Ухвала суду № 80485649, 11.03.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/9393/19

Провадження № 2-з/761/136/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Макаренко І.О. розглянувши заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство «Банк Камбіо», державний реєстратор Соколянський Дмитро Вікторович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про забезпечення позову до подачі позову,

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернулася до суду з вищевказаною заявою посилаючись на те, що 01 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Банк Камбіо» було укладено кредитний договір з кінцевим терміном повернення кредиту 05 червня 2014 року.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору, між ОСОБА_1 та ПрАТ «Банк Камбіо» було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме мацйно, а саме квартира №15, загальною площею 32 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Також для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ПрАТ «Банк Камбіо» було укладено договір застави, предметом договору є автомобіль БМВ 5351, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2.

В подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. було знято заборону та будь-які обтяження на предмет іпотеки, на підставі повідомлення ПрАТ «Банк Камбіо» за №04/2069 від 22 вересня 2014 року про припинення іпотеки та зняття обтяження заборони на предмет іпотеки, а саме квартиру №15, загальною площею 32 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі листа ПрАТ «Банк Камбіо» від 03 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. було знято заборону відчуження заставленого майна, а саме автомобіля БМВ 5351, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2, у зв'язку з виконанням зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, станом на 03 листопада 2014 року заборгованість за кредитним договором відсутня та всі зобов'язання за кредитним договором виконані.

Всупереч викладеному, 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПрАТ «Банк Камбіо» за №22/1813 від 27 вересня 2015 року зі змісту якого вбачається, що в з 05 грудня 2014 року в ПрАТ «Банк Камбіо» запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації банку.

Окрім того, в зазначеному листі зазначена інформація про те, що згідно з Акту комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18 липня 2018 року було виявлено ознаки нікчемності в договорі іпотеки від 01 лютого 2013 року та договорі застави від 01 лютого 2013 року, а також застосовано наслідки нікчемності правочинів та здійснено зворотні транзакції по рахунку за нікчемним правочином.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що станом 15 лютого 2019 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру №15, загальною площею 32 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ПрАТ «Банк Камбіо».

Заявник має намір звернутися до суду з позовом, предметом якого буде скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за банком.

На підставі викладеного в заяві та враховуючи, що існує висока ймовірність відчуження банком нерухомо майна, що утруднить виконання можливого рішення суду, ОСОБА_1 просить суд: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв.м.

Дослідивши заяву про забезпечення позову до подачі позову, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням співмірності заходів забезпечення позову з позовними вимогами, що будуть заявлені та змісту викладених обставин, слід вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв.м., оскільки існує реальна загроза відчуження вказаного нерухомого майна, що може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство «Банк Камбіо», державний реєстратор Соколянський Дмитро Вікторович, Фонд гарантування вкладів фізичних осію, про забезпечення позову до подачі позову задовольнити.

Накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв.м.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову один рік.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя