Рішення № 80503351, 14.03.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/186/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,

за участю представника відповідача Сущ О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 19.07.2018 року про відмову у поновленні пенсії, визнання бездіяльності протиправною щодо непоновлення пенсії, зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року шляхом призначення пенсії відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є громадянкою України, у 1991 році їй по досягненні віку та наявності необхідного страхового стажу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалася їй до виїзду за кордон. 29 грудня 1991 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, однак починаючи з 1992 року і станом на сьогоднішній день не отримує призначеної пенсії.

З метою реалізувати своє право на поновлення пенсії позивачка звернулася до відповідача з особистою відповідною заявою про поновлення їй пенсії, яка засвідчена нотаріально в Державі Ізраїль та легалізована печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Відповідач рішенням від 19.07.2018 року відмовив їй у поновленні виплати пенсії, посилаючись на відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Державою Ізраїль, а також відсутність реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача.

Позивачка вказану відмову у поновленні пенсійних виплат вважає протиправною, оскільки вона порушує її право на пенсійне забезпечення. Вказує на те, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, рішення Європейського суду з прав Людини у справіofv. Ukraine та рішення Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі №21-168а-15 були скасовані положення законодавства, що забороняли виплату пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому вона має беззаперечне право на поновлення належних їй пенсійних виплат з 07 жовтня 2009 року, тобто з дати прийняття Конституційним Судом України вищенаведеного рішення, та з урахуванням втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 29.01.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов (а.с.1).

18 лютого 2019 року за вх. №2471/19 на адресу суду надійшов від відповідача відзив на позовну заяву (а.с.147-149), в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог, оскільки на даний час міжнародного договору, який би регулював порядок виплати пенсії, між Україною та Державою Ізраїль не укладено. Вказує на те, що між ОСОБА_2 та ГУ ПФУ у Волинській області відсутній публічно-правовий спір, оскільки лист від 19.07.2018 року, на який посилається позивач, не є рішенням відповідача про відмову у поновленні пенсії. Крім того, зазначає, що відповідно до пп.5 п.4 Положення про головні управління ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, головне управління здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсії військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Таким чином, ГУ ПФУ у Волинській області здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсії виключно військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам, які мають право на пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". У решті випадків функції щодо призначення (перерахунку), виплати пенсії іншим категоріям осіб в порядку, встановленим чинним законодавством, здійснюють районні управління відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2. З огляду на зазначене представник відповідача вважає, що вимоги позивача є необгрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають до задоволення. Крім того, розгляд справи просить здійснювати з викликом сторін.

Ухвалою суду від 19.02.2019 року справу було вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.152).

В судове засідання представник позивача не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчить його підпис 27.02.2019 року на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.155).

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд в позові відмовити повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України. 29 грудня 1991 року позивачка виїхала з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується копіями посвідчення особи НОМЕР_1, що видане органом відділення МВС в м. Хайфа, 08.03.1992 року (а.с.40-41) та закордонного паспорту НОМЕР_2 (а.с.166). До виїзду за кордон позивачка отримувала призначену пенсію в місті Луцьку, де проживала за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з виїздом за кордон ОСОБА_2 отримала пенсійний аванс за 6 місяців, однак в подальшому виплата їй пенсії була припинена.

11 квітня 2018 року ОСОБА_2 подала до Пенсійного фонду України заяву, в якій просила направити дану заяву до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України та зобов'язати його поновити виплату пенсії (а.с.165).

Пенсійний фонд України листом від 18.06.2018 року №13054/С-11 (а.с.163) направив дане звернення позивачки Головному управлінню Пенсійного фонду України, яке листом від 19.07.2018 року №879/С-01 (а.с.35-36) повідомило ОСОБА_2 про те, що відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рн/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV" і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Однак, Верховною Радою України до теперішнього часу не приведено у відповідність до Конституції України законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного міжнародного договору.

28.09.2012 року між Україною та Державою Ізраїль підписано Угоду про соціальне забезпечення. 22.10.2013 зареєстровано Проект Закону "Про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення", однак 22.04.2014 року даний законопроект відкликано.

Призначення (перерахунок) і виплату усіх видів пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомога на поховання та інших виплат відповідно до законодавства, (крім пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам) здійснюють управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління.

Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначив, що у Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України немає підстав для поновлення виплати позивачу пенсії.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст. 49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З наведеного слідує висновок, що з 7 жовтня 2009 року пенсія громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон виплачується на загальних підставах, незалежно від наявності відповідного міжнародного договору між Україною та державою, в якій проживає пенсіонер.

Більш того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В свою чергу, Верховний Суд України у своїй постанові від 6 жовтня 2015 року у справі № 21-2419а15 зазначив, що з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З листа ГУ ПФУ у Волинській області від 19.07.2018 року №879/С-01 слідує, що у Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України немає підстав для поновлення виплати позивачу пенсії. З цього приводу суд зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями щодо поновлення позивачу пенсії, оскільки відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до пп.5 п.4 Положення про головні управління ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, Містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за №40/26485), головне управління здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсії військовослужбовцям, особам, рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Відповідно до пп.7 п.4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.2015' року за №41/26486), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління, призначає (здійснення перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З наведеного слідує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснює призначення (перерахунок), виплати та поновлення пенсій виключно військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам, які мають право на пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". При цьому, повноваженням щодо призначення та поновлення пенсії позивачу наділене Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області, тобто територіальне управління ПФУ за останнім постійним місцем проживання позивача (м. Луцьк). Відтак, суд приходить до висновку що ГУ ПФУ у Волинській області безпідставно перебрало на себе повноваження іншого територіального органу Пенсійного фонду України та надало позивачу відповідь у листі від 19.07.2018 року №879/С-01 про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно Закону України "Про звернення громадян" відповідач зобов'язаний був направити заяву позивача за належністю до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, а саме до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області та повідомлення про це позивача.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви ОСОБА_2 про відновлення їй виплати пенсії, не надіславши її заяву за належністю до територіального органу Пенсійного фонду України, та не повідомив про це заявника, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області направити заяву ОСОБА_2 про відновлення їй виплати пенсії для повторного розгляду в Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначене, судом встановлено порушення відповідачем вищезазначених критеріїв, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 про відновлення їй виплати пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області направити заяву ОСОБА_2 про відновлення їй виплати пенсії для повторного розгляду в Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складений 19.03.2019 року.

Суддя В.Д. Ковальчук