійників верхнього одягу при ПТУ-ОБУ строком на 12 місяців, наказ від 07.09.1981 № 179-ок;

- запис № 4 від 17.09.1982 після закінчення курсів закрійників направлена в ательє мод закрійником верхнього одягу, наказ від 17.09.1982 № 188-ок;

- запис № 5 від 03.08.1984 про звільнення за власним бажанням, наказ від 03.08.1988 № 156-ок (арк. спр. 13).

Також встановлено, що у трудовій книжці після запису № 5 наявні відомості, що запис здійснений начальником відділу кадрів ОСОБА_2, наявний відбиток печатки підприємства. При цьому, відсутній підпис цієї особи.

Дослідженням довідки від 19.07.2017 № 49, виданою ТОВ «Луганська фірма «Силует», встановлено, що на підставі архівних документів, що знаходяться на зберіганні у товаристві, підтверджено стаж роботи позивача на Ворошиловградській фабриці індивідуального пошиву та ремонту одягу з 25.07.1977 (наказ від 25.07.1977 № 142-ок) по 03.08.1984 (від 03.08.1984 № 156-ок). Підстави: особова картка форми Т-2, накази про прийом на роботу та звільнення (арк. спр. 17).

Згідно з довідкою б/д та б/н ТОВ «Луганська фірма «Силует» є правонаступником Ворошиловградської фабрики індивідуального пошиву та ремонту одягу (арк. спр. 18).

Також, позивачем до матеріалів справи надано копії наказів Ворошиловградської фабрики індпошиву та ремонту одягу від 25.07.1977 № 142-ок про прийняття позивача на роботу (арк. спр. 19-20), від 03.08.1984 № 156-ок про звільнення позивача з роботи за власним бажанням (арк. спр. 21).

Згідно з довідкою Державного архіву Луганської області від 01.10.2018 № С-133 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація щодо діяльності або ліквідації Ворошиловградської фабрики індпошиву і ремонту одягу відсутня (арк. спр. 16).

Відомості вказані у довідці також підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.03.2019 № 1005123679 (арк. спр. 197-199).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:

- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);

- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);

- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).

Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.[…].

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів (пункт 24 Порядку № 637).

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція), визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З вищевикладеного судом встановлено, що позивачу за її заявою від 14.01.2016, на підставі наданих документів УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області призначена пенсія за віком з 14.01.2016.

Під час призначення пенсії відповідачем повідомлено позивача про недостатність документів для врахування певного стажу роботи позивача, у тому числі й щодо роботи позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу з 25.07.1977 по 03.08.1984, та запропоновано подати додаткові документи, про що вказано у розписці-повідомленні до заяви.

Як встановлено судом, УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області відповідні записи у трудовій книжці позивача не враховані через відсутність у ній підпису уповноваженої особи, яким відповідно до пункту 4.1 Інструкції засвідчуються всі записи, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві.

З огляду на вищевикладені норми законодавства, суд погоджується з твердженнями представника відповідача, що на час призначення пенсії позивачу у відповідача були відсутні підстави для врахування до стажу роботи позивача періоду роботи позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу з 25.07.1977 по 03.08.1984.

Разом з тим, наведеними нормами права закріплено право особи як на перерахунок пенсії у зв'язку з настанням обставин, які тягнуть за собою зміну розміру пенсії, так і право особи на подання додаткових документів, яких не було подано при призначенні пенсії. При цьому, положення статті 45 Закону № 1058-IV є спільними для вказаних обставин лише в частині строків, з яких провадиться перегляд призначеної пенсії.

З викладених підстав суд вважає необґрунтованими твердження представника відповідача, що позивач після призначення їй пенсії не зверталася до відповідача із заявами про перерахунок пенсії.

Скориставшись своїм правом на подання додаткових документів, позивач 01.02.2016 (не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів) подала до відповідача документи, що підтверджували її навчання на курсах закрійників верхнього одягу, для проходження яких позивач направлялася під час роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу. Внаслідок чого відповідачем переглянутий стаж роботи позивача (додатково зарахований час навчання з 07.09.1981 по 17.09.1982) та розмір пенсії з моменту її призначення.

Крім того, позивачем 19.09.2017 (пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів) разом із заявою про роз'яснення підстав для незарахування до загального стажу роботу з 25.07.1977 по 03.08.1984 подано довідки, видані ТОВ «Луганська фірма «Силует». Відповідачем на підставі цих довідок не зарахований стаж роботи позивача, у зв'язку з тим, що довідки видані установою, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Українській владі території.

