Рішення № 80504269, 13.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 березня 2019 року о 10 год. 10 хв.Справа № 280/15/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Серебрянникової О.А., та сторін

від позивача: адвокат Сосніна Л.І.,

від відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_3 (адреса реєстрації: 69114, АДРЕСА_1, адреса для листування: 69091, АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546)

про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати постанови про накладення штрафу за №ЗП2287/315/АВ/П/ТД-1ФС, якою у відповідності до абзацу 2 частини 2 ст.56 Кодексу законів про працю України за порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України застосовано до позивача штраф у розмірі 446760,00 грн. та за №ЗП2287/315/АВ/П/ПТ/ІП-2ФС, якою у відповідності до абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України застосовано до позивача штраф у розмірі 3723,00 грн.

03.01.2019 до канцелярії суду від ОСОБА_3 надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить зупинити виконання постанов Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 18.12.2018 №ЗП2287/315/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП2287/315/АВ/П/ПТ/ІП-2ФС про стягнення штрафу в сумі 446760,00 грн. та 3723,00 грн. відповідно, до набуття рішенням суду законної сили.

Ухвалою суду від 08.01.2019 заяву про забезпечення позову задоволено.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ФОП ОСОБА_4 та ще 4 фізичними особами було укладено договори цивільно-правового характеру, за умовами яких виконавці фізичні особи зобов'язуються виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених даними договорами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані послуги. В ході проведення контрольного заходу відповідачем встановлено, що протягом 2018 року таких осіб було допущено без укладання трудового договору, що порушує вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України та зобов'язано усунути таке: не допускати порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України - під час оформлення трудових відносин вживати заходів щодо укладання трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у відповідність до вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушнення № ЗП2287/315/АВ/П/ПТ/2ПТ від 28.12.2018 за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесений відповідачем відносно позивача, виявлене правопорушення було предметом розгляду в Хортицькому районному суді м. Запоріжжя 26 грудня 2018 року. Суд визнав ОСОБА_3 винним у скоєнні вказаних правопорушень і застосував санкції у вигляді штрафу в сумі 8500,00 грн. 02 січня 2019 року рішення набуло законної сили і виконане у добровільному порядку 08.01.2019.

Позивач також вважає незаконним притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 3723,00грн. за неповідомлення ДФС про прийняття на роботу особи з укладенням трудового договору, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України за № 413 від 17.06.2015. «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», як застосування подвійної відповідальності. Вбачаючи застосування подвійного притягнення до адміністративної відповідальності, відповідач просить суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначено на 06.02.2019 о 15 год. 00 хв. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву та пояснення відповідно.

Представник відповідача 25.01.2019 через канцелярію суду (вх. №3218) надав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на правомірність висновків акту перевірки та постанови. В обґрунтування законності прийнятої постанови про накладення штрафу відповідач посилається на те, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що у позивача існують випадки укладання цивільно-правових договорів, що мають ознаки трудових договорів. В даному випадку інспектором праці оцінювалась не форма договорів, а наявність фактичних трудових відносин між позивачем і зазначеними фізичними особами. Також звертає увагу суду на те, що дані договори не визнавались Головним управлінням незаконними або нечинними, зважаючи на те, що такі дії не входять до кола повноважень відповідача, не здійснювалось відповідачем і тлумачення наданих позивачем під час невиїзного інспектування договорів, а було лише проаналізовано характер відносин, які виникли між позивачем та вищезазначеними особами, на основі наданих позивачем документів та зроблено відповідні висновки. Наявність ознак трудового договору в договорах цивільно-правового характеру, на думку відповідача, є підставою для визнання таких договорів трудовими, оскільки зміст переважає над формою. Тобто йдеться про підміну трудових договорів цивільно-правовими. Таким чином, позивачем порушено приписи ст. 24 КЗпП України, а саме не оформлено належним чином трудові відносини з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

06.02.2019 відпозивача через канцелярію суду (вх. №4903) була подана відповідь на відзив відповідача.

Ухвалою суду від 06.02.2019 зупинено провадження по справі для примирення сторін до 13.03.2019.

Ухвалою суду від 13.03.2019 поновлено провадження по справі. Судове засідання призначено на 13.03.2019 о/об 09 год. 00 хв.

В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.

На підставі пп.20.1.4. п.20.1 ст.20, пп.75.1.3. п.75.1 ст.75, пп.80.2.7. п.80.2 , п.80.6 ст.80 Податкового кодексу України, 26.11.2018 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було видано накази №№ 4017,4018 та 4019 про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету з тривалістю перевірки 10 діб, починаючи з 26.11.2018. На підставі наказу оформлені направлення від 26.11.2018 №680-685 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування 6 спеціалістам ДФС.

26 та 27 листопада 2018 р. до перевірки були залучені інспектори праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (службові посвідчення НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6). Інспектори здійснили позапланову перевірку - інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на предмет додержання вимог законодавства з питань праці, за наслідками якого 27.11.2018 складено Акт за № ЗП2287/315/АВ.

Під час заходу державного нагляду перевірялося наступне: оформлення трудових відносин, укладання трудових договорів; додержання мінімальних гарантій в оплаті праці та строків виплати заробітної плати

В Актах, складених спеціалістами ДФС та інспектором ГУ Держпраці зазначено детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну норму законодавства, а саме порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Актами встановлено, що на протязі 2018 року 4 осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як продавців у магазинах по АДРЕСА_4, а також у кіоску АДРЕСА_5 а також не повідомлено у встановленому порядку органи ДФС про прийняття на роботу одного працівника з укладенням трудового договору.

18.12.2018 Головним управлінням Держпраці в Запорізькій області розгляуто справи про порушення норм законодавства про працю та винесено постанови №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ/1П-2ФС про накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу в сумі 3723,00 грн та №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ/ТД-1ФС про накладення штрафу у сумі 446760,00 грн.

Протокол про адміністративне правопорушнення № ЗП2287/315/АВ/П/ПТ/2ПТ від 28.11.2018 за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення був направлений до Хортицького районного суду м.Запоріжжя для розгляду та застосування санкцій. 26 грудня 2018 року справа про адміністративні правопорушення була розглянута. Суд визнав ФОП ОСОБА_3 винним у скоєнні виявлених правопорушень і застосував санкції у вигляді штрафу в сумі 8500,00грн. 02 січня 2019 року рішення набуло законної сили і 08 січня 2019 р. виконане.

Відповідно до ч. 4 ст.72 КАС України постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За таких обставин, факт вчинення правопорушення, передбаченого абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ, є доведеним.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адлміністративній справі, що набуло законної сили, не доказуються при розгляді справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені обставини, якщо інше не встановлено законом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, вислухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, Кодекс законів про працю України та стаття 53 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Головне управління Держпраці у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - «Порядок № 295»), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 № 509.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі Порядок №295).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі за текстом Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Пунктом 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади .

Пунктом 3 Порядку № 509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу, пункт 8 Порядку № 509.

З 1 січня 2017 року збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання "тіньової" зайнятості, легалізації заробітної плати.

Так, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На підставі статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня 2018 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 3723,00 гривні.

Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2018 за порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до ФОП ОСОБА_3 накладення штраф у розмірі 446760,00 грн.

Суд зауважує, що постанови про накладення штрафу за порушення вимог ст. 24 КЗпП України вносяться у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Законодавством визначено фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформленні трудових відносин з працівниками, метою винесення постанов є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів.

Судом встановлено, що 26 та 27 листопада 2018 р. інспекторами праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (службові посвідчення НОМЕР_2,НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5,НОМЕР_6) здійснено позапланову перевірку - інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на предмет додержання вимог законодавства з питань праці, за наслідками якого 27.11.2018 складено Акт за № ЗП2287/315/АВ.

В Актах, складених спеціалістами ДФС та інспектором ГУ Держпраці зазначено детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну норму законодавства, а саме порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Актами встановлено, що на протязі 2018 року 4 осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як продавців у магазинах по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7, а також у кіоску АДРЕСА_8 а також не повідомлено у встановленому порядку органи ДФС про прийняття на роботу працівника з укладенням трудового договору.

18.12.2018 Головним управлінням Держпраці в Запорізькій області розгляуто справи про порушення норм законодавства про працю та винесено постанови №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ/1П-2ФС про накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу в сумі 3723,00 грн та №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ/ТД-1ФС про накладення штрафу у сумі 446760,00 грн.

Протокол про адміністративне правопорушнення № ЗП2287/315/АВ/П/ПТ/2ПТ від 28.12.2018 за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення був направлений до Хортицького районного суду м.Запоріжжя для розгляду та застосування санкцій. Судом було винесене рішення про притягнення ФОП ОСОБА_3 до відповдільності у вигляді штрафу в сумі 8500,00 грн., які після набутя рішенням суду законної сили 02 січня 2019 року були сплачені ним в добровільному порядку 08.01.2019.

Отже, має місце подвійне застосування фінансових санкцій за одне й те ж правопорушення.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Диспозиції абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП в частині визначення зазначеного правопорушення абсолютно тотожні: «фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», які не мають жодної відмінності.

Суб'єкти відповідальності, як за абз.1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ, так і за ч.2 ст.41 КУпАП повністю співпадають, оскільки в обох випадках до відповідальності притягається фізична особа-підприємець. Зокрема, у санкції за ч.2 ст.41 КУпАП розмір стягнення для фізичної особи-підприємця визначено окремо від стягнення для посадових осіб підприємств, установ і організацій.

В обох випадках у санкціях статті передбачений один й той самий вид стягнення - штраф у грошовій формі.

Тобто, обидві відповідальності, передбачені абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП, є за своєю сутністю штрафними (каральними), і жодна з них не має ознаки правовідновленої (компенсаційної) відповідальності.

Саме штрафний характер відповідальності, передбаченої абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ та ч. 2 ст. 41 КУпАП, дає підстави ототожнювати ці норми, як один вид відповідальності.

Та обставина, що санкції, передбачені абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП, містяться у різних нормативно-правових актах, не є вирішальним.

В даному випадку ОСОБА_3, як фізичну особу-підприємця, притягнуто за абсолютно ідентичні факти - фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також допуск однієї особи до роботи - за трудовим договором, але без повідомлення фіскальних органів про це - за абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 грудня 2018 року у справі №814/2156/16 (адміністративне провадження №К/9901/17864/18).

В зазначеній постанові, зокрема, Верховним Судом були зроблені такі висновки:

23. Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

24. Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

25. Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

26. За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

27. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

28. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

29. Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

30. Штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

31. Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.

32. Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

33. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

34. Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

35. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

36. Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

37. Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст. 61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.

38. У теорії права виділяють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність. Водночас, дискутується питання про видову самостійність процесуальної, сімейної, екологічної та деяких інших видів відповідальності. Критерієм видової класифікації заходів відповідальності має бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним спричинена. (Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навч. посібник. Вид. 9-те, зі змінами. - Львів: Край, 2007. - 192 с. - С. 162-163).

39. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:

(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;

(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;

(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;

(г) суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;

(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, Суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.

40. Висновок суд першої інстанції про віднесення відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП до кримінальної відповідальності Суд вважає помилковим, оскільки висновки ЄСПЛ, застосовані судом першої інстанції, стосувалися тлумачення автономного поняття «кримінальне провадження» для цілей застосування Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Водночас, для застосування ст. 61 Конституції України та національного законодавства ці висновки не є релевантними.

41. Суд також вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин Податкового кодексу України, оскільки поняття, що містяться у ст. 14 цього Кодексу, розкривають значення термінів та понять, які застосовуються лише в Податковому кодексі України. Відповідно, до понять, які наведено у КЗпП України положення Податкового кодексу України не застосовуються.

42. Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, Суд звертає увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24.10.16, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Полтавській області № №9-НП від 07.10.2016 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України.

Враховуючи викладене, а також встановивши факт подвійного застосування фінансових санкцій, суд вважає, що накладення відповідачем позивача штрафу у розмірі 3723,00 грн. та 446760,00 грн. не може вважатись правомірним.

Згідно зі статтею 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та оцінці всіх фактів і обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Таким чином, суд прийшов до думки, що висновки про порушення позивачем трудового законодавства, зроблені відповідачем в Акті, є обґрунтованими та доведеними, але при цьому допущене подвійне притягнення до однієї і тієї ж відповідальності за одні й ті ж правопорушення, у зв'язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 4504,83 грн., що підтверджується квитанцією №13 від 03.01.2019.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_10, адреса для листування: АДРЕСА_11 код ДРФО НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про накладення штрафу за №ЗП2287/315/АВ/П/ТД-1ФС, якою застосовано до ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_12, адреса для листування: АДРЕСА_9, код ДРФО НОМЕР_1) штраф у розмірі 446760,00 грн.

Визнати протиправними та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про накладення штрафу за №ЗП2287/315/АВ/П/ПТ/ІП-2ФС, якою застосовано до ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_13, адреса для листування: АДРЕСА_9, код ДРФО НОМЕР_1) штраф у розмірі 3723,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) на користь ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_10, адреса для листування: АДРЕСА_14, код ДРФО НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 4504 (чотири тисячі п'ятсот чотири) грн. 83 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 18.03.2019.

Суддя Р.В. Сацький