Рішення № 80500186, 18.03.2019, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 678/225/16-ц

2/683/51/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді Сагайдак І.М.

секретаря Повзун С.В

з участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2;

відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів цивільну справу №678/225/16-ц, 2/683/51/2019 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя та вселення у житловий будинок, поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації,

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 і просила вселити її у квартиру АДРЕСА_1, зобов»язавши відповідача передати їй ключ від вхідних дверей.

В обґрунтування заявленого позову вказувала, що з 10.08.1996 року по 16.05.2016 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Після народження доньки ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 вони переїхали в смт. Летичів, де поселились у недобудованому житловому будинку по АДРЕСА_1 та проживали у ньому до кінця червня 2016 року. Після розірвання шлюбу відповідач змінив замки на вхідних дверях до будинку та не допускає її у будинок, тим самим чинить їй перешкоди у користуванні житлом. Вказує, що припинення сімейних відносин із ОСОБА_3 не позбавляє її права користуватись житловим приміщенням, де вона на законних підставах проживала 18 років, а тому просить вселити її у це приміщення.

В ході судового розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово збільшувала заявлені позовні вимоги (Т.1 а.с.73-75, Т.2 а.с.94-97, Т.3 а.с.63-64) й остаточно просила:

- вселити її у житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1;

- визнати житловий будинок та господарські споруди, розташовані по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3;

- визнати автомобіль марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та трактор колісний ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3;

- здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_3 у власність автомобіль марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та трактор колісний ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4;

- стягнути з ОСОБА_3 на її користь 81529 грн. як компенсацію 1/2 частки вартості спільного майна подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що під час спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_3, його мати ОСОБА_5 подарувала йому незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований. На момент вселення до казаного будинку він складався лише з оштукатурених стін та даху, без внутрішнього оздоблення, без облаштування кухні та ванної кімнати. Після вселення до будинку за спільні кошти із відповідачем ними було проведено оздоблення будинку та його технічне оснащення, проведено євроремонт, що суттєво збільшило вартість будинку порівняно із його вартістю на момент дарування.

Так, за період з 1998 по 2010 рік ними було здійснено: цементну штукатурку зовнішніх стін будинку, встановлення металопластикових вікон, облаштування підлоги з дубових досок, встановлення міжкімнатних дверей, внутрішню штукатурку та фарбування стін, монтування водопроводу та каналізації, технічне обладнання кухні та ванної кімнати, спорудження зовнішнього металевого паркану, облаштування подвір»я бруківкою та натуральним каменем.

Оскільки зазначені будівельні роботи призвели до суттєвого збільшення вартості вказаного будинку, тому відповідно до положень ст.25 КпШС України, а також ст.62 СК України, вказаний будинок є спільною сумісною власністю її та відповідача.

Крім того, у період шлюбу ними було придбано автомобіль марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та трактор колісний ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, які зареєстровані за відповідачем. Оскільки в добровільному порядку ОСОБА_3 не бажає поділу зазначеного майна, тому просить зазначені транспортні засоби виділити відповідачу, стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію вартості належної їй 1/2 частини цього майна.

Також, в одній із заяв про збільшення позовних вимог (Т.2 а.с.94-97) ОСОБА_1 просила визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2, та провести її поділ.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року (Т.3 а.с.57) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю подружжя та її поділ залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1 у цьому будинку.

В обґрунтування заявленого позову вказував, що вищезазначений житловий будинок є його особистою власністю. У зазначеному будинку з 03.04.1998 року зареєстровано місце проживання його колишньої дружини ОСОБА_1, з якою тривалий час він не підтримує ніяких стосунків. Через постійні конфлікти та скандали зі сторони ОСОБА_1 між ними існують вкрай неприязні відносини. В зв»язку із розірванням 16.05.2016 року шлюбу, ОСОБА_1 втратила статус члена сім»ї власника будинку, будь-яких витрат на утримання житла, сплату комунальних послуг не несе, чим перешкоджає йому, як власнику житла, користуватись ним.

Ухвалою суду від 29 серпня 2016 року (Т.1 а.с.56) вимоги за зустрічним позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації об»єднано в одне провадження із вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги, з урахуванням збільшених позовних вимог, підтримали у повному обсязі, просять позов задоволити. Проти зустрічного позову заперечили, подали відзив на зустрічний позов, у якому вказують, що ОСОБА_1, як дружина власника спірного житлового будинку на законних підставах вселилась у цей будинок, несе витрати по його утриманню, іншого житла не має, а тому правові підстави для її виселення відсутні.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 зустрічний позов підтримали у повному обсязі, просять задоволити. Проти первісного позову заперечили та подали відзив, у якому вказують, що спірний житловий будинок є особистою власністю ОСОБА_3, який набув його на підставі договору дарування. З часу реєстрації шлюбу із відповідачкою і до серпня 2003 року вони проживали у м. Хмельницький, після чого переїхали до смт. Летичів і почали проживати у належному йому житловому будинку. Вказує, що з моменту набуття ним права власності на житловий будинок будь-яких добудов, дороговартісних ремонтів у будинку не проводилось, а здійснювався лише косметичний ремонт, який не призвів до істотного збільшення вартості цього будинку. Також вказує, що спільне проживання із ОСОБА_1 є неможливим через вкрай неприязні відносини між ними, постійні сварки та скандали з її сторони, вона втратила статус члена його сім»ї, витрат на утримання житла, поточні ремонти, комунальні послуги не несе, хоча й залишається проживати у будинку, тому підстав для її вселення у будинок немає. Заперечує проти стягнення з нього компенсації вартості автомобілів, посилаючись на те, що автомобіль ВАЗ21063 був проданий ним 01 жовтня 2006 року ОСОБА_6, а кошти від його продажу були витрачені на потреби сім»ї. Трактор знаходиться в несправному стані й на його ремонт необхідні значні кошти, а тому не погоджується із висновком експерта щодо вартості цього трактора, вважає її значно завищеною.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 10 серпня 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 16 травня 2016 року.

30 березня 1998 року на підставі договорів дарування, посвідчених того ж дня державним нотаріусом Летичівської державної нотаріальної контори Михальчуком М.М., зареєстровані в реєстрі за №1019 та №1021, ОСОБА_3 набув у власність житловий будинок з господарськими спорудами (цегляний хлів, кам»яний погріб, шиферний навіс), розташований по АДРЕСА_1, також земельну ділянку розміром 2500 кв.м, що розташована за цією ж адресою.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються та підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.

Аналогічні положення закріплені й у ст.57 СК України.

Відповідно до ст.25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

На підставі ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеною нормою правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об»єкта, його якісних характеристик.

Відповідно до роз»ясень, даних у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору між подружжям про майно необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з»ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об»єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна об»єкта.

Звертаючись до суду з позовом про визнання житлового будинку АДРЕСА_1, що було набуте відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору дарування, спільною сумісною власністю подружжя, позивачка ОСОБА_1 вказувала, що у період шлюбу за спільні з відповідачем кошти ними було проведено оздоблення та технічне оснащення будинку, зокрема, здійснено цементну штукатурку зовнішніх стін будинку, встановлено металопластикові вікна, облаштовано підлогу з дубових досок, встановлено міжкімнатні двері, здійснено внутрішню штукатурку та фарбування стін, змонтовано водопровід та каналізацію, здійснено технічне обладнання кухні та ванної кімнати, споруджено зовнішній металевий паркан, облаштовано подвір»я бруківкою та натуральним каменем, що суттєво збільшило вартість будинку.

Разом з тим, на підтвердження цих обставин, позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що у спірному будинковолодінні дійсно була проведена реконструкція нею особисто чи спільно з відповідачем та що внаслідок такої реконструкції будинковолодіння значно збільшилося у своїй вартості.