Суд не може погодитися з такою відмовою відповідача, з огляду на таке.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р та від 02.12.2015 № 1275-р місто Луганськ віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилась антитерористична операція.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2017 № 1085-р місто Луганськ віднесений до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до постанов Верховної Ради України від 17.03.2015 № 252-VII та № 254-VII м. Луганськ визнано тимчасово окупованою територією.

Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини2 (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Довідки, видані ТОВ «Луганська фірма «Стиль», як правонаступником Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній, містять відомості про період роботи позивача у спірний період та підстави видачі довідки з посиланням на первинні документи.

Позивачем, на підтвердження достовірності інформації, вказаної у цих довідках, надано копії наказів про прийняття на роботу та про звільнення з роботи у спірному періоді.

Суд зауважує, що інформація про роботу позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу у період з 25.07.1977 по 03.08.1984, вказана у трудовій книжці позивача, довідках ТОВ «Луганська фірма «Стиль», наказах Ворошиловградської фабрики індпошиву та ремонту одягу про прийняття на роботу позивача та про її звільнення є повністю узгодженою щодо відомостей про дату прийняття на роботу, відомостей про прийняття на роботу, звільнення з роботи, відомостей про первинні документи, якими оформлено прийняття на роботу за звільнення. Відповідно, суд вважає, що у своїй сукупності така інформація дає підстави стверджувати, що позивач дійсно працювала Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу у період з 25.07.1977 по 03.08.1984.

Крім того, суд зважає також на ті обставини, що робота позивача на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу була першою роботою позивача, записи про яку передують іншим записам у трудовій книжці позивача, до яких у відповідача не виникло жодних зауважень. Правильність та достовірність запису № 3 у трудовій книжці про навчання позивача на курсах закрійників у період з 01.09.1981 по 26.08.1982, здійсненого також уповноваженою особою Ворошиловградської фабрики індпошиву та ремонту одягу, підтверджена атестатом та листком успішності до нього. Такий період врахований відповідачем до загального стажу позивача, що підтверджено розрахунком стажу, здійсненим 04.02.2016 (арк. спр. 143).

З огляду на вищевикладене суд погоджується з твердженнями позивача, що нею вчинено усі дії та подано усі документи, необхідні для зарахування спірного стажу, та відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до стажу роботи позивача періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу у період з 25.07.1977 по 31.08.1981 та з 27.08.1982 по 03.08.1984.

Що стосується періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу - час навчання на курсах закрійників верхнього одягу з 01.09.1981 по 26.08.1982, то, як вище вказано, відповідачем такий стаж вже зарахований до загального стажу позивача.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в частині вимог щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо незарахування до стажу роботи позивача періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу, суд зазначає таке.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд вважає, що у даному випадку порушення прав позивача відбувається внаслідок відмови відповідача у зарахуванні до її стажу роботи періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу, а не внаслідок дій відповідача, які останній вчиняє з метою виконання своїх функцій та обов'язків.

Відповідно, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у зарахуванні до загального стажу ОСОБА_1 періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 31 серпня 1981 року та з 27 серпня 1982 року по 03 серпня 1984 року та, як наслідок, зобов'язати відповідача зарахувати цей період роботи до загального стажу позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо cплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (частина друга статті 133 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Ухвалою суду від 04.02.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 768,40 грн, як за одну вимогу немайнового характеру, до ухвалення судового рішення у даній справі.

Разом з тим, з позовної заяви слідує, що позивачем заявлено декілька вимог немайнового характеру, які є пов'язаними між собою.

Відповідно, задоволення хоча б однієї вимоги немайнового характеру має наслідком стягнення судового збору у розмірі 768,40 грн на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вулиця 1 травня, будинок 20, код за ЄДРПОУ 21792637) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області у зарахуванні до загального стажу ОСОБА_1 періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 31 серпня 1981 року та з 27 серпня 1982 року по 03 серпня 1984 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області зарахувати до стажу роботи для обчислення пенсії період роботи ОСОБА_1 на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу з 25 липня 1977 року по 31 серпня 1981 року та з 27 серпня 1982 року по 03 серпня 1984 року.

У задоволенні вимог щодо визнання неправомірними дій та зобов'язання зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи на Ворошиловградській фабриці індпошиву та ремонту одягу з 01 вересня 1981 року по 26 серпня 1982 року відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова