Рішення № 80476284, 11.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/280/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації, Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області, в якій представник позивача просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації щодо відмови в призначені державної допомоги ОСОБА_2 при народженні дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.05.2018 № 17 про відмову ОСОБА_2 в призначенні державної соціальної виплати при народженні дитини;

- зобов’язати Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_2 допомогу при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 26.04.2018 ОСОБА_2 звернувся до Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини, однак заяву у нього не прийняли, обґрунтовуючи тим, що відсутня довідка з лікарні. 05.05.2018 до Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області надійшла заява ОСОБА_2 про надання державної допомоги при народженні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідь щодо виплати або не виплати державної допомоги при народженні дитини позивач не отримував. 20.09.2018 надіслано адвокатський запит до відповідача 1 та 25.09.2018 отримано відповідь, що 11.05.2018 державним соціальним інспектором управління проведено перевірку фактичного місця проживання та складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї відповідно до постанови КМУ від 08.06.2016 №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат ВПО”. 14.05.2018 у зв’язку з відсутністю на своєму місці проживання позивача, державним соціальним інспектором управління надіслано лист щодо необхідності з’явитись до працівників управління для проходження фізичної ідентифікації. Станом на 29.05.2018 ОСОБА_2 не з’явився до працівників управління та на засіданні комісії з питань призначення відновлення соціальних виплат ВПО прийнято рішення, стосовно відмови у призначенні державної соціальної допомоги. Дане рішення УСЗН є таким, що порушує право позивача та право його дитини.

Ухвалою суду від 23.01.2019 позовну заяву залишено без руху (арк.спр.28).

Ухвалою суду від 11.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 1-3).

06.03.2019 за вх. № 12453/2019 від Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 44-45), у якому відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне.

05.05.2018 до управління надійшла заява ОСОБА_2 щодо призначення державної соціальної допомоги при народжені дитини ОСОБА_3. 11.05.2018 державним соціальним інспектором управління було проведено перевірку достовірності та повноти наданої інформації про фактичне місце проживання (перебування) внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2, за результатами якої складено відповідний акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї №514 від 11.05.2018 року. 14.05.2018 державним соціальним інспектором управління було надіслано лист щодо необхідності з’явитись до працівників управління для проходження фізичної ідентифікації. Станом на 29.05.2018 ОСОБА_2 не з’явився до працівників управління.

На засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.05.2018 року (протокол №17) було ухвалено рішення про відмову в призначенні соціальної виплати відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 4 постанови соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. Зазначив, що управління діяло лише в межах своєї компетенції та не мало законних підстав для призначення державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеній особі, яка фактично не мешкає за зазначеною адресою.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в письмовому провадженні відповідно до вимог частини дев’ятої статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93802, Луганська область, м.Кіровськ, квартал 60 лєт Октября, 14/23, має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 30.07.2015 № 927009868 (арк. спр. 11-13).

04.04.2018 у позивача народився син ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЕД № 401208 (арк. спр. 14).

05.05.2018 позивач звернувся до УСЗН Новоайдарської РДА із заявою про призначення соціальної допомоги при народжені дитини (арк.спр. 52-53).

11.05.2018 державним соціальним інспектором управління проведено перевірку фактичного місця проживання ОСОБА_2, за результатами якої складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї № 514 від 11.05.2018, за яким встановлено відсутність позивача разом із дитиною за вказаним місцем фактичного проживання/перебування (арк. спр. 50).

14.05.20198 державним соціальним інспектором управління надіслано лист щодо необхідності з’явитись до працівників управління для проходження фізичної ідентифікації (арк.спр. 51).

Відповідно до витягу з протоколу № 17 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.05.2018 вирішено відмовити у призначенні соціальної виплати ОСОБА_2 (арк. спр. 49).

На адвокатський запит від 20.09.2018 (арк.спр.19) відповідач листом від 25.09.2018 № 7450 повідомив, що управління діє лише в межах своєї компетенції та не має законних підстав для призначення державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеній особі яка фактично не мешкає за зазначеною адресою (арк.спр. 20).

На адвокатський запит від 03.01.2019 відповідач листом від 08.01.2019 № 150 повідомив, що рішенням комісії від 29.05.2018 № 17 ОСОБА_2 було відмовлено в призначенні державної соціальної виплати при народженні дитини (арк. спр. 21).

Спірним питанням в даній справі є правомірність відмови відповідачів у призначенні позивачу виплати допомоги при народженні дитини.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон № 2811) громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону № 2811, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. У разі, коли міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цим договором. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Статтею 10 Закону № 2811 передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Частинами 7, 9 статті 11 Закону № 2811, визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Судом встановлено, що позивач звернувся з заявою про призначення соціальної допомоги 05.05.2018, а дитина народилась 04.04.2018, тобто позивач звернувся в межах 12 місячного строку звернення, який встановлено законодавством.

Позивачем заявлений позов фактично в інтересах належного матеріального забезпечення дитини.

Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а та від 2 жовтня 2018 року у справі № 495/3711/17 та від 20 листопада 2018 року у справі № 226/317/17.

Відповідно до ч. 2,4 ст. 11 Закону № 2811 для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Наведені положення Закону № 2811 кореспондуюся з вимогами, встановленими для надання допомоги при народженні дитини Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 (далі Порядок № 1751).

Виплата державної допомоги не була призначена позивачу відповідно до норм Порядку № 365, у зв’язку з тим, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон №1706), Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1706 встановлено, що внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Отже, суд зауважує, що відмова у виплаті допомоги позивачу відбулась не з підстав, передбачених нормами Порядку №1751, а за вимогами норми п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", (далі - Постанова №637), тобто норм законодавства, яке стосується саме цієї категорії громадян.

Згідно з п. 1 Постанови № 637, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою за вимогами Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).

Судом встановлено, що позивач фактично перебуває на території України, що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за адресою 93712, Луганська область, Новоайдарський район, с.Орехово-Донецьке, вул. Залиманная, 14.

Таким чином, суд встановив, що позивачем у повній мірі виконано встановлені Законом № 2811-XII вимоги для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.

Підставою для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської районної державної адміністрації, оформлене протоколом від 29 травня 2018 року № 17 про відмову у призначені допомоги при народженні, прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Суд вважає, що позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах належного матеріального забезпечення дитини, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обовязки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Отже, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).

Управлінням соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації суду не надано доказів, що позивач отримав допомогу при народженні дитини в іншому органі соціального захисту населення на території України.

З огляду на викладене, дії Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 допомоги при народженні дитини є незаконними, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача призначити позивачу допомогу при народженні дитини – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З огляду на викладене позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 1536,80 грн стягнути з Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації, Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови в призначені державної допомоги ОСОБА_2 при народженні дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Новоайдарської районної державної адміністрації, оформлене протоколом від 29 травня 2018 року № 17 про відмову в призначенні ОСОБА_2 соціальної виплати.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196989, місцезнаходження: 93500, Луганська область, Новоайдарський район, селище міського типу Новоайдар, вулиця Банківська, будинок 31) призначити ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93802, Луганська область, м.Кіровськ, квартал 60 Лєт Октября, 14/23) допомогу при народженні дитини – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196989, місцезнаходження: 93500, Луганська область, Новоайдарський район, селище міського типу Новоайдар, вулиця Банківська, будинок 31) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93802, Луганська область, м.Кіровськ, квартал 60 Лєт Октября, 14/23) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п’ятсот трилцять шість гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_4