Рішення № 80477234, 14.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 березня 2019 р. справа №520/808/19

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Мар'єнко Л.М.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в рішенні відповідача №196 від 07.09.2018;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення позивачу пенсії;

- зобов'язати Київське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 14.03.2019 Позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в частині вимог за період з 07 жовтня 2009 року по 28 грудня 2016 року включно. - залишено без розгляду. В частині позовних вимог щодо спірних правовідносин в частині про визнання протиправним та скасування рішення від 07.09.2018 №196, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання поновити та виплатити пенсію ОСОБА_1 у період часу з 29.12.2016 розгляд справи - продовжено.

Таким чином, предметом даного розгляду є визнання протиправним та скасування рішення від 07.09.2018 №196, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання поновити та виплатити пенсію ОСОБА_1 у період часу з 29.12.2016.

В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що у 1990 році позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон. У 2000 році він виїхав з України на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, тому виплату призначеної пенсії йому було припинено. Також представник позивача зазначив, що представники позивача з 2016 року неодноразово зверталися до відповідача для поновлення позивачу пенсію, проте відповідач постійно відмовляв, у зв’язку з чим позивач оскаржував рішення відповідача про відмову у судовому порядку, за результатами оскарження прийнята постанова Київського районного суду м. Харкова від 27.10.2017 по справі №640/10001/17 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 по справі №820/5028/18, якими зобов'язано повторно розглянути заяву від 29.12.2016 про поновлення виплати пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного рішення. В останнє позивачем отримано рішення відповідача від 07.09.2018 №196 про відмову в поновленні пенсії. З вказаними обставинами позивач не погоджується, через що звернувся до суду.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - голови комісії з припинення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова – ОСОБА_2 через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, 16.02.1990 по досягненню пенсійного віку та наявності страхового стажу, була призначена пенсія за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 148045.

З матеріалів справи встановлено, що 06.11.2000 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі, через що виплату пенсії на території України було припинено.

29.12.2016 представником позивача подано до УПФУ у Київському районі м. Харкова, яке реорганізовано у Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної йому пенсії.

Листом від 13.01.2017 № 517-27/02 відповідачем відмовлено у поновленні пенсії позивачу. Зазначену відмову було оскаржено в судовому порядку.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 27.10.2017 у справі №640/10001/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, про зобов'язання вчинити певні дії-задоволено частково; визнано протиправними дії Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з підстав, зазначених у листі-відповіді від 13.01.2017 № 517-27/02. Зобов'язано Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2016 про поновлення виплати пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного судового рішення. В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

08.02.2018 представником позивача надано усі необхідні оригінали документів ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова до заяви про поновлення пенсії, поданої 28.03.2016 року.

Листом від 05.01.2018 № 369-47/02-01 відповідачем надіслано позивачу рішення № 244 від 10.11.2017, яким повторно відмовлено у поновленні пенсії позивачу. Зазначену відмову було оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 по справі №820/5028/18, адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського ОУПФ України м. Харкова про визнання неправомірним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Скасовано рішення Київського ОУПФ України м. Харкова № 244 від 10.10.2017. Зобов'язано Київське ОУПФ України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2016 з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.10.2017 у справі № 640/10001/17. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду відповідачем в-третє розглянуто заяву позивача про поновлення пенсії.

Так, рішенням Київського ОУПФ України м. Харкова від 07.09.2018 №196, яким в - третє відмовлено у поновленні пенсії позивачу, мотивуючи ти, що у зв'язку з тим, що станом на сьогоднішній день нормативно - правові акти, які б встановлювали умови та порядок виплати пенсій особам, які постійно проживають за межами території України не приведені у відповідність з рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р., органи Пенсійного фонду України у даних випадках застосовують загальні положення пенсійного законодавства України. Також у вказаному рішенні зазначено, що у книзі - реєстрі пенсійних (особових) справ та особових рахунків Київського району зазначено, що особовий рахунок ОСОБА_1 (дата призначення пенсії - 19.02.1990р.) було закрито у листопаді 2000р. у зв'язку з виїздом за кордон. Функції з призначення та виплати пенсії були передані до органів Пенсійного фонду України з 01.03.2001, при цьому управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова отримало тільки діючі пенсійні справи. Архівні пенсійні справи (закриті з будь - яки причин до 01.03.2001р.) залишилися в управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради у м. Харкові. Архівні пенсійні справи у тому числі за 2000 рік було знищено за погодженням ЕПК Держархіву Харківської області, за винятком протоколів про призначення пенсій, які передані на зберігання в КП “Міський архів”, про що управління праці та соціального захисту населення Київської районної у ради м. Харкові повідомило управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова. Таким чином, ОСОБА_1 на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова ніколи не перебував, ніяких видів пенсій не отримував, його архівна пенсійна справа до управління не надходила. Водночас, у вказаному рішенні визначено, що, оскільки діючим законодавством не передбачено внесення інформації до закордонного паспорта громадянина України стосовно реєстрації особи на території України, вважати його документом, що підтверджує місце проживання (реєстрації) особи, підстав немає.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач через свого представника звернувся з даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

В силу вимог частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною другою ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини першої ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення пункту 2 частини першої статті 49 та положення другого речення статті 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Так, Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини визначив, що право на отримання пенсії стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

Згідно пункту 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною другою ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду на викладене, наявні підстави вважати, що з дня набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.

Як свідчать матеріали справи, 29.12.2016 позивач через свого представника вперше після прийняття рішення Конституційним судом № 25-рп/2009, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV звернувся до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії.

Водночас, суд зазначає, що постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до п.2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п.4.1 вказаного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Тобто, поновлення виплати пенсії з ініціативи пенсійного фонду чинним законодавством не передбачено, таке повідомлення можливе лише за зверненням особи з відповідною заявою.

Згідно частини другої статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 по справі №754/3047/17.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, наявні правові підстави для поновлення позивачу виплати пенсії з 29.12.2016.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги визнання протиправним та скасування рішення №196 від 07.09.2018 про відмову у поновленні пенсії позивачу з 29.12.2016, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення позивачу пенсії, суд відмовляє у задоволенні, оскільки в даному випадку належним способом захисту позивача є скасування рішення №196 від 07.09.2018 про відмову у поновленні пенсії позивачу з 29.12.2016.

Таким чином, враховуючи положення ст. 245 КАС України, а також неодноразові відмови відповідача поновити пенсію позивачу, суд дійшов висновку про зобов'язання Київське об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 29.12.2016 - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Щодо позовних вимог в частині зобов’язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів та проведення індексації пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Відтак, оскільки з моменту припинення виплати пенсії, пенсія не тільки не виплачувалась, але і не нараховувалась, тому вказані вимоги є безпідставними.

Враховуючи, що позивачу припинено виплату пенсії у 2000 році, у зв’язку з виїздом позивача за кордон, тобто з цього часу позивачу пенсія не нараховувалася та відповідно позивач пенсію не отримував, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог зобов’язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів, оскільки компенсація виплачується на нараховані суми доходу, які з вини суб’єкта владних повноважень не виплачуються.

Що стосується проведення індексації пенсії, то згідно зі ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Стаття 3 даного Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно ч. 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ч.4 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно п. 5. Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, наявні правові підстави вважати, що недоотримана з 29.12.2016 пенсія підлягає індексації.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню частково.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 371 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №196 від 07.09.2018 про відмову у поновленні пенсії позивачу з 29.12.2016.

Зобов'язати Київське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 29.12.2016 - шляхом нарахування пенсії відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації.

В частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, поштовий індекс 29105, АДРЕСА_1) у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 березня 2019 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.