Надані позивачкою квитанції та накладні про відпуск на ім»я ОСОБА_3 у 2006 році лісопродукції, а також на розроблення проектної документації та підведення газопостачання від 2011 року (Т.2 а.с.108-109) не свідчать про суттєве збільшення вартості спірного будинковолодіння.

Висновок судової будівельно-технічної експертизи №50/17 від 08 листопада 2017 року (Т.2 а.с.33-62), на яку посилається сторона позивача, не дає відповіді на питання про збільшення вартості спірного будинковолодіння внаслідок трудових або грошових затрат позивачки чи обох сторін, а лише визначає вартість спірного будинковолодіння станом на 22 січня 1988 року та ринкову вартість цього ж будинковолодіння на час проведення експертизи, що є недостатнім для висновку про істотність збільшення вартості майна об»єкта внаслідок трудових або грошових затрат позивачки чи обох сторін.

Згідно з ч.1, ч.5 і ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За відсутності доказів такої суттєвої ознаки як істотність збільшення вартості житлового будинку, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя задоволенню не підлягають.

Судом також встановлено, що 01 листопада 2001 року сторонами було придбано автомобіль марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, а 17 липня 2006 року - трактор колісний ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, які зареєстровані на ім»я відповідача ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Територіального сервісного центру №6841 від 25.04.2018 року та довідкою Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області від 23.05.2018 року (Т.2 а.с.194, 200).

Середня ринкова вартість зазначених транспортних засобів станом на 23 серпня 2018 року (на час проведення експертизи) становить: автомобіля марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 - 17570 грн., трактора колісного ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 - 145488 грн., що підтверджується висновками експерта №033/07/2018 від 10.09.2018 року та №033/1/07/2018 від 18.09.2018 року відповідно.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.61 СК України об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім»ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Положення цієї норми визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, тобто один із подружжя вправі заперечити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об»єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Докази у справі достовірно вказують на те, що спірні транспортні засоби придбані сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а тому вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що автомобіль ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, був відчужений ним 01 жовтня 2006 року, а кошти витрачено в інтересах сім»ї, не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження цих обставин відповідачем не було надано жодних належних і допустимих доказів. Крім того, на час розгляду даної справи зазначений автомобіль залишається зареєстрованим за ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Територіального сервісного центру №6841 від 25.04.2018 року (Т.2 а.с.194).

Згідно з частиною першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.2 ст.71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст.71 СК України).

Крім того, у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз»яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У разі недосягнення згоди між подружжям щодо поділу майна може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

Положеннями статті 365 ЦК України встановлено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов'язань перед відповідачем.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що вона просить поділити спірні транспортні засоби, виділивши їх у власність ОСОБА_3 та стягнувши з нього на її користь компенсацію у розмірі вартості належної їй частки, що становить 81529 грн.

Однак, виходячи з вищезазначених нормативних положень, зокрема ч.1 ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечував щодо сплати грошової компенсації на користь позивачки й вимог про припинення права ОСОБА_1 на частку у спільному майні, як співвласник цього майна, не заявляв.

А тому, у суду відсутні підстави для виділення спірних автомобілів на користь відповідача та стягнення з нього компенсації на користь позивачки.

Разом з тим, враховуючи, що спірні транспортні засоби є спільним майном подружжя, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та на 1/2 частину трактора колісного ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, іншу 1/2 частину зазначеного автомобіля та 1/2 частину зазначеного трактора колісного слід залишити у власності ОСОБА_3

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 з 03 квітня 1998 року зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_1, що підтверджується даними домової книги на зазначене будинковолодіння (Т.1 а.с.27-30).

В зазначене будинковолодіння ОСОБА_1 вселилась та зареєструвалась у ньому як член сім»ї (дружина) власника будинку ОСОБА_3

16 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано. Однак, позивачка ОСОБА_1 залишалась проживати у спірному будинку та користуватись ним. На час розгляду справи в суді ОСОБА_1 не втратила інтерес до зазначеного будинковолодіння, несе витрати по оплаті комунальних послуги, що підтверджується оглянутими судом оригіналами квитанцій (Т.2 а.с.114-125, 210-211).

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснювала, що між нею та відповідачем склались вкрай неприязні відносини, виникають скандали та сварки. ОСОБА_3 неодноразово змінював замки у вхідних дверях, ключів від яких у неї немає. Вказувала, що у будинку знаходяться її речі і вона потрапляє у будинок лише тоді, коли відповідач її впускає.

Відповідач ОСОБА_3 визнав ту обставину, що він двічі змінював замки у вхідних дверях, однак по тій причині, що ОСОБА_1 зривала замки.

Такі покази сторін підтверджуються висновком Летичівського ВП ГУНП в Хмельницькій області від 26 квітня 2018 року за результатами звернення ОСОБА_1 по факту вчинення ОСОБА_3 22.04.2016 року перешкод у її доступі до житлового будинку по АДРЕСА_1 та за зверненням ОСОБА_3 по факту пошкодження позивачкою цього ж дня замків у вхідних дверях зазначеного будинку (Т.2 а.с.213).

Відповідно до положень ст.156 ЖК України члени сім»ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім»ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім»ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України.

Підстави та порядок позбавлення членів сім»ї власника, у тому числі колишніх, права користування жилими приміщеннями визначені у статті 157 ЖК України, якою встановлено, що членів сім»ї власника жилого будинку може бути виселено лише у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України.

Отже, право вимагати у судовому порядку виселення членів сім»ї, у тому числі колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст.157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, зокрема, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Досліджені судом докази вказують на те, що ОСОБА_1 на законних підставах вселилась у житловий будинок АДРЕСА_1 та була зареєстрована у ньому як дружина власника будинку, а тому в силу ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє її права користування цим будинком.

З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 зі спірного будинку та зняття її з реєстрації у цьому будинку задоволенню не підлягають.

Разом з тим, оскільки відповідач ОСОБА_3 створює перешкоди позивачці вільно користуватись житловим будинком, змінює замки, не допускає її до житлового приміщення, право користування яким вона не втратила, тому порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом вселення її у спірне житлове приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Заявлений позивачкою ОСОБА_1 позов складається із вимог майнового та немайнового характеру. За вимоги немайнового характеру нею було сплачено 551,20 грн. судового збору. Оскільки ці вимоги задоволено повністю, тому судовий збір в розмірі 551,20 грн. підлягає стягненню на її користь з відповідача.

Майнові вимоги ОСОБА_1 задоволено на 13,62% (81529 грн. х 100 : 598676 грн., де 81529 грн. - сума задоволених вимог (17570 грн. +145488 грн.) : 2), 598676 грн. - ціна позову (517147 грн. + 81529 грн.)). Оскільки за вимоги майнового характеру ОСОБА_1 сплатила 5286 грн. судового збору, тому з відповідача на її користь слід стягнути 719,95 грн. судового збору (5286 грн. х 13,62%).

Крім того, за проведення автотехнічних експертиз транспортних засобів ОСОБА_1 сплатила 4576 грн., що підтверджується рахунками на оплату та квитанціями про оплату (Т.2 а.с.226, Т.3 а.с.39, 48-49). Оскільки вимоги про поділ транспортних засобів задоволено, тому витрати на проведення автотехнічних експертиз підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5847 грн. 15 коп. судових витрат (551,20 грн. + 719,95 грн. + 4576 грн.).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Вселити ОСОБА_1 у житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та трактор колісний ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 21063, 1979 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та на 1/2 частину трактора колісного ЮМЗ-8271ПВМ, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, іншу 1/2 частину зазначеного автомобіля та 1/2 частину зазначеного трактора колісного залишити у власності ОСОБА_3.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5847 грн. 15 коп. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Повне рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя: