Рішення № 80476171, 15.03.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/562/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії та рішення від 11.12.2018 року №1887 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у переведенні (перерахунку) ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, юридична адреса: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна 7а) призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII з дати подання заяви, тобто з 05.12.2018 року, визначивши її розмір відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ з розрахунку 90 відсотків від суми щомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці, відповідно довідки Генеральної прокуратури України №18-183/зп від 29.11.2018 року без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії та забезпечити виплату призначеної пенсії;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області забезпечити виплату ОСОБА_1 різниці між розміром пенсії, виплаченої згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про прокуратуру» з 05.12.2018 року до дати проведення такого перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем протиправно прийнято рішення № 1887 від 11.12.2018 року, яким йому відмовлено у переході на пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про прокуратуру» у зв`язку з відсутністю 10-річного стажу роботи прокурором. ОСОБА_1 вказано на наявність у нього права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру», оскільки його стаж на посадах слідчого прокуратури та прокурора становить більше 15 років, та право на таку пенсію виникло відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-7, який набув чинності 15.07.2015 року. Тому, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 28.02.2019 року по справі відкрито спрощене провадження без виклику сторін (а.с.1).

Вказана ухвала направлена учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України, та учасниками справи отримана (а.с.32-33,36).

Представник відповідача своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов скористався подавши його до суду, за змістом якого позивач не погоджується із поданим адміністративним позовом, наполягає на правомірності дій посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області при прийнятті спірного рішення (а.с.34-35).

Згідно до ст. ст. 262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, національний паспорт серії ЕА 480929, виданий Знам’янським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 22.07.1998 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1, є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання, що посвідчується відповідним пенсійним посвідченням №2965716056 від 31.10.2018 року (а.с.10-13).

З матеріалі справи встановлено, що позивачу первинно встановлена друга група інвалідності 01.10.2018 року, що посвідчується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №1106205 (а.с.21-22).

Протокольним рішенням №11265000151 від 06.12.2018 року позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.25-27).

Згідно записів з трудової книжки ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Кіровоградської області на різних посадах, а саме:

- з 23.04.2002 року по 26.07.2006 року помічником Знам’янського міжрайонного прокурора;

- з 26.07.2006 року по 25.05.2010 року призначений на посаду старшого слідчого Знам’янської міжрайонної прокуратури;

- з 25.05.2010 року по 12.02.2011 року переведений на посаду старшого слідчого відділу прокуратури області;

- з 12.12.2012 року по 29.01.2015 року перебував на посаді слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури області;

- з 30.01.2015 року призначений старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії запобігання злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим в порядку переведення з прокуратури Кіровоградської області;

- з 24.03.2016 року призначений заступником начальника слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим;

- з 13.12.2017 року призначений заступником начальника слідчого відділу управління з розслідування злочинів вчинених на тимчасово окупованих територіях;

- 31.10.2018 року звільнений з посади яку обіймав та органів прокуратури у зв’язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (а.с.14-17).

Позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду у Кіровоградській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням від 11.12.2018 року №1887 відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у переході на пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про прокуратуру» у зв`язку з відсутністю 10-річного стажу роботи прокурором (а.с.28-30).

За таких обставин та вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Абзацом 22 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 5 ст. 44 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Отже, виплата грошової допомоги здійснюється, зокрема, за умови, що особа працювала на посадах, робота на яких дає право на призначення відповідної пенсії, за наявності відповідного страхового стажу на таких посадах.

Пенсійне забезпечення прокурорів та працівників прокуратури визначено в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до статті 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є:1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури.

Відповідно до частини 9 статті 86 Закону №1697-VII прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років. Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону №1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення по інвалідності незалежно від віку за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Статус слідчого прокуратури прирівнюється до статусу прокурора органу прокуратури, та зараховується до статусу роботи на прокурорських посадах до початку діяльності державного бюро розслідувань.

Разом з тим, згідно пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України №213-VIII у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний у п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України № 1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, з аналізу пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України №213-VIII суд дійшов висновку, що останнім скасовані діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України №1789-ХІІ.

Проте, 15 липня 2015 року, у зв'язку з набуттям чинності Закону України №1697-VII, частково втратив свою чинність Закон України №1789-ХІІ.

Статтею 86 Закону України №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України №1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ установлено, що норми ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Слід зазначити, що до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» законодавцем вносились зміни, зокрема у ч. 9, 15 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VІІ, ч. 15 згідно із Законом України від 06 грудня 2016 року №1771- VІІ, що додатково свідчить про чинність Закону України «Про прокуратуру».

Отже, суд вважає, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року, та є діючою. А тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2018 року по справі № 686/17309/17.

Відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII гарантії незалежності прокурора забезпечується належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т. ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей. Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Необхідно зазначити, що норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури чітко вказували на своє застосування як до прокурорів, так і до слідчих прокуратури.

Зокрема, згідно з частиною 9 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XI прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-7 регулює пенсійне забезпечення тільки прокурорів, однак відповідно до п. 5 розділу 13 Перехідних положень вказує, що стаття 86 цього Закону, яка регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності Державного бюро розслідувань.

Судом встановлено, що як на момент роботи позивача на посаді слідчого прокуратури так і на теперішній час, державне бюро розслідувань свою роботу не розпочало.

Враховуючи відомості трудової книжки ОСОБА_1 .М., суд приходить до висновку, що стаж роботи позивача на посадах слідчого та старшого слідчого також дає право на пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, позивач з огляду на наявну інвалідність ІІ групи та встановлений судом стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, має право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Судом встановлено, що як на момент роботи позивача на посаді слідчого прокуратури, державне бюро розслідувань свою роботу ще не розпочало.

З огляду на встановлені судом обставини справи та враховуючи пряму вказівку Закону №1697-VII про те, що статус слідчого прокуратури прирівнюється до статусу прокурора органу прокуратури та зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, відмова у призначенні позивачу пенсії по інвалідності згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» є протиправною.

Статтею 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на положення пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом встановлено право позивача на отримання пенсії по інвалідності відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області призначити пенсію ОСОБА_1 по інвалідності згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» та рішення №1887 від 11.12.2018 року про відмову у переході на пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень, закріплених статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а відтак позов підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини як джерело права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянина тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Відтак, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, аналіз вищевказаних положень чинного законодавства у системному їх зв’язку, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Поряд з тим, на виконання положень статті 371 КАС України суд вважає за належним допустити до негайного виконання дане рішення в межах стягнення платежу за один місяць.

З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, такі відповідно до статті 139 КАС України присудженню не підлягають.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-263, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, національний паспорт серії ЕА 480929, виданий Знам’янським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 22.07.1998 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 02160) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ – 20632802; адреса: вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009) про визнання неправомірними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати неправомірними дії та рішення від 11.12.2018 року №1887 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у переведенні (перерахунку) ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, юридична адреса: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна 7а) призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII з дати подання заяви, тобто з 05.12.2018 року, визначивши її розмір відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ від суми щомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці, відповідно довідки Генеральної прокуратури України №18-183/зп від 29.11.2018 року без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії та забезпечити виплату призначеної пенсії.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області забезпечити виплату ОСОБА_1 різниці між розміром пенсії, виплаченої згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про прокуратуру» з 05.12.2018 року до дати проведення такого перерахунку.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення платежу за один місяць пенсійного забезпечення ОСОБА_1.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_2