Ухвала суду № 80476696, 15.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1434/19

УХВАЛА

15 березня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду – Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи:

за позовом: приватного акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» (адреса: вул. Шота Руставелі, 39/41, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 02583780, телефон: (044) 289 01 11)

до: Одеська міська рада (65004, м. Одеса, площа Думська, 1, факс:+38 (048) 779-13-14, е-mail: sovet@omr.gov.ua)

третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Будлайф Інвест» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 6, оф. 1)

про: визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Будлайф Інвест» в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради №3676-VІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будлайф інвест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст. 171 КАС України, суд приходить до висновку, що поданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ст. 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є те, що вона повинна містити у собі публічно - правовий спір.

Як вбачається, з поданого адміністративного позову ПАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради №3676-VІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будлайф інвест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” зазначив, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом” у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Як встановлено ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

У п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України зазначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові ВП ВС від 20.09.2018 року по справі № 813/6286/15 (№ в ЄДРСР 77590175), викладено правову позицію і суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема:

«…до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.».

Постанова ВП ВС від 29 серпня 2018 року, справа № 569/838/17, провадження № 11-659апп18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76166688)

«Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 80 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права власності на землю є, серед іншого, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності. Положеннями частини 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно з підпунктом 8 пункту «б» частини 1 статті 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Стаття 26 цього Закону визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Вказані питання мають вирішуватися виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 5 ЗК України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Заявлений спір стосується вимог орендокористувача змінити своє право оренди на право постійного користування земельною ділянкою, що жодним чином не може бути вирішено органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, а може бути вирішено ним як суб'єктом господарювання.

Таким чином, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, а виникають в подальшому договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах ВП ВС від 04 квітня 2018 року у справі № 539/1957/16-а та від 25 квітня 2018 року у справі № 496/2866/16-ц.».

«Також ВП ВС вважає за необхідне зазначити, що, як убачається із договору оренди, частина земельної ділянки (5 789 м 2 ), яка передана позивачу в користування, виділена із земель постійного користування комунальному підприємству відповідно до рішення міськради від 29 грудня 1997 року.

Тобто на момент укладення міськрадою договору оренди з позивачем у комунального підприємства вже існувало право постійного користування частиною земельної ділянки, переданої в оренду, що, у свою чергу, визначає цей спір як приватноправовий, і за суб'єктним складом сторін він підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому в разі прийняття відповідачем позитивного рішення про передачу позивачу у постійне користування спірної земельної ділянки таке рішення буде впливати на права та обов'язки комунального підприємства, у постійному користуванні якого ця ділянка вже перебуває.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), визнання недійсними актів, що порушують такі права. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, ВП ВС дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку господарського судочинства.».

Постанова ВП ВС від 16 січня 2019 року, справа № 2а-8868/11/2670, провадження № 11-1167апп18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/79365477)

«Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішеннями відповідача щодо передачі третій особі земельних ділянок, оскільки на них розміщені споруди, що належать ПАТ та він добровільної відмови від права користування земельними ділянками не надавав. Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, цей спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

2. Позов мотивовано тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем усупереч вимогам законодавства, оскільки на земельній ділянці розміщені споруди, що належать позивачу та він добровільної відмови від права користування земельними ділянками не надавав.

28. Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішеннями відповідача щодо передачі третій особі земельних ділянок, оскільки на них розміщені споруди, що належать ПАТ та він добровільної відмови від права користування земельними ділянками не надавав. 29. Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

30. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

31. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і з огляду на суб'єктний склад сторін він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.»

Постанова ВП ВС від 30.01.2019 р. по справі № 755/10947/17 (№ в ЄДРСР 79834955):

"ОСОБА_1 Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила ОСОБА_1 Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ОСОБА_1 Верховного Суду."

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України у чинній редакції, Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.»

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не є публічно – правовим і має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі відмови у відкритті провадження у справі у суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Суддею встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову на загальну суму 1921, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 340 від 07.03.2019 р.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 170 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом приватного акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеська міська рада, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Будлайф Інвест» про визнання протиправним та скасування рішення.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь приватного акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» (адреса: вул. Шота Руставелі, 39/41, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 02583780, телефон: (044) 289 01 11) суму судового збору за платіжним дорученням № 340 від 07.03.2019 р. у сумі 1921, 00 грн.

Роз’яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.