Рішення № 80476479, 07.03.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2019 р. № 1440/2057/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, вул. Фрунзе, 4, с.Центральне, Снігурівський район, Миколаївська область,57361

до відповідача:Державної установи "Снігурівська виправна колонія (№5)", вул. Суворова, 1, с.Центральне, Снігурівський район, Миколаївська область, 57361

про:визнання протиправним та скасування пункту 2 Наказу від 14.08.2018 № 227/ОС, стягнення середньомісячного заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі: Позивач) звернулась з позовом, згідно якого просила: визнати протиправним та скасувати пункт 2 Наказу начальника Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5) - спеціалізована туберкульозна лікарня» № 221 ЮС від 14 серпня 2018 р. про звільнення Позивачки; стягнути з Відповідача на користь Позивачки середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 15.08.2018р. по день фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що видаючи наказ про звільнення Позивачки, Відповідач порушив цілу низку загальних та спеціальних норм, якими регламентується порядок звільнення осіб рядового та начальницького складу ДКВС у зв’язку із скороченням штатів. Позивачці не було одночасно з попередженням про звільнення запропоновано іншої роботи в структурі ДУ «СВК (№5)-СТЛ», більше того - начальник установи взагалі не надавав таких пропозицій. Позивачка вважає також необґрунтованими та протиправними відмови у переведенні її на посади інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «СВК (№5)-СТЛ» та молодшого інспектора відділу охорони ДУ «СВК (№5)-СТЛ». Відповідач не взяв до уваги рішення, оформлені протоколами засідання кадрової комісії від 11 травня та 16 липня 2018 р. Позивачка не відмовлялась від жодної запропонованої їй посади, оскільки у встановленому чинним законодавством порядку такі пропозиції від власника або уповноваженої ним їй не надходили.

Відповідачем надано відзив на позов, згідно якого позовні вимоги є необгрунтованими, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм права та не підлягають задоволенню. Згідно листа від 24 травня 2018 року № 5/4-29-18/П-13 Позивача було повідомлено про відсутність вакантних посад, які б могли бути їй запропоновані у зв’язку зі звільненням. Вакантні посади, зокрема посади молодшого інспектора відділу охорони та інспектора відділення соціально - психологічної служби відділу соціально - виховної та психологічної роботи, за змістом посадових інструкцій передбачають перебування на території забороненої зони та безпосередню роботу із особами-чоловіками, що відбувають міру кримінального покарання в Установі. Відповідно до пункту 9 наказу Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року № 30/5-дск начальники установ виконання покарань відповідають за недопущення роботи осіб жіночої статі на території зони, що охороняється, установи для тримання чоловіків, за винятком медичного персоналу, вчителів та продавців крамниць. Відповідач здійснював заходи щодо працевлаштування Позивача та всіх медичних працівників установи, що підпали під вивільнення. За результатами цих заходів всі медичні працівники, що бажали працювати на тому ж самому робочому місці, були працевлаштовані та отримують більшу заробітну плату ніж в Установі. Позивач відмовилась писати заяву про переведення та подавати необхідні документи, тому була звільнена.

Позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої, Відповідач належним чином не повідомляв Позивачеві про можливість переведення до Установи та не надав доказів такого повідомлення. На засіданнях кадрової комісії, які відбувалися 11.05.2018р. та 16.07.2018р. розглядалися питання про можливість переведення Позивача відповідно на посаду інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, а пізніше - на посаду молодшого інспектора відділу охорони. В обох випадках кадрова комісія засвідчила відповідність Позивача усім вимогам, які висуваються до осіб, які претендують на заміщення зазначених посад. Однак, керівник установи Відповідача відмовив у призначенні Позивача на ці посади. Посилання Відповідача на обмеження, які встановлені Наказом Мінюсту від 22.04.2016р. № 30/5-дск, щодо перебування жінок на території зони, що охороняється за винятком медичного персоналу, вчителів та працівників крамниць, є необґрунтованими, оскільки обмеження не стосується посадових осіб відділу охорони; а у протоколі №17 від 11.05.2018р. зафіксовано, що начальником відділу соціально-виховної та психологічної роботи майором внутрішньої служби ОСОБА_2 було запропоновано у разі призначення Позивача на посаду інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи закріпити за нею постійний супровід. Крім цього, обидві посади і раніше заміщувалися жінками.

Відповідач подав заперечення на відповідь, у яких зауважив, що вимоги пункту 9 наказу Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року № 30/5-дск, спрямовані на недопущення противоправних дій з боку засуджених по відношенню до осіб жіночої статі та збереження життя та здоров’я жінок. Крім цього, економічно неефективне та ірраціональне призначення на посаду особи, яка має здійснювати нагляд за засудженими, та за якою необхідно закріпити у супровід ще одного працівника Установи протягом всього робочого часу. з боку Установи були надані всі можливості та засоби для переведення та реалізації свого права на працю, що визнається статтею 43 Конституції України. Крім того, прогул фактично може бути визнаний вимушеним, лише внаслідок дій самого Позивача, який відмовився від переведення, а за 3 тижні самостійно працевлаштувався до новоутвореної установи, на посаду яка пропонувалась Відповідачем для переведення.

