Рішення № 80504212, 13.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 березня 2019 року 09 год. 00 хв.Справа № 280/609/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1)

до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70608, Запорізька область, м.Пологи, вул. Магістральна, буд. 245; код ЄДРПОУ 40386712)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з серпня 2014 року;

- зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість по ній з серпня 2014 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку в Пологівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Зазначає, що відповідачем не було здійснено жодних дій щодо виплату позивачу пенсії з серпня 2014 року, а на його усні та письмові звернення ні територіальним пенсійний органом, ні Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ні Пенсійним фонду України він відповідей не отримав. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 20 лютого 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено судове засідання на 13 березня 2019 року о 09 годині 00 хвилин без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 13 березня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області.

11 березня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому послався на те, що в березня 2016 року заборгованість з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2016 року нарахована в розмірі 36612,80 грн. та винесена на виплату у квітня 2016 року. Проте, за результатами інформаційного обміну бази даних вимушено переміщених осіб з управлінням соціального захисту населення Пологівської райдержадміністрації, виплата пенсії позивачу не була розпочата. Зазначає, що позивач з квітня 2016 року та по теперішній час за поновленням виплати пенсії не звертався. Просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується наданим до матеріалів справи пенсійним посвідченням № НОМЕР_1.

Відповідно до довідки від 18 січня 2016 року № 2318/7456 ОСОБА_1 був взятий на облік управління соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, як внутрішньо переміщена особа.

Вказана довідка не була скасована.

22 лютого 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо запиту пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м.Донецька.

Електронна пенсійна справа надійшла до відповідача 09 березня 2016 року та була взята на облік.

Відповідачем була нарахована заборгованість з виплати пенсії з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2016 року, яка загалом склала 36612,80 грн., та винесена на виплату у квітні 2016 року. Проте, за результатами інформаційного обміну бази даних вимушено переміщених осіб з управлінням соціального захисту населення Пологівської райдержадміністрації, виплата пенсії позивачу не була розпочата.

26 лютого 2019 року відповідачем було направлено запит до УСЗН Пологівської РДА про надання інформації щодо підстав занесення позивача до Звіту О/Р, у якому прописана особливість 93. Згідно відповіді від 28 лютого 2019 року за вих. № 2148/06 УСЗН не може пояснити причини та підстави занесення позивача о Звіту О/Р, у якому прописана особливість 93.

У зв'язку з наведеним відповідачем не було здійснено дій щодо нарахування та виплати пенсії з 01 квітня 2016 року та по час звернення позивача до суду.

Позивач не погодившись із зазначеною бездіяльністю відповідача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставі припинення здійснення позивачу пенсійних виплат з серпня 2014 року територіальний орган Пенсійного фонду посилається на результати інформаційного обміну бази даних вимушено переміщених осіб з управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області. На запит відповідачем територіальним органом УСЗН надано відповідь, в якій повідомлено позивачу дійсно видана довідка про взяття на облік, як внутрішньо переміщену особу, але у зв'язку з неодноразовими оновленнями та змінами в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік переміщених осіб, інформація щодо правових підстав та причин внесення позивача до Звіту О/Р, в якому прописана особливість 93, не збереглась.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується посилання відповідача про те, що поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то суд зазначає, що воно не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому ЄСПЛ зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі 805/402/18 (провадження № 11-644асі18).

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати (з серпня 2014 року) та ненарахування (з квітня 2016 року) пенсії відбулось всупереч вимог чинного законодавства України, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію з серпня 2014 року.

На час звернення до суду виплату пенсії позивачу не поновлено, у зв'язку із чим суд вважає, що в даному випадку задоволенню підлягають вимоги позивача стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії з серпня 2014 року. Разом з тим суд зазначає, що вимога стосовно зобов'язання нарахування та виплати пенсії за період з серпня 2014 року підлягає частковому задоволенню, так як відповідачем надано до суду докази нарахованої, але не виплаченої суми пенсії за період з серпня 2014 року по березень 2016 року включно, в розмірі 36612,80 грн.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимоги позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

За приписами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини 1 статті 283 цього Кодексу.

Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з серпня 2014 року та зобов'язання відповідача вчинити певні дії по виплаті заборгованості по пенсії. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов'язано відповідача вчинити певні дії.

З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи вищезазначене, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Нормами частини 2 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70608, Запорізька область, м.Пологи, вул. Магістральна, буд. 245; код ЄДРПОУ 40386712) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2014 року.

Зобов'язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування пенсії з 01 квітня 2016 року та виплату пенсії з серпня 2014 року та виплатити заборгованість по ній з серпня 2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на користь Державного бюджету України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 13 березня 2019 року.

Суддя М.С. Лазаренко