Рішення № 80476793, 15.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/726/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2019 року м. Одеса

У залі судових засідань №6

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Савулій В.О.

Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за червень, вересень 2018р., зобов’язати Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за червень, вересень 2018р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, та перебуває на обліку в ОСОБА_2 об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Одесі. Також, позивач стверджує, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідач – Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід.№7483/19 від 01.03.2019р.), наголошуючи, зокрема, що ОСОБА_1 з 01.03.2016р. перебуває на обліку в ОСОБА_2 об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Одесі, та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Також, відповідач зазначає, що з 01.06.2018року позивачу призупинено виплату пенсії на підставі рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, у зв’язку з чим ОСОБА_1 звернулась до Управління з заявою про поновлення виплати пенсії від 20.06.2018р. Розпорядженням Управління від 21.06.2018р. виплату пенсії поновлено з 01.06.2018р. на підставі листа Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 15.06.2018р. №84/14-01-31, яким було надано список ВПО з підтвердженням факту проживання за місцем тимчасової реєстрації. У подальшому, з 01.09.2018р. позивачу призупинено виплату пенсії на підставі рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, у зв’язку з чим, ОСОБА_1 звернулась до Управління з заявою від 05.09.2018р. про поновлення виплати пенсії. Розпорядженням Управління від 26.09.2018р. виплату пенсії поновлено з 01.09.2018р. на підставі листа Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 21.09.2018р. №138/14-01-31, яким надано список ВПО з підтвердженням факту проживання за місцем тимчасової реєстрації. Таким чином, на думку відповідача, дії Управління щодо призупинення та поновлення виплати пенсії відповідають нормам Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016року, а отже звинувачення позивача у протиправному припиненні пенсійних виплат є безпідставними.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/726/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що позивач – ОСОБА_1, та відповідач - Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі звернулись до суду з клопотаннями (вхід.№7500/19 від 01.03.2019р.) про розгляд справи без їх участі, розгляд даної адміністративної справи, з урахуванням приписів ч.3 ст.194 КАС України, здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, 03.10.2018р. ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою №349/Г-5 щодо поновлення, та виплати пенсії за період червень, вересень 2018р., за результатами розгляду якого ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі на ім’я ОСОБА_1 надіслано ОСОБА_2 №349/Г-5 від 16.10.2018р., яким адресата повідомлено, що пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365, визначено підстави припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. 12.05.2018р. набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №335, якою до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування внесено певні зміни. Згідно з пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення Комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, на підставі рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 01.06.2018р. У подальшому, 18.06.2018р. на адресу управління від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшов лист від 15.06.2018р. №84/14-01-31, яким надано список внутрішньо переміщених осіб з підтвердженням факту проживання за місцем тимчасової реєстрації. Зазначеним документом факт проживання в м.Одесі підтверджено. Із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 звернулася до управління 20.06.2018р. Розпорядженням управління від 21,06.2018р. виплату пенсії поновлено з 01.06.2018р. При страховому стажі 33 роки 03 місяці та середньомісячній заробітній платі 3129,35грн., розмір пенсії (25%) становив 932,91грн. У подальшому, на підставі рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 01.09.2018р., у зв’язку з чим 24.09.2018р. на адресу управління від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшов лист від 21.09.2018р. №138/14-01-31, яким надано список внутрішньо переміщених осіб з підтвердженням факту проживання за місцем тимчасової реєстрації. Зазначеним документом факт проживання в м.Одесі підтверджено. Із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 звернулася до управління 05.09.2018р. Розпорядженням управління від 26.07.2018р. виплату пенсії поновлено з 01.09.2018р. При страховому стажі 33 роки 03 місяці та середньомісячній заробітній платі 3129,35грн., розмір пенсії (25%) становив 932,91грн. Також, в означеному ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі від 16.10.2018р. №349/Г-5 зазначено, що у листопаді 2018року буде здійснено нарахування доплати у сумі 1865,82грн. (пенсія за червень та вересень поточного року).

Невиплата ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі ОСОБА_1 пенсії за віком за період червень, вересень 2018р., слугувала підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за червень, вересень 2018р., зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за червень, вересень 2018р., є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується копією Пенсійного посвідчення №1051175704.

Судом з’ясовано, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою Довідкою від 18.11.2016р. №4317 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії Посвідчення серії ЮА №011876 від 20.11.2017р., ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії для внутрішньо переміщених осіб закріплено в Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є, зокрема, знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014р. довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Довідки від 18.11.2016р. №4317 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, жодних доказів на підтвердження того, що у спірний період ОСОБА_1 втратила статус внутрішньо переміщеної особи, відповідачем, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України, суду не надано.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за умовами якої пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття територіальним органом Пенсійного фонду відповідного рішення, та виключно з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, відповідачем, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України, рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, суду не надано.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в Постановах від 27 червня 2018року у справі №428/6029/17, від 03 жовтня 2018року у справі №233/3660/17.

Також, судом встановлено, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017року, залишеною без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018року, та Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018року у справі №826/12123/16 адміністративний позов задоволено частково. Визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016року №365, та абзац 10 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014року №637. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зокрема, під час розгляду вищеозначеної справи суди дійшли висновку, що факт проживання особи за тим чи іншим місцем проживання не впливає на визначення її права на пенсію. Відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування (яка, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016року №365, є підставою для припинення пенсійних виплат) на законодавчому рівні не включена до підстав припинення пенсійних виплат. Також, законодавством взагалі не передбачені перевірки інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів, крім тих, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. Запровадження таких перевірок стосовно пенсіонерів внутрішньо переміщених осіб має ознаки дискримінації.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Відповідно до п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

У зв’язку з чим, припинення виплати ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі позивачу – ОСОБА_1 пенсії здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за червень, вересень 2018р., зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсійну заборгованість за червень, вересень 2018р.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 правомірні, документально підтверджені, обґрунтовані, базуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст.72-77, ч.3 ст.194, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за червень, вересень 2018р.

3. Зобов’язати Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (65003, м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва,95, код ЄДРПОУ 40388751) виплатити ОСОБА_1 (65111, м.Одеса, вул.Паустовського,2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсійну заборгованість за червень, вересень 2018р.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.