Відповідач, не маючи вакантних посад, які б могли бути запропоновані Позивачу з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо запропонував роботу за відповідною професією чи спеціальністю в новоутвореній державної установі «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України» де, станом на сьогодні, і працює Позивач. Відповідачем, в повній мірі дотримано вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 Кодексу Законів про Працю України.

27.08.18 року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

19.09.2018 ухвалою суду здійснено заміну неналежного відповідача його правонаступником Державною установою «Снігурівська виправна колонія №5».

19.11.2018 року ухвалою суду витребувано додаткові докази.

Відповідачем надано довідку від 29.11.2018 року про доходи Прокоп’євої.О.А., відповідно до ухвали 19.11.2018 року.

Від сторін надійшли клопотання щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, на підставі норм ч.3 статті 194 КАС, розглянув справу в письмовому провадженні.

На підставі дослідження доводів сторін, надання оцінки наявним в справі доказам суд встановив таке.

02.05.2018 року Позивачка подала рапорт щодо розгляду на кадровій комісії питання можливих варіантів внутрішніх переміщень на інші посади її та інших працівників в зв’язку з реформуванням медичної служби та пов’язаною з цим розатестацією медичних працівників.

З матеріалів справи вбачається, що на засіданнях кадрової комісії, які відбувалися 11.05.2018р. (протокол №17) та 16.07.2018р. (протокол № 23) у розглядалися питання про можливість переведення Позивача відповідно на посаду інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, а пізніше - на посаду молодшого інспектора відділу охорони.

Згідно змісту протоколу засідання кадрової комісії №17 від 11.05.2018 року, Позивачу було відмовлено в присвоєнні первинного спеціального звання в зв’язку з демілітаризацією посад медичних працівників. Крім того, на засіданні цієї ж комісії було звернуто увагу на той факт, що посада інспектора відділення соціально - психологічної служби відділу соціально - виховної та психологічної роботи вакантна та може бути запропонована ОСОБА_1, але в зв’язку з тим, що посада передбачає роботу з засудженими чоловіками було запропоновано закріпити постійний супровід за ОСОБА_1, в разі її призначення на посаду. Позивачці було запропоновано переведення на посаду молодшого інспектора відділу охорони, однак вона категорично відмовилась. Внаслідок чого, комісією не було прийнято рішення з цього питання, що відобразило волевиявлення ОСОБА_1 На засіданні цієї ж комісії, Позивачка погодилась на посаду інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)-спеціалізована туберкульозна лікарня», і рішення комісією було прийнято, запропоновано Позивачці переміщення за особисто написаним рапортом про переміщення, та за відповідним клопотанням комісії перед начальником Відповідача.

11.05.2018 року Позивачкою було подано відповідний рапорт Відповідачу, згідно якого вона просила перевести її на посаду інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)-спеціалізована туберкульозна лікарня».

Натомість за наслідками розгляду начальником було накладено резолюцію «Відмовити».

16.05.2018 року Позивачку, в зв’язку внесенням змін до штату та утворенням державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України», попереджено про можливе наступне звільнення із Державної кримінально-виконавчої служби України за п.4 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» через два місяці після ознайомлення.

Позивач посилається на те, що Відповідачем не були запропоновані їй вакантні посади, зокрема посади молодшого інспектора відділу охорони та інспектора відділення соціально - психологічної служби відділу соціально - виховної та психологічної роботи.

Відповідач не заперечує факти наведені Позивачем, щодо наявності вакантних посад, однак навів докази того, що Позивача було повідомлено про відсутність вакантних посад, які б могли бути їй запропоновані у зв’язку зі звільненням та навів докази та обґрунтування своїх дій.

Так, згідно листа від 24.05.2018 року № 5/4-29-18/П-13 на звернення Позивача від 17.05.2018 року, ОСОБА_1, повідомлена, що відсутні вакантні посади середнього та старшого начальницького складу, які б могли бути запропоновані з врахування обмежень встановлених Наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2016 року №30/5-ДСК…

З матеріалів справи вбачається, що за змістом посадових інструкцій молодшого інспектора відділу охорони та інспектора відділення соціально - психологічної служби відділу соціально - виховної та психологічної роботи останні здійснюють заходи щодо відвідання місць перебування засуджених, огляд засуджених та виявлення заборонених до зберігання предметів, перевірка стану контрольно-слідової смуги, основної огорожі, забороненої зони та інженерно-технічних засобів в межах границі поста. Таким чином, вищезазначені посади передбачають перебування на території забороненої зони та безпосередню роботу із особами, що відбувають міру кримінального покарання в Установі.

Відповідач відноситься до установ виконання кримінальних покарань, в якій відбувають міру кримінального покарання чоловіки, засуджені до позбавлення волі на певний строк, які хворі на туберкульоз. Відповідно до пункту першого та другого Положення про державну установу «Снігурівська виправна колонія (№ 5)» (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року № 2091/5, органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України, а у своїй діяльності колонія керується, серед інших, наказами Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 9 наказу Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року № 30/5-дск начальники установ виконання покарань відповідають за забезпечення безпеки засуджених і персоналу установи виконання покарань, недопущення роботи осіб жіночої статі на території зони, що охороняється, установи для тримання чоловіків, за винятком медичного персоналу, вчителів та продавців крамниць.

27.06.2018 року Позивач подала рапорт, згідно якого просила Відповідача вирішити питання подальшого перебування її на посадах в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

16.07.2018 року на засіданні кадрової комісії Відповідача, згідно протоколу №23, було розглянуто рапорт ОСОБА_1, щодо переміщення її по службі. Як вбачається зі змісту протоколу, Позивач була заслухана, та всім присутнім на засіданні було повідомлено інформацію, що ОСОБА_1, неодноразово пропонувалася посада молодшого інспектора відділу охорони, від якої вона відмовлялася. На момент розгляду комісією, були вакантними дві посади молодших інспекторів відділу охорони. Комісією було прийнято рішення щодо переміщення ОСОБА_1, на посаду молодшого інспектора відділу охорони та направлено протокол засідання на розгляд начальнику установи.

08.08.2018 року Позивачем подано рапорт про переведення на посаду молодшого інспектора відділу охорони, згідно рішення кадрової комісії.

Начальником установи Відповідача, полковником внутрішньої служби ОСОБА_3, на підставі заперечення начальника відділу охорони, капітана внутрішньої служби ОСОБА_4, було відмовлено в переведенні Позивача на одну із вакантних посад, з підстав недоцільності, не ефективності, а також внаслідок невідповідності вимогам пункту 9 наказу Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року № 30/5-дск.

14 серпня 2018 року №227/ОС «Про особовий склад» Позивачка була звільнена за п.4 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв’язку з скороченням штатів на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 05.02.2018 року №393/к.

14.08.2018 року Позивач подала звернення щодо роз’яснення рішення про відмову в переведенні.

22.08.2018 року Відповідач надав відповідь, згідно якої послався на норми ст. 32 КЗпП України та відсутність згоди на переведення на посаду молодшого інспектора відділу охорони Установи зафіксованих протоколами засідань кадрової комісії від 06.02.2018 року №5 та від 11.05.2018 року №17.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713-IV від 23.06.2005, Законом України „Про Національну поліцію України" № 580-VIII від 02.07.2015, Кодексом законів про працю України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Статтею 3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Абзацом першим ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 8 цієї ж статті передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

За приписами ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Позивачка має спеціальне звання старшого сержанта внутрішньої служби, до звільнення займала посаду фельдшера середнього медичного персоналу державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)- спеціалізована туберкульозна лікарня». За освітою ОСОБА_5 в 2007 році закінчила Миколаївський державний університет імені ОСОБА_6 і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Психологія» та в 2001 році закінчила Херсонське базове медичне училище за спеціальністю «Фельдшер».

Наказом Міністерства юстиції України від 02 листопада 2017 року № 3394/5 утворено державну установу «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України» та затверджено положення про неї. За змістом пункту першого розділу III «Функції ЦОЗ ДКВС України» затвердженого Положення державна установа «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України» забезпечує надання екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої) та паліативної медичної допомоги засудженим та особам, узятим під варту. Зазначена державна установа охоплює всіх медичних працівників Державної кримінально - виконавчої служби України, не реалізуючи при цьому функції щодо забезпечення тримання та охорони ув’язнених осіб.

Наказом Міністерства юстиції України від 05 лютого 2018 року № 393/к, у зв’язку з утворенням державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України», були внесені зміни до штату Відповідача та скорочено посади всіх медичних працівників, які були працевлаштовані в Установі.

Відповідно до частини третьої статті 49 Кодексу законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Як вже зазначалось, судом з’ясовано, що Позивач особисто попереджена за два місяці про можливе звільнення.

Сторонами не заперечується той факт, що штат державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України» формувався за рахунок працівників установ виконання покарань. Медичні працівники, які вивільнялись, отримали змогу бути працевлаштованими в новоутвореній державній установі за тими спеціальностями, які займали до звільнення.

Зазначене, також, підтверджено листом Філії державної установи «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України» у Миколаївській області від 13 серпня 2018 року № 66 та листом державної установи «Центр охорони здоров’я державної кримінально-виконавчої служби України» від 14 серпня 2018 року № 3601 з проханням звільнити з 14 серпня 2018 року, на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України в порядку переведення до Снігурівської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 5 філії Центру охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України у Миколаївській області працівників медичної частини державної установи «Снігурівська виправна колонія (№ 5)». Відповідно до наказу державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5) - спеціалізована туберкульозна лікарня» від 14 серпня 2018 року № 226/ОС звільнено в порядку переведення до Снігурівської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 5 філії Центру охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України у Миколаївській області 42 працівника медичної частини Установи.

Після звільнення через скорочення штату, Позивачка працевлаштувалась відповідно до Наказу від 07 вересня 2018 року № 232/к-тр про прийняття ОСОБА_1, на посаду сестри медичної Снігурівської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 5 філії Центру охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України у Миколаївській області з 10 вересня 2018 року. Вказану посаду Позивач обіймає до цього часу.

Позивачем не заперечується той факт, що керівництвом Відповідача вона повідомлялась про можливість переведення на аналогічні посади до новоутвореної установи, надавалась допомога щодо оформлення та подання необхідних документів, заяв, налагоджувались взаємозв’язки.

Так, Відповідачем здійснювались усі заходи, з врахуванням спеціальних знань та навичок (ОСОБА_5 в 2007 році закінчила Миколаївський державний університет імені ОСОБА_6 і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Психологія» та в 2001 році закінчила Херсонське базове медичне училище за спеціальністю «Фельдшер»), щодо сприяння Позивачеві в переведенні на ту ж посаду, на яку Позивач працевлаштувалась самостійно після звільнення.

Посилання Позивача на те, що Наказ про звільнення є протиправним, оскільки, у Відповідача була можливість перевести на іншу вакантну посаду суд оцінює критично.

Так, вимоги пункту 9 та пункту 23 наказу Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року № 30/5-дск передбачають недопущення пересування на території зони, що охороняється, установи без супроводження персоналом установи чергової зміни жінок та осіб, які прибули до установи в службових справах, а також роботи осіб жіночої статі на території зони, що охороняється, установи для тримання чоловіків, за винятком медичного персоналу, вчителів та продавців крамниць.

Твердження Позивача про те, що наказ № 30/5-дск не розповсюджується на осіб відділу охорони не підтверджене доказами, оскільки зазначені норми не містять виключень щодо осіб відділу охорони. Виняток становлять лише медичний персонал, вчителі та продавці крамниць.

Суд погоджується з позицією Відповідача, що економічно неефективне та ірраціональне призначення на посаду особи, яка має здійснювати нагляд за засудженими, та за якою необхідно закріпити у супровід ще одного працівника Установи протягом всього робочого часу з метою виконання умов наказу Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року № 30/5-дск.

Крім того, суд зазначає, Законом «Про Національну поліцію» не передбачено обов'язку відповідача пропонувати позивачу абсолютні всі вакантні посади. Це є дискреція відповідного органу, установи. При пропозиції поліцейському вакантних посад враховується низка чинників особистого і професійного характеру.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній в постанові по справі № 804/3787/17, провадження К/9901/2684/17, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Нормою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач до звільнення займав посаду фельдшера середнього медичного персоналу державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5)- спеціалізована туберкульозна лікарня». За освітою ОСОБА_5 в 2007 році закінчила Миколаївський державний університет імені ОСОБА_6 і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Психологія» та в 2001 році закінчила Херсонське базове медичне училище за спеціальністю «Фельдшер».

Відповідач, не мав вакантних посад, які б могли бути запропоновані Позивачу та роз’яснив своє рішення (лист від 24 травня 2018 року №5/4-29-18/П-13), що з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду Позивача, була запропонована робота за відповідною професією чи спеціальністю в новоутвореній державної установі «Центр охорони здоров’я Державної кримінально - виконавчої служби України».

Таким чином, Відповідачем в повній мірі дотримано вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 Кодексу Законів про Працю України, та належним чином доведено правомірність своїх дій та наказу начальника Державної установи «Снігурівська виправна колонія (№5) - спеціалізована туберкульозна лікарня» № 221 ЮС від 14 серпня 2018 р. про звільнення Позивачки, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (вул. Фрунзе, 4, с.Центральне, Снігурівський район, Миколаївська область,57361 і.п.н НОМЕР_1) до Державної установи "Снігурівська виправна колонія (№5)" (вул. Суворова, 1, с.Центральне, Снігурівський район, Миколаївська область,57361, ЄДРПОУ 08594654) -відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду – 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження – 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя О.М. Мельник