Рішення № 80493504, 07.03.2019, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/13975/18

Провадження №2/592/491/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого судді - Литовченка О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Черей С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представника третьої особи - Служби у справах дітей Сумської міської ради - Панок О.А.,

розглянув у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Сумської міської ради про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що знаходилася у шлюбі з відповідачем, який розірвано, мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на даний час проживає з нею та знаходиться на її утриманні. 09.10.2012 заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми №1805/8279/2012 шлюб між Позивачем та Відповідачем розірвано. Шлюбні відносини Позивача з Відповідачем були припинені у вересні 2011 року, з того самого часу Відповідач в останнє бачив свою доньку, не підтримує відносин з нею. Він не спілкується з дитиною та не проявляє ініціативу у такому спілкуванні. Батько не бере участі у навчанні дитини - не відвідує школу, не допомагає у підготовці до школи, не відвідує шкільні заходи за участі дитини, не бере участі у позашкільному розвитку дитини, не пропонує гуртки, на які дитина може ходити, не водить дитину на гуртки, на які дитина записана, не відвідує заходи, організовані гуртками. Батько не турбується про стан здоров'я дитини, не відвідує доньку під час хвороб, не купує ліки. Ані в школі, ані в лікарні, ані в спортивних закладах, які відвідує донька про Відповідача ніхто не знає, ніколи не бачили. Натомість Позивач як мати повністю забезпечує повноцінно всебічно виховання, розвиток доньки, піклується про її здоров'я, фізичний та духовний розвиток. Враховуючи те, що Відповідач по справі жодним чином не був позбавлений інформації стосовно міста перебування Позивача та їх спільної доньки, а з боку Позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з ним та участі батька у вихованні, вищевказані обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати відносно дитини батьківські обов'язки, покладені на нього законом. Батько дитини повністю ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, її здоров'ям та життям не цікавиться, участі в вихованні не приймає. З метою захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів дитини, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_6.

Ухвалою суду від 12.10.2018 в даній справі відкрите провадження та справа призначено підготовче судове засідання на 06.11.2018.

Ухвалою суду від 06.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 21.11.2018.

Протокольною ухвалою суду від 21.11.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 20.12.2018 за клопотанням відповідача.

20.12.2018 відповідачем надано відзив на позов, відповідно до якого вважає, що позовна заява ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6 є необґрунтованою, безпідставною, такою, що не враховує інтереси дитини, в зв'язку з чим в задоволенні заявлених позовних вимог необхідно відмовити. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09.10.2012 шлюб було розірвано. Позов до суду був поданий ним, в зв'язку з тим, що фактично, ще перебуваючи у шлюбі, позивачка створила нову сім'ю та завагітніла. Така ситуація склалась в зв'язку з тим, що він працював вахтовим методом, на тривалий час виїжджав за характером своєї роботи та вимушений був проживати та працювати вдалі від дому. Коли в черговий раз повернувся з відрядження, його поставили до відома, що позивачка з ним жити не має наміру, створила іншу сім'ю.

Він був вимушений піти жити до своєї матері, залишивши все придбане майно та речі позивачці, одразу виїхав у відрядження в Казахстан. Маючи намір забезпечувати доньку матеріально, написав заяву про відрахування з заробітної плати коштів на утримання доньки. Коли відповідачка народила сина, батьком якого був зареєстрований він, надав згоду на визнання батьківства за його біологічним батьком. Коли вони стали вирішувати майнові взаємовідносини, погодили, що він залишає абсолютно все спільне нажите майно позивачці, а позивачка не ставить питання про стягнення з нього аліментів на утримання доньки.

Коли він припинив роботу в НПО ім. Фрунзе і стягнення з нього коштів на утримання доньки було припинено, просив у позивачки номер рахунку, на який мав намір сплачувати кошти на утримання доньки, проте, вона проти цього заперечувала і не надала такого рахунку.

Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати в сім'ї матері. Він періодично спілкувався з донькою, забирав її на прогулянки, проводив з нею вільний час. Проте, позивачка періодично влаштовувала з цього приводи скандали, їй не подобалось, що він одружився і дочка спілкувалась з його дружиною, та її сином. Позивачка влаштовувала з цього приводу скандали, та перестала дозволяти йому спілкуватись з донькою, забирати її до себе в сім'ю. Потім, деякий час вони з донькою спілкувались в присутності позивачки, а згодом вона припинила їх спілкування з донькою навіть у її присутності. На той час донька до нього відносилась нормально, просилась до нього, бажала спілкування. Згодом позивачка заборонила йому спілкування з донькою.

Він багато часу працював за межами м. Суми і в нього не було можливості вирішувати спірні питання з приводу спілкування з донькою в судовому порядку. Позивачка погрожувала йому, в зв'язку з чим він був вимушений відправити свою сім'ю на постійне проживання в село. В нього згодом народився син, для забезпечення сім'ї він був вимушений виїжджати на заробітки за кордон. Вважає, що саме мати доньки - позивачка у справі- своїм негативним ставленням до нього, вимушено припинила спілкування та його участь у вихованні доньки. Вважає, що його прагнення до спілкування з донькою всупереч волі позивачки негативно вплинуло б на їх взаємовідносини з донькою, призвело до психологічного травмування доньки. Вважав, що згодом ситуація зміниться, донька сама зможе оцінювати їх родинні стосунки та вони відновлять взаємовідносини. Він все життя вів нормальний спосіб життя, працює, жодного разу не був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності. Ніколи нічого не робив всупереч інтересам доньки. Коли позивачка відмовилась надавати рахунки для перерахування аліментів, він заощаджує кошти, для надання їх в майбутньому на навчання, завжди готовий надати доньці всю необхідну допомогу, відновити з нею стосунки. Коли позивачка зверталась до нього за наданням дозволу на виїзд дитини за кордон, він не заперечував проти цього, просив лише зазначити мету виїзду, країну виїзду та час виїзду. Його дружина та діти не заперечують проти його спілкування з донькою, бажають з нею спілкуватись, та підтримувати родинні стосунки.

Саме позивачка повинна запропонувати і зручний для неї та доньки спосіб їх спілкування. Бажаю спілкуватись з донькою, приймати участь у її вихованні, допомагати у вирішенні всіх життєвих проблем, ділитись життєвим досвідом. Вважає, що не має будь-яких підстав, передбачених ст. 164 Сімейного Кодексу України для позбавлення батьківських прав.

10.01.2019 надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив відповідача ОСОБА_3, відповідно до якої зазначає, щодо ніби то домовленості між Позивачем та Відповідачем, відповідно до якої Відповідач залишає спільне майно, а Позивач в свою чергу не ставить питання щодо стягнення аліментів не відповідає дійсності. Звертає увагу, якщо такі домовленості були б між сторонами, вони укладаються письмово та нотаріально посвідчуються. Цей факт зайвий раз доводить бажання Відповідача ввести в оману суд та скомпрометувати особу Позивача. Щодо бажання Відповідача сплачувати аліменти на користь доньки зазначає, що дійсно Позивач отримувала аліменти декілька місяців, в той час, коли Відповідач працював на АТ СМНО ім. Фрунзе, але після звільнення ніколи не звертався до Позивача з проханням надати реквізити для оплати аліментів на користь доньки. Тим паче, якщо таке бажання було у Відповідача, а Позивач перешкоджала цьому, він мав можливість отримати банківські реквізити за останнім місцем його роботи, де здійснювалось відрахування, або звернутися до установи будь-якого банку та відкрити рахунок на ім'я дитини, і здійснювати відрахування, також можна було звернутись до установи Укрпошти, Ощадбанку та зробити грошовий переказ, але з усього перерахованого вище Відповідачем нічого не було зроблено, що підтверджує ігнорування та невиконання своїх батьківських обов'язків щодо утримання дитини, яке передбачене ст. 180 та ст. 181 Сімейного кодексу України.

Щодо створення перешкод у спілкуванні з донькою, Позивач зазначає, що дані факти не відповідають дійсності, та не мають жодного підтвердження. Відповідач зник з життя своєї доньки добровільно, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, без створення перешкод для цього. Позивачка ніколи не змінювала місця проживання, не створювала перешкод у спілкуванні Відповідача з донькою, але сім років Відповідач не мав бажання бачитись, спілкуватись з донькою, підтримувати зв'язок. Каріна не пам'ятає взагалі Відповідача, для неї він чужа людина, натомість завжди вважала та вважає своїм батьком чоловіка Позивачки, називає його батьком.

Всі доводи, викладені у відзиві на позов не відповідають дійсності, нічим не підтверджуються та направлені на те, щоб образити Позивача та жодним чином не характеризують Відповідача як дбайливого, уважного та люблячого батька. В реальному житті Відповідач не відвідує доньку багато років, її життям та здоров'ям не цікавиться, жодної участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не приймає, перешкоджає можливості виїзду з дитиною на відпочинок.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні. В обґрунтування позиції зазначили, що позивач перешкоджає побаченням батька з дитиною. Батько цікавиться життям дитини. Не звертався до суду з метою захисту своїх прав, оскільки сподівався домовитися з позивачем і не травмувати психіку дитини.

Представник третьої особи вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач не довела у чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем батьківських обов'язків відносно дитини не надала.

Суд, вислухавши пояснення учасників розгляду, дослідивши показання свідків, вивчивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09.10.2012 розірвано (а.с. 8, 12).

Мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якої є відповідач, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини (а. с. 9).

Донька проживає з матір'ю, навчається в Сумському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа 1 ступеня - дошкільний навчальний заклад № 42» м. Суми в 4-А класі. Батько ОСОБА_3 з 01.09.2015 по 07.09.2018 не приводив та не забирав дитину з навчального закладу та не приймав участі в батьківських зборах (довідка від 07.09.2018 № 240) (а.с.10).

У судовому засіданні свідки ОСОБА_7 - брат відповідача та ОСОБА_8 - друг відповідача підтвердили, що зі слів ОСОБА_3, їм відомо, що ОСОБА_1 чинила перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з донькою ОСОБА_6. Охарактеризували ОСОБА_3 з позитивної сторони, зазначили, що він постійно згадує про доньку, висловлює наміри спілкуватись з нею та піклуватись про неї.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_9 - сестра чоловіка ОСОБА_1 та ОСОБА_10 - подруга та сусідка ОСОБА_1, не змогли підтвердити або заперечити факт намагання батька бачитись з донькою, створення матір'ю перешкод у спілкуванні відповідача з ОСОБА_6, систематичного небажання дівчинки зустрічатись з ОСОБА_3

Згідно із статтею 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Служба у справах дітей Сумської міської ради надала висновок, в якому вважає, що позивач не довела у чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем батьківських обов'язків відносно дитини не надала. Виключно в інтересах дитини, з урахуванням позиції відповідача щодо наявності бажання спілкування та налагодження стосунків з донькою, за не можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Необхідно надати батькові та дитині можливість налагодити їх родинні стосунки, попередивши відповідача про неприпустимість ухилення від участі у вихованні та утриманні доньки, та про необхідність зміни ставлення до її виховання (а.с. 111, 112).

Судом встановлено, що відповідач з донькою дійсно не спілкується, однак причиною цього є саме неприязні відносини між батьками дитини, відповідач продовжує цікавитися життям дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що виключно в інтересах дитини, з врахуванням активної позиції відповідача щодо наявності бажання спілкування та налагодження стосунків з донькою, необхідно надати можливість батькові та дитині налагодити їх родинні стосунки.

У матеріалах справи відсутні докази, що поведінка ОСОБА_3 на даний час є такою, що може негативно впливати на розвиток дитини при налагодженні систематичних побачень з нею.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про позбавлення батьківських прав відповідача є передчасними і в їх задоволенні належить відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 263, 264 Цивільного процесуального кодексу України,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Ковпаківський районний суд міста Суми.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1;

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце проживання: АДРЕСА_3, місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2;

Служба у справах дітей Сумської міської ради: місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, 35, код ЄДРПОУ: 34743343.

Повне рішення виготовлено 18 березня 2019 року.

Суддя О.В. Литовченко