Рішення № 80486806, 04.03.2019, Городоцький районний суд Львівської області

441/1691/16-ц 2/441/25/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2019 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Перетятько О.В.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3З

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, Підгайчиківська сільська рада Золочівського району Львівської області, Золочівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду із позовом, у якому, зокрема, вказала, що 10.06.2016р. померла її рідна сестра – ОСОБА_7, яка проживала у с. Шопки на вул. Центральна, 9 Золочівського району Львівської області разом із своїм племінником – ОСОБА_4 Останній доглядав тітку, забезпечував їй належне медичне обслуговування, харчування, утримував в належному стані будинковолодіння, обробляв землю, вів господарство, а після смерті ОСОБА_7 займався її похованням. Відповідач, який є її рідним братом, ніколи нічим не допомагав сестрі ОСОБА_7, матеріально її не підтримував, навідувався один-два рази на рік, при цьому ображав ОСОБА_4, виганяв його з подвір’я. Відчуваючи неминуче наближення смерті, ОСОБА_7 довірилася ОСОБА_4 і розповіла йому, що несправедливо поставилася щодо позивача та нього, склавши у 2002 р. заповіт в користь брата ОСОБА_6, який чинив на неї психологічний тиск та обман, мовляв ОСОБА_5 і так довго не проживе після операції. Побоюючись відповідача, ОСОБА_7, не маючи можливості самостійно рухатися внаслідок хвороби, відчуваючи страждання та депресію за несправедливий заповіт на користь відповідача, мовчала про це майже до самої своєї смерті.

Вказувала, що розповівши про все ОСОБА_4, ОСОБА_7 просила вибачити та виправити несправедливість у відношенні до сестри та племінника. Заповіт на ім”я ОСОБА_6 був посвідчений 15.05.2002р. посадовими особами Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області за реєстровим № 31, який вважає недійсним, оскільки він був складений особою під впливом фізичного або психологічного насильства та інше.

У підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_5, у порядку ст. 49 ЦПК України, змінила підставу позову, просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 15.05.2002р. посадовими особами Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області за реєстровим номером 31, за яким ОСОБА_7 усе своє майно заповіла ОСОБА_6, оскільки такий був посвідчений службовою особою, яка не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій.

У підтвердження таких покликань, в уточненій позовній заяві вказала, що згідно архівної копії рішення № 2 І сесії ІV демократичного скликання Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області від 26.04.2002 р. «Про обрання секретаря виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради» ОСОБА_8, депутата від виборчого округу № 8, обрано секретарем Підгайчиківської сільської ради. Між тим, у Підгайчиківській сільській раді Золочивського району Львівської області станом на дату складання заповіту та посвідчення ОСОБА_7, а саме 2002 р. відсутній документ щодо покладення обов’язків вчинення нотаріальних дій на ОСОБА_8, отже, така не була наділена повноваженнями на вчинення нотаріальних дій із складання та посвідчення заповіту.

З покликанням на норми ЦК України (у редакції 1963 р.), Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 р., просить позов задовольнити.

Позивачка у суді уточнений позов підтримала в повному обсязі та, крім того, пояснила, що про заповіт сестри дізналась після її смерті, оскільки вона - позивачка у квітні 2002 року захворіла на тяжку хворобу та перенесла складну операцію, то переконана, що у травні 2002 р. її сестра ОСОБА_7 під тиском брата склала заповіт на його користь, оскільки вважала, що позивачка не одужає, про що пізніше жаліла, вважає, що після смерті ОСОБА_7 її та брата частки у спадщині мають бути рівними, просить про задоволення позову.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні вимоги позовної заяви ОСОБА_5 підтримала в повному обсязі. Додатково пояснила, що після виборів 31.03.2002 р., 26.04.2002 р. відбулась І сесія ІV демократичного скликання Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, на якій рішенням № 2 обрано секретарем з покладенням на неї повноважень секретаря сільської ради та виконкому ОСОБА_8, на момент складання заповіту - 12.05.2002 р. секретар Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_8 не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки рішення про покладення на неї таких повноважень не приймалось.

Відповідач ОСОБА_6 у поданих суду письмових запереченнях проти позову заперечив, вважає, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_7 відповідало її волі, будь-якого примусу, психологічного тиску, обману з її сторони щодо покійної сестри він не вчиняв, що можуть підтвердити свідки. Відповідно до ст.1254 ЦК України заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт, проте ОСОБА_7 після вчинення заповіту і до моменту смерті не скористалася таким правом. Він та члени його сім’ї постійно допомагали ОСОБА_7, він турбувався про рідну сестру, допомагав їй у веденні господарства, натомість син позивача – ОСОБА_4, негативно поводився з тіткою, знущався над нею, забруднював подвір’я довкола будинку, руйнував господарські приміщення, що стверджується неодноразовими зверненнями заповідача із скаргами до сільської ради та дільничного інспектора, а також фотографіями. За ОСОБА_7 як за інвалідом І групи та одинокою для допомоги у господарстві Золочівським територіальним центром соціального обслуговування був закріплений соціальний працівник, просить у позові відмовити (т. 1 а.с. 69-70).

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_3 у письмовому відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила та пояснила, що заповіт ОСОБА_7 був посвідчений секретарем Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_8 відповідно до покладених на неї обов’язків секретаря виконавчого комітету рішенням сесії від 12.01.2001 р. № 46, № 49 та розпорядження сільського голови № 13 від 21.02.2001 р., вважає волевиявлення покійної ОСОБА_7 вільним та таким, що відповідало її дійсній волі, вона мала право на скасування чи заповіту у будь який час, проте, таким не скористалась, зазначене у позовній заяві щодо неправомірної поведінки відповідача щодо заповідача є надуманим, вважає, що у позивача, в силу положень ст. 57 ЦК України (в редакції 1963 р.) немає права на звернення до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в суді позов ОСОБА_5 підтримав з мотивів, наведених у ньому та пояснив, що разом із родиною проживав разом із тіткою ОСОБА_7, доглядав її, допомагав по господарству, тітка незадовго до смерті жаліла, що зробила помилку, крім того, пояснив, що є депутатом та з кожними новими виборами попередні повноваження втрачають свою силу та мають рішенням бути покладені знову, оскільки на ОСОБА_8 такі повноваження покладені не були, оспорюваний заповіт складено без дотримання вимог щодо його посвідчення, а отже має бути визнано недійним.

Представник третьої особи – Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області сільський голова ОСОБА_9 в судовому засіданні з позовом позивачки погодилась, показала, що обов’язки щодо вчинення нотаріальних дій покладаються, найчастіше, на секретаря сільської ради, ОСОБА_8 попередньо мала такі повноваження на підставі рішення XII сесії III демократичного скликання Підгайчиківської сільської ради Золочивського району Львівської області від 12.01.2001 р. № 46 «Про обрання секретаря виконкому сільської ради» та № 49 «Про покладення обов’яків на вчинення нотаріальних дій», між тим, після виборів 31.03.2002 р. рішенням I сесії вже IV демократичного скликання Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 2 було знову обрано секретарем сільської ради ОСОБА_8, проте, рішення щодо покладення на неї чи будь кого іншого обов’язків на вчинення нотаріальних дій не приймалось, довідку, яку скеровано на адвокатський запит № 183 від 14.06.2018 р. видано помилково.

Представник третьої особи – Золочівської державної нотаріальної контори, в судове засідання не з’явився, подавши письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності (т.2 а.с. 12, 27).

Свідки ОСОБА_10-М.П., ОСОБА_11 в суді показали, що про заповіт ОСОБА_7 їм нічого не відомо, проте, підтвердили, що покійна хотіла, щоб майно після її смерті залишилось її брату ОСОБА_6 та сестрі ОСОБА_5 порівну.

Свідок ОСОБА_12 в суді показав, що час від часу навідував покійну ОСОБА_7 про заповіт в користь ОСОБА_6 знав, в сільській раді нотаріальні дії вчиняла ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_13 в суді показав, що його батько – відповідач ОСОБА_6 допомагав ОСОБА_7 по господарству, робив необхідний ремонт, про заповіт дізнався під час поховання ОСОБА_7, за життя покійна наміру про його скасування не висловлювала.

Свідок ОСОБА_14 у суді показала, що протягом 1998-2005 років проживала разом із сім’єю у будинку ОСОБА_7 у с. Шопки Золочівського району Львівської області, з ОСОБА_7 мали добрі стосунки, незадовго до смерті ОСОБА_7 непокоїлась через документи на майно, хотіла їх впорядкувати.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, третю особу ОСОБА_4, представника третьої особи Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, свідків та дослідивши письмові заяви сторін та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до вимог до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватись на припущеннях. Рішення суду обґрунтовується лише тими доказами, які були досліджені в суді.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 10.06.2016р. в с. Шопки Золочівського району Львівської області померла ОСОБА_7 у віці 83 роки (т.1 а.с.8, 28). Остання була рідною сестрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.111-112).

Згідно довідки виконкому Підгайчиківської сільської ради Львівської області № 398 від 06.09.2016р. ОСОБА_4 дійсно займався похованням своєї тітки ОСОБА_7, яка померла 10.06.2016р., за власні кошти, проживав разом із своєю тіткою без реєстрації протягом одного року до дня смерті в с. Шопки по вул. Центральна, 9 Золочівського району Львівської області, вів спільне господарство і здійснював за нею постійний догляд (т.1 а.с.7, 23). ОСОБА_7 згідно направлення № 104 для забезпечення протезними виробами від 13.04.2016р. скеровувалася для забезпечення колісним кріслом (коляскою) в кількості 1 шт. (т.1 а.с.10).

За життя 15.05.2002 р. ОСОБА_7 склала заповіт на випадок своєї смерті, за яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_6.

Вказаний заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за № 31 (т.1 а.с.91). Даний заповіт не змінювався та не відмінявся, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 398 від 06.09.2016р. (т.1 а.с.6).

В склад спадкового майна увійшли земельна ділянка площею 0.8500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і ведення особистого підсобного господарства на території с. Шопки Золочівського району Львівської області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 1711 від 23.01.1997р. (т.1 а.с.43), земельна ділянка, площею 1,3814 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Підгайчиківської сільської ради, яка належала ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 053653 від 07.07.2006р. (т.1 а.с.44), житловий будинок в с. Шопки Золочівського району Львівської області, право власності спадкодавця на який посвідчувалося Свідоцтвом на право особистої власності на житловий будинок за реєстровим № 2 від 23.08.1995р. (т.1 а.с.105).

04.08.2016р. ОСОБА_6 подав до Золочівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті сестри – ОСОБА_7 (т.1 а.с.115).

27.09.2016р. ОСОБА_5 звернулася до державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті сестри - ОСОБА_7, яка померла 10.06.2016р. (т.1 а.с.102).

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р. положення цього кодексу застосовуються до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.1 ст.534 ЦК України в редакції 1963р. кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно ч.1 ст.554 ЦК України в цій же редакції заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт.

Згідно із положеннями статей 1, 37 Закону України «Про нотаріат», у редакції 1993 р., чинній на час складання спірного заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статею 37 цього Закону, зокрема, посвідчення заповітів (крім секретних), вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. N 22/5 у відповідності зі статтею 37 Закону "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють нотаріальні дії і, зокрема, посвідчують заповіти.

Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Відповідно до ст. 47 ЦК України (у редакції 1963 р.) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За положеннями ст. 48 Кодексу по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За вимогами ст. 541 Кодексу заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Як убачається із долученої до справи копії та оглянутого у судовому засіданні оригіналу рішення XII сесії III демократичного скликання від 12 січня 2001 року № 49 під час роботи виконкому та сесій попереднього, III демократичного скликання, на секретаря виконкому ОСОБА_8 було цим рішенням покладено обов’язки на вчинення нотаріальних дій та на час її відпустки чи довготривалої хвороби відповідальним за вчинення нотаріальних дій затверджено сільського голову ОСОБА_15.

Після чергових виборів сільського голови та депутатів сільських рад рішеннями I сесії IV демократичного скликання, копії яких долучено до матеріалів справи (т.2 а.с. 25), а оригінали оглянуті у судовому засіданні, № 2 від 26 квітня 2002 р. обрано секретарем Підгайчиківської сільської ради ОСОБА_8 та рішенням № 5 від 26 квітня 2002 р. звільнено ОСОБА_15 із займаної посади сільського голови з 26 квітня 2002 р. у зв’язку із закінченням повноважень.

Як убачається із пояснень у суді голови Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_9, а також із оглянутих оригіналів протоколів XV-XVI сесії III демократичного скликання, I-II сесії IV демократичного скликання за 2002 рік, які містяться у томі 1 Протоколів Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області у період від I сесії IV демократичного скликання від 26 квітня 2002 р. і до дати складання та посвідчення заповіту від імені ОСОБА_7 - 15.05.2002 р. жодним рішенням сільської ради повноваження на вчинення нотаріальних дій на секретаря Яснюк Г.В. або на іншу особу не покладалось. Лист за № 183 від 14.06.2018 р., який виданий на адвокатський запит від 07.06.2018 р. адвокату ОСОБА_3 щодо покладення обов’язків із нотаріального посвідчення на секретаря сільської ради ОСОБА_8 сільський голова ОСОБА_9 у суді спростувала, пояснила, що видала такий помилково, оскільки керувалась рішенням попередньої сесії III демократичного скликання № 49 від 12.01.2001 р., яке y зв’язку із виборами втратило чинність.

При дачі пояснень суду представник Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_9 покликалась на книги Протоколів сесій за 2001 рік у одному томі та за 2002 рік у двох томах та ствердила, що інших протоколів за цей період у сільській раді немає.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, у редакції, що діяла на час вчинення заповіту, секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради та працює в раді на постійній основі.

Частиною 3 цієї статті передбачені повноваження секретаря, а саме: секретар 1) скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради; 2) веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону; 3) організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради; 4) забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням; 5) за дорученням сільського, селищного, міського голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій; 6) сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень; 7) організує за дорученням ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування; 8) забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надано у встановленому порядку; 9) вирішує за дорученням сільського, селищного, міського голови або відповідної ради інші питання, пов'язані з діяльністю ради та її органів.

Отже, із аналізу вищенаведених норм убачається, що Законом прямо не передбачено повноваження секретаря сільської ради на вчинення такої нотаріальної дії, як посвідчення заповіту, а лише при наявності розпорядження виконкому відповідної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених вимог та наданих доказів.

Позивачка просить про визнання заповіту своєї сестри ОСОБА_7, складеного 15.05.2002 р. з підстави посвідчення його не уповноваженою особою, зазначивши, що її право порушене, оскільки претендує на частину спадкового майна після її смерті.

За наведеного, покази свідків щодо внутрішньої волі спадкодавця, а також Висновок експерта № 3462 від 31.10.2017 р., з огляду на підставу позову суд не оцінює та до уваги не бере.

Як убачається із долученої до справи копії з погосподарської книги Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області за 1953-1955 р.р. та оглянутого в судовому засіданні оригіналу – родина ОСОБА_6 складалась із ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_2 та дітей – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_5, житловий будинок, 1927 р.з., позивачка там народилась і виросла, покликається на порушення її прав, оскільки претендує на частину спадкового майна.

Покликання представника відповідача – адвоката ОСОБА_3 в тій частині, що права позивача ОСОБА_5 не порушені, з огляду на пояснення в суді позивачки ОСОБА_5П, ту обставину, що позивачка ОСОБА_5 претендує на частину спадкового майна, зверталась з цього приводу із заявою до нотаріуса у 2016 р. після смерті ОСОБА_7, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Крім того, суд звертає увагу, що вимога позивача про скасування заповіту, поруч із вимогою про визнання його недійсним є зайвою, оскільки наслідки недійсного правочину прямо передбачені у ч. 2 ст. 48 ЦК України (у редакції 1963 р.) і не потребують додаткового скасування.

За наведеного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності з точки зору їх належності та допустимості, з урахуванням вищевказаних обставин, суд приходить переконання, що позов є підставним і підлягає до задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, заходи забезпечення позову – скасовує.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 77, 79, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов задовольнити.

Заповіт ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, що померла 10.06.2016 р., посвідчений 15.05.2002 р. секретарем виконкому Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, зареєстрований в реєстрі за № 31 – визнати недійсним.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, проживаючого та зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_7, ІПН НОМЕР_1, в користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, проживаючої та зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_9, ІПН НОМЕР_2, 551 грн. 20 коп. судового збору.

Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 23.05.2017 р. після набрання рішенням законної сили – скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.03.2019 р.

Головуючий суддя Перетятько О.В.