Рішення № 80503454, 15.03.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/344/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Луцький РВ ДВС) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 10.12.2017 року у ВП №46989926.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що старшим державним виконавцем Луцького РВ ДВС Будьом С. Л. винесено постанову від 10.12.2017 року у виконавчому провадженні №46989926 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 111 932,84 грн., яка винесена при примусовому виконанні виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області, виданого 09.02.2015 року за рішенням від 09.12.2014 у справі № 161/15423/14-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору такою, що підлягає скасуванню, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. У межах виконавчого провадження №46989926 вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання судового рішення та фактичне його виконання не здійснювалось, а тому винесена у цьому виконавчому провадженні постанова про стягнення виконавчого збору (оскаржувана постанова) є безпідставною та протиправною.

Відтак, просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 10.12.2017 року у ВП №46989926.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві від 13.03.2019 року позовні вимоги не визнав, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Як визначено частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, справу вирішено у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 09.12.2014 року №161/15423/14-ц стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 солідарно в користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним від 09 вересня 2008 року № 11392482000 в сумі 98839 доларів 03 центів США, що у гривневому еквіваленті становить 1267333 (один мільйон двісті шістдесят сім тисяч триста тридцять три) гривні 31 копійка та складається з: кредитної заборгованості - 1118110,46 грн., заборгованості по процентам - 135493,08 грн., пені за порушення термінів сплати кредиту - 2102,46 грн., пені за порушення термінів сплати процентів 11627, 81 грн.

З оглянутих судом матеріалів виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у Луцькому РВ ДВС перебував виконавчий лист, виданий 09.02.2015 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованості в сумі 1 267 333,31 грн. та по 1 218 грн. судового збору.

23.03.2015 року старшим державним виконавцем ВДВС Луцького РУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №46989926 по виконанню вказаного виконавчого листа.

Згідно заяви №23-5/1271 від 23.10.2017 року стягувача ПАТ «Укрсиббанк» про повернення виконавчого документа старшим державним виконавцем Луцького РУЮ ГТУЮ 10.12.2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №46989926.

Також, старшим державним виконавцем Луцького РУЮ ГТУЮ відповідно до статтей 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» 10.12.2017 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №46989926, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 111 932,84 грн.

13.12.2017 року старшим державним виконавцем Луцького РУЮ ГТУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 55366552 з виконання постанови ВП №46989926 від 10.12.2017 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 06.03.2018 року скасовано заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 09.12.2014 року у справі №161/15423/14-ц.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 26.03.2018 року у справі №161/15423/14-ц залишено без розгляду позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено судом, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представник позивача дізнався про наявність постанови від 10.12.2017 року щодо стягнення виконавчого збору та отримав вказану постанову 31.01.2019 року, що вбачається з заяви від 24.01.2019 року. Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що у ДВС докази вручення даної постанови відсутні. Також не міг надати будь-які докази відправлення позивачу даної постанови поштою.

Беручи до уваги, що позов подано на пошту 07.02.2019 року та отримано судом 12.02.2019 року за вх. №2135/19 як вбачається з відбитка штемпеля вхідної кореспонденції суду, тому суд приходить до висновку про поважність пропуску строку звернення в суд з позовом, а відтак позовна заява подана з дотриманням строку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Луцькому РВ ДВС перебував виконавчий лист, виданий 09.02.2015 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованості в сумі 1 267 333,31 грн. та по 1 218 грн. судового збору. Згідно заяви №23-5/1271 від 23.10.2017 року стягувача ПАТ «Укрсиббанк» про повернення виконавчого документа старшим державним виконавцем Луцького РУЮ ГТУЮ 10.12.2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №46989926. Разом з цим, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №46989926 боржником виконавчий лист не виконано, та немає доказів стягнення виконавцем вказаної заборгованості.

Судом дослідивши матеріали виконавчого провадження, здійснивши аналіз наведених правових норм та обставин справи встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, виданим 09.02.2015 року Луцьким міськрайонним судом.

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові від 10.12.2017 року про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

Разом з тим, як встановлено судом ухвалою Луцького міськрайонного суду від 06.03.2018 року скасовано заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 09.12.2014 року у справі №161/15423/14-ц. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 26.03.2018 року у справі №161/15423/14-ц залишено без розгляду позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Таким чином, відсутнє рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист №161/15423/14-ц виданий 09.02.2015 року так як наслідок винесена оскаржувана постанова від 10.12.2017 року.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що іншим боржником у виконавчому провадженні №51806901 з виконання вищевказаного рішення суду про стягнення заборгованості вже оскаржувалась постанова ДВС від 07.07.2017 року про стягнення виконавчого збору. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 16.05.2018 року в справі №161/5666/18, яка набрала законної сили, вказана постанова від 07.07.2017 року про стягнення виконавчого збору скасована.

Так, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Слід зазначити, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Таким чином доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом є помилковими, оскільки у разі стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі К/9901/3131/17 (№819/1116/17) від 28.02.2019 року, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.

Отже, державним виконавцем в процесі виконання рішення суду про стягнення заборгованості не було враховано вищевказані обставини та при винесенні постанови від 10.12.2017 року про стягнення виконавчого збору, не враховано що оскільки примусового виконання рішення фактично не відбулось, сума з боржника стягнута не була, тому постанова ДВС від 10.12.2017 року про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної постанови від 10.12.2017 року ВП №46989926 про стягнення виконавчого збору, з огляду на що остання підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь позивача слід стягнути сплачений ними судовий збір в розмірі 1 119,33 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя С. Л. від 10.12.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору ВП №46989926.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 119,33 грн. (одна тисяча сто дев'ятнадцять гривень 33 копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1 (43018, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Степова, 96, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідач Луцький районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27а, код ЄДРПОУ 35041407)

